Повідомлення про затримання Володимира Гусинського в міжнародному аеропорту Афін спочатку сприйняли в Москві з деяким здивуванням, як забавне непорозуміння, яке обов’язково має незабаром вирішитися. Швидше за все, просто комп’ютерна помилка, і ордера Інтерполу ніякого немає, і в Росії про Гусинського — попри його міжнародні телепроекти — забули всерйоз і надовго. Тож навіщо його заарештовувати та екстрадувати, кому він потрібний у Москві? Тим паче що, на відміну від Бориса Березовського, опальний олігарх не прагнув до політичної діяльності, а намагався отримати якомога більший прибуток від того, що залишилося в Росії, і того, що вдалося створити на Заході. Та, власне, навіть у період найвищого розквіту своєї кар’єри Гусинський був — знову-таки на відміну від Березовського — насамперед бізнесменом, можливо, не дуже щасливим, зате дуже захопленим. І тому цілком логічно було припустити, що про нього забудуть не лише спостерігачі, а й влада, яка відібрала в нього контроль над четвертою кнопкою й не залишила жодних надій на продовження медіа-бізнесу та політичної кар’єри в Росії. Саме ці міркування і змусили поставитися до затримки Гусинського як до безглуздого випадку, що вирішиться протягом кількох днів.
Нічого, проте, не вирішилося. Більш того — стало зрозуміло, що Гусинському доведеться провести в Греції не один тиждень, що російська генеральна прокуратура готує матеріали про його екстрадицію, що затримка Гусинського в Афінах випадковістю явно не була. Так, колишній власник НТВ їздив по всьому світу, а затримали його в країні, відомій не просто двосторонніми угодами з Росією, а й специфічно добрими стосунками з російським правосуддям. Кажуть, що Гусинський уже бував у Греції і ніхто його там не чіпав. Цілком можливо: затримка сталася саме після того, як завершився процес над одним із працівників «Медиа-Моста» Антона Титова (його єдиного з людей Гусинського вдалося визнати винним у шахрайстві). І ймовірно, що нині саме матеріали справи Титова, амністованого, але перед цим визнаного винним, стануть головною складовою документів, які пошлють в Афіни російські прокурори. Вже тому ці документи відрізнятимуться від тих, що пропонувалися іспанському правосуддю, яке відмовилося екстрадувати Гусинського.
Запитання «кому потрібний Гусинський?» цілком укладається в логіку боїв усіх проти всіх, що розпочалися на російській політичній сцені. Російська генеральна прокуратура — штаб цих гладіаторських боїв — в історії з Гусинським виглядає як сама богиня невблаганної долі, яка ні про кого не забуває, нікому не прощає і за всіма приходить, вибравши слушний момент. Висновок: не слід сваритися з «сім’єю», вона не забуває своїх опонентів і не прощає зрадників. Ще один висновок: віддайте краще ваші грошики тут, ніж вивозити їх на Захід — інакше відловимо як не в Афінах, так у Бангкоку. Для багатьох провідних російських бізнесменів, уже сьогодні зайнятих переведенням бізнесу за кордон або більш тісною кооперацією з західним капіталом, це справді серйозне попередження. Не випадково, на відміну від ситуації з арештом Гусинського в Росії і процесом в Іспанії, що відбувся за цим, нині не можна помітити навіть невеличкої громадської реакції на те, що коїться. Мовчать навіть журналісти колишніх телеканалів Гусинського, мовчать завсідники мітингів на захист НТВ — так, нібито в їхніх уявленнях про чесність колишнього роботодавця та політичної сутності його переслідування щось раптом змінилося.
Та Гусинський — це не якийсь там банальний кримінальник, про якого знали лише росіяни й греки. Починаючи процес про екстрадицію Гусинського, Греція неминуче зіштовхується з правосуддям західним, яке вже визнало політичне підгрунтя того, що відбувається, з іспанськими адвокатами та американськими дипломатами. І якщо це підгрунтя не вдасться переконливо спростувати, то Греція навряд чи зможе видати Гусинського, навіть на підставі двосторонніх угод із Росією.
Будь-яких гарантій того, що російська генеральна прокуратура спрацює професіонально, немає. Річ навіть і не в тому, наскільки відповідала вимогам законодавства діяльність Гусинського — легко припустити, що будь-який російський олігарх, який користується до того ж прихильністю влади і ділиться прибутками з кращими представниками жадібного до грошей російського чиновництва, порушує закон рівно стільки разів, скільки йому це потрібно. Та чи документується це, ще й так, щоб не підставити цих найкращих представників, сьогодні зацікавлених у цькуванні когось, хто більше не захотів ділитися чи почав ділитися з іншими, не такими кращими? Російським прокурорам зручно діяти в себе вдома — там, де юстиція підпорядкована політиці, а політика — президентській адміністрації, там, де суди намагаються враховувати будь-які аргументи прокурорського керівництва навіть тоді, коли справа розсипається на очах. Так, до речі, було і зі справою Антона Титова, що розсипалася на очах. І багато хто дивувався — навіщо потрібно обов’язково визнавати підсудного винним усупереч здоровому глузду, коли його все одно звільняють? Тепер принаймні зрозуміло навіщо... Та коли ця справа, що розсипається, переїде до Греції як головний доказ провини олігарха, чи не доведеться грецьким обвинувачам так само червоніти, як британським на процесі з екстрадиції емісара Аслана Масхадова і колишнього міністра культури Ічкерії Ахмеда Закаєва — процесі, який, по суті, уже завершився, сильно скомпрометувавши російські методи слідства...