Минулого понеділка Джордж Буш заявив, що віддасть наказ про створення незалежної комісії, котра має розібратися в тому, чому розвідувальні дані та заяви Білого дому про наявність у Іраку зброї масового знищення не підтвердилися. Президент США, котрий спочатку відмовився обговорювати цю ідею, усе ж погодився підписати директиву про проведення незалежного розслідування. Відповідно до джерел у Білому домі, до неї будуть включені авторитетні відставні політики, члени колишніх кабінетів, провідні американські фахівці в галузі безпеки та розвідки, американські законодавці, члени обох партій.
Загалом усе почалося ще тиждень тому з очікуваної, але вже сенсаційної заяви глави американських інспекторів в Іраку Девіда Кея. Виступаючи перед членами сенатської комісії з розвідки, він поділився своєю думкою про те, що у режиму Саддама Хусейна в останні роки, швидше за все, не було зброї масового знищення.
Зрозуміло, що висновок із вуст людини, призначеної на цю посаду директором ЦРУ, людини, котра кілька місяців тому не сумнівалася в наявності на іракській території секретних арсеналів, спровокував масу сильних емоцій в американському політичному істеблішменті.
Питання про іракський арсенал, наявність якого висувалося Білим домом як головне обгрунтування війни, стало основною темою в передвиборних перегонах. Цікаво, що в цьому сенсі свідчення Кея в сенаті зіграли на руку обом сторонам.
«Ми всі, вочевидь, помилялися», — підсумував американський експерт свої дані, і ця фраза стала ключовою для критиків нинішньої адміністрації. Так, сенатор-демократ Джей Рокфеллер закликав до незалежного розслідування питання про те, чи маніпулював Білий дім розвідданими, намагаючись перебільшити масштаби небезпеки, яка виходила від Іраку. А його товариш по партії сенатор Карл Левін склав цитатник із заяв Буша та його міністрів, у яких ті впевнено доводили, що Ірак має заборонену зброю.
Однак адміністрація США теж знайшла підтримку своєї позиції у виступі Кея. Адже той заявив, що мав довірчі стосунки з багатьма членами своєї комісії, котра безуспішно розшукувала заборонену зброю, і ні разу не чув від жодного з них про будь-який тиск згори.
За словами Кея, він щиро вірив у те, що Багдад має цей арсенал, і намагався переконати в цьому багатьох помітних критиків Білого дому, приміром, сенатора Едварда Кеннеді. Зізнавшись зараз, що він був неправий, колишній глава інспекторів підкреслив: він був не самотній у своїх помилках, і нагадав, що їх поділяли і чимало іноземних урядів, котрі не підтримали війну, — той же Жак Ширак у квітні минулого року заявляв про те, що в Іраку є ЗМУ. Тієї ж думки дотримувалася і німецька розвідка.
Кей застеріг, що розвідслужби, приміром, дуже недооцінили масштаби ядерних зусиль Ірану. Ядерна програма існувала в ісламській республіці 18 років, але американські розвідники її так і не виявили, за них це зробили іранські дисиденти.
Екс-глава інспекторів почасти відніс помилки розвідслужб на специфіку іракського суспільства за Саддама, закритого і малодоступного для вивчення. Він зауважив, що, на його щире переконання, політичний тиск на розвідку не зіграв ніякої ролі в тому, що вона рік за роком стверджувала у своїх повідомленнях, ніби Ірак має те, чого там так і не знайшли.
Американські аналітики вважають, що у Сполучених Штатів дійсно не було надійної інформації про іракську зброю з кількох причин. По-перше, це пояснюється ефективною контррозвідувальною діяльністю іракської влади. Саддам знищував усіх підряд, не розбираючись, за найменшої підозри в шпигунстві, тож у ЦРУ не було агентів, які мали доступ до секретних іракських програм. По-друге, американська розвідка протягом останніх десятиріч надто покладалася на електроніку, супутники, технології як основний інструментарій, занедбавши роботу з вербування людей.
Однак експерти з-за океану дотримуються іншої точки зору. Вони вважають, що, даючи згоду на незалежне розслідування, Джордж Буш, не мудруючи лукаво, вибрав з двох менше зло. На їхню думку, роблячи цей крок, президент США просто виграє час. Склад комісії ще не визначений, а робота їй передбачається досить складна: навряд чи доповідь з’явиться до 2 листопада — дня президентських виборів!
Проте демократи не втрачають надії витягти з розслідування максимальну для себе користь. Вони збираються битися за повноваження слідчих і наполягати, щоб вердикт було винесено не тільки з приводу збору даних ЦРУ й іншими американськими спецслужбами, а й щодо використання цих даних виконавчою владою. При цьому вони вказують на наявність прямо-таки очевидних доказів. Ось лише деякі з них.
Справа про безпілотні літаки. В однім з документів ЦРУ, а також у виступі Коліна Пауелла на Раді безпеки ООН 5 лютого 2003 року Ірак обвинувачувався в створенні ескадрильї безпілотних літаків, здатних розпилювати хімічну та біологічну зброю. Але, як сьогодні уже відомо, самі американські ВПС — головна інстанція, здатна оцінити можливості іракських безпілотних літаків, — виключали можливість застосування таких апаратів у військових цілях: вони могли використовуватися лише для спостереження.
Алюмінієві трубки. У тих же виступах ЦРУ і Колін Пауелл стверджували, що Багдад намагався отримати алюмінієві труби особливої якості для центрифуг, що служать для збагачення урану та створення ядерної зброї. Ця інформація ні на чому не грунтувалася, і адміністрації це було відомо.
Поїздка Джозефа Уілсона. Торік у своїй промові про становище США Джордж Буш говорив про знаменитий уран із Нігеру. ЦРУ знало, що це вигадка: роком раніше воно відправило в Нігер колишнього дипломата Джозефа Уїлсона перевірити чутку про закупівлю урану Іраком. Коли Уїлсон почув, що президент у своєму зверненні до нації каже речі, які суперечать його висновкам, він оприлюднив це. Щоб змусити його замовкнути, представник Білого дому заявив, що дружина посла сама є шпигункою. Сьогодні, коли слідство веде більш-менш незалежний прокурор, цей скандал може спливти на нещастя для Буша, оскільки усі знають, що порушник закону входить у його найближче оточення.
Однак комісія може і не прийняти ці факти у вигляді прямих доказів тиску на спецслужби з боку Білого дому. Але життя влаштоване так, що босам нічого тиснути на підлеглих, досить лише натякнути їм, чого від них хочуть. Розвідувальне співтовариство живе і працює у Вашингтоні — а Вашингтон хотів воювати. Аналітику розвідки треба було бути божевільним, щоб стати на шляху цього локомотива.
Крім того, комісії корисно було б вивчити і той войовничий настрій, який охопив значну частину країни, щойно Джордж Буш вирішив розпочати війну. Це рішення звалилося як сніг на голову, проте більша частина Америки йому підкорилася. У деяких американських засобах масової інформації всяка незгода з цим рішенням піддавалася осміянню.
Цілком очевидно, що країна була схвильована подіями 11 вересня, а також наступними подіями на кшталт масового розсилання листів зі спорами сибірки. Саддам Хусейн став для американців утіленням зла, як свого часу Гітлер і Сталін. Є зрозумілим бажання Америку поквитатися з ним. Тож президент США зробив тільки те, чого від нього очікувала країна.