Через чотири роки після переможного розгрому армії талібів рішучість Сполучених Штатів і їхніх союзників назавжди покінчити з темним минулим афганського народу знову має зазнати випробувань. Слід віддати належне Вашингтону за те, що він не покинув Кабул напризволяще, як колись СРСР та Росія після виведення радянських військ на початку 1990-х. Однак за час, який минув після повалення талібів, зроблено надзвичайно мало, щоб сказати: Афганістан міцно став на рейки відродження та демократії, а повернення до часів громадянської війни тепер неможливе.
Новий політичний ландшафт усередині країни, який виник після повалення старого режиму, сам по собі не був гарантією швидкого переходу до демократії та стабільності. Що більш важливо, поява на карті нового Афганістану не змінила правил гри для інших країн у регіоні, який завжди вважали одним із ключових для всього Євразійського материка.
Кілька тижнів тому під час візиту до Австралії президент Пакистану Первез Мушарраф (можливо, навіть проти своєї волі) розпочав цікаву дискусію. Він якось по-солдафонськи прямо сказав: на побудову стабільної демократії в Афганістані у нього особисто пішло б ще років десять. Усе позитивне, що відбулося за роки після висадження американських солдатів у регіоні, він охарактеризував також по-військовому чітко: «позбавлення «Аль-Каїди» можливості діяти під єдиним керівництвом і як централізованої організації». Про інші успіхи повоєнного періоду Мушарраф вирішив промовчати, чим викликав обурення в американських дипломатичних колах у Кабулі й серед чиновників нового афганського уряду.
Один із них — міністр оборони Афганістану Абдул Рахім Вардак, заявив, що деякі країни регіону занадто бояться довгострокової американської присутності в регіоні й підтримують «Талібан» і «Аль-Каїду», таким чином зриваючи плани мирного відновлення країни. Колишній посол США в Кабулі Залмай Халілзад несподівано приєднався до дискусії, сказавши: це саме Ісламабад робить замало для того, щоб узяти під контроль талібів. Союзники не стали поглиблювати конфлікт. Однак питання про те, наскільки сильною нині є антитерористична коаліція, зависло в повітрі, тим більше, що Афганістан готує для неї нові випробування.
Цієї весни та влітку, як ніколи за останні роки, сили афганської міліції й міжнародного контингенту відчули на собі удари талібів. Уперше з 2001 року американські військові втратили в Афганістані бойовий вертоліт, а число жертв у бойових операціях стало обчислюватися кількома десятками щомісяця. Експерти пов’язують активізацію бойовиків із наміченими на 18 вересня цього року першими парламентськими виборами. Військові ж називають посилення боїв «сезонним» явищем: ще під час радянського вторгнення в Афганістан бойові дії завмирали в холодну пору року й активізувалися навесні та влітку. А зростання втрат, за словами військових, наслідок того, що армія США веде наступ на загони талібів, а не навпаки. Командувач американськими військами в Афганістані генерал-лейтенант Девід Барно заявив у квітні: талібів буде повністю розбито вже цього року. Пентагон оголосив про намір у найближчі тижні перекинути в Афганістан аеромобільний батальйон у 700 багнетів (на додаток до 18 тисяч), країни НАТО обіцяють до виборів збільшити свій контингент на дві тисячі.
Водночас, за даними з протилежного боку все має інший вигляд. Загони «Талібану» завершують перегрупування в східних і південних провінціях країни, населених в основному пуштунськими племенами, і починають вдаватися до дедалі більш масованих й скоординованих дій. У ряді районів збройні зіткнення відбуваються щодня. Досить сказати, що з березня цього року загинуло 450 солдатів афганської армії. Є також дані про появу в Афганістані добровольців із країн арабського сходу, Чечні, Північної Африки та Іраку. 1 червня сталася подія, що сколихнула весь Афганістан: у Кандагарі смертник підірвав себе прямо в мечеті, убивши муллу, лояльно налаштованого до кабульської влади.
Для Афганістану атаки «камікадзе», та ще й у святому місці, не типові, і чимало людей вбачають у них початок нової фази війни. Причому вести її можуть методами, відпрацьованими за останні роки в Іраку. До речі, емісар «Аль-Каїди» Муссаб Аз-Заркаві добре відомий в Афганістані. Він обіцяв повернутися сюди після того, як з американцями в Іраку буде покінчено. Однак і без нього багато речей у цій країні починають розвиватися за іракським сценарієм.
Американській армії й урядовим військам протистоять не більш як 2000—3000 активних бойовиків руху «Талібан». Точніших даних немає, однак ситуація ускладнюється тим, що їх підтримує населення багатьох регіонів, і вони легко можуть поповнити свої лави. Більше того, в сусідньому Пакистані, у районах, які не контролює уряд (на т.зв. племінних територіях), почали відновлювати табори бойовиків. Бази і тренувальні центри, які стояли пусткою з 2001 року, знову наповнюються людьми, підводяться комунікації, відновляється енерго- і водопостачання.
Ісламабад категорично спростовує ці факти, однак спроби пакистанських військових перевірити, що насправді відбувається на даних об’єктах, закінчувалися збройними зіткненнями. Також стало відомо: в останні місяці був убитий ряд лідерів пуштунських племен, які протистояли «Талібану» і «Аль-Каїді» на підконтрольних їм територіях у Пакистані. За повідомленням китайських джерел, це відбувається в провінціях Вазиристан у Пакистані, а також афганських — Хост, Пактика Пактія, Забуль. Вони перетворюються на базовий район для нового афганського опору. Більше того, саме тут в останні місяці і тижні було зафіксовано пересування лідерів «Аль-Каїди» та інших організацій.
Так, сам Усама бін Ладен, скоріш за все, переховується в провінції Нуристан. Його найближчий соратник Айман Мухаммад Аз-Завахірі нібито займається налагодженням координації між старими і новими загонами талібів і їхніх лідерів. Він постійно рухається. Час від часу з’являється інформація і про одного із найстаріших моджахедів, колишнього прем’єр-міністра Афганістану Гульбеддіна Хекматіара. Як стверджують, він також займається відновленням бойової потуги своїх загонів й Ісламської партії Афганістану. У травні він відкинув запропоновану афганським урядом амністію. За його словами, на порядок денний потрібно виносити питання про виведення американських військ, які нині є опорою уряду Хаміда Карзая, і далі необхідно сформувати новий афганський уряд, котрий не спирався б тільки на силу іноземних військ.
Те, що Карзая охороняють американці, це обурливо, вважають чимало людей. Афганці кажуть: про ситуацію в країні не можна судити лише за обстановкою в Кабулі. Уряд не контролює великі регіони, і там мало що змінилося з часів талібів. Хіба що місцеві моджахеди та польові командири зберігають відносну лояльність до уряду Карзая, однак така ситуація може швидко змінитися, якщо центральні власті спробують втручатися в стан справ на місцях.
Цим почасти пояснюється нездатність уряду Хаміда Карзая проводити масштабні проекти з реконструкції країни, а також запропонувати дехканам альтернативу вирощуванню опіумного маку. У травні Хамід Карзай укотре заявив про свою рішучість покінчити з цим злом. «Нинішнього року посіви мають скоротити на 20—30 відсотків, а за наступні п’ять-шість років ми повинні знищити всі плантації», — каже афганський президент. Навесні було проведено низку успішних операцій із виявлення макових посівів і перехоплення великих партій наркотиків, готових до відправлення за кордон. У ході рейдів вилучено усього близько 500 кг зілля. Адже цього року виробництво опіуму може перевищити 500 тонн, оскільки практично все сільське господарство країни переорієнтоване саме на вирощування опіумного маку. Виробництво наркотиків, за деякими даними, нині становить 60 відсотків валового національного продукту Афганістану. За статистичними даними, існування більш як 350 тис. афганських сімей — близько 10% населення — цілковито залежить від вирощування опіуму чи торгівлі ним. Отже, останні заходи уряду в цій сфері завдають суттєвої шкоди національній економіці.
Комерсанти Кандагара впевнені, що силовими методами наркобізнес перемогти не можна, і поки для фермерів не існує більш дохідної альтернативи, вони, всупереч усьому, сіятимуть мак. А коли ні, то зубожіння селян лише посилиться й почнеться криза в тих галузях бізнесу, які безпосередньо не пов’язані з наркоторгівлею. Адже головні інвестиції у сфери транспорту, будівництва, комунікацій і реконструкцію великих об’єктів та створення нових робочих місць йдуть, у тому числі й із сум, зароблених на наркоторгівлі.
У середньому 80% героїну потрапляє на світові ринки саме з Афганістану, і уряд Хаміда Карзая не може нехтувати цей факт, оскільки і його часто обвинувачують в отриманні прибутку від наркоторгівлі, котра, за найскромнішими оцінками, приносить щорічний доход у 2,6 млрд. дол. США. У доповіді держдепартаменту Сполучених Штатів із цього приводу говориться: виробництво героїну в Афганістані «є жахливою загрозою стабільності в усьому світі». Адже часто наркоторгівля змикається з тероризмом, є головним джерелом його фінансування.
…Після лондонських терактів лідери на саміті «великої вісімки» у Шотландії знову були єдиними у своєму засудженні тероризму, однак ніхто не згадав про те, чого ж домоглися борці з цим глобальним злом за останні роки. Дискусію, розпочату Мушаррафом, про реальну силу антитерористичної коаліції та її результативність — не закінчено. Після терактів у Лондоні і з урахуванням подальшого розвитку ситуації в Афганістані й Іраку вона тільки розгорятиметься. Головне — вчасно зробити висновки.