В уявленні багатьох людей державний кордон — поняття постійне і незмінне. Про непорушність радянських рубежів колись складали пісні, знімали фільми. Однак кордон, як і багато іншого, має властивість згодом змінюватися. Причому далеко не завжди завдяки розвалу імперій чи утворенню нових держав. Іноді це відбувається з прозаїчніших причин, наприклад, зміни природного ландшафту.
Особливо добре такі зміни видно на прикладі Закарпатської області, яка має державний кордон загальною протяжністю понад 467 км із чотирма країнами Центральної Європи. Зі Словаччиною, Угорщиною та Польщею кордон вже делімітовано, зате з Румунією поки ні. Причина тому — спірні питання навколо острова Зміїний і русла Дунаю. Прикордонне співробітництво між Україною та Румунією проводиться поки що на основі «Договору про режим радянсько-румунського кордону, співробітництво і взаємну допомогу з прикордонних питань», підписаного ще 1961 р. Відповідно до цього документа, на ділянці Рахівського і Тячівського районів держкордон між двома державами проходить по середині русла Тиси. Однак це русло, як і будь-якої іншої річки, згодом змінюється, а в деяких місцях і роздвоюється. Недалеко від сіл Грушеве і Солотвино Тячівського району ширший у минулому (а отже — головний) рукав Тиси біля нашого берега поступово міліє, а біля румунського — розширюється. Виниклі внаслідок цього досить солідні «острови» румуни, вочевидь, вважають уже своїми. Вони безперешкодно проникають туди і проводять сільгоспроботи, хоча документально «острови» — наші.
Головна причина зміни русла ріки — паводки, що відбуваються тут по кілька разів на рік. Тільки-но в горах різко тане сніг чи випадає велика кількість опадів, вода в річці піднімається і починає розмивати більш слабкий берег. Географічно так склалося, що нижчий (а отже, слабший) берег — український. Він поступово і відходить углиб нашої території, вивільняючи від води румунську. З 1961 року таким чином Україна втратила 270 гектарів землі. Точніші дані будуть відомі лише після делімітації кордону. Повідомлення про зміни русла Тиси за останні роки закарпатські прикордонники відправили до Львова та Києва. З їхньої ініціативи і почався розгляд цих питань відповідними комісіями.
Інтенсивній зміні русла Тиси особливо сприяв катастрофічний паводок листопада 1998 р. У ті дні бурхлива вода змила кілька кілометрів контрольно-слідової смуги і загороджувальної огорожі. Втраченими виявилися навіть декілька прикордонних стовпів. А процедура їхнього відновлення — досить тривала, що потребує залучення топографічних служб обох країн і внесення змін у демаркаційні документи 1961 р.
— Оскільки зміна русла ріки викликана переважно природними причинами, повністю запобігти цьому процесу неможливо, — розповідають начальник відділу виховної роботи Мукачівського прикордонного загону полковник Михайло Хобта і колишній начальник штабу підполковник Ігор Андрусик. — Зате значно послабити і зробити керованим — цілком під силу. Для цього потрібно встановити надійні берегові укріплення. Та в останні роки йде не посилення, а інтенсивне ослаблення берегових укріплень Тиси «завдяки» людському чиннику. Річ у тім, що використання та ведення робіт на прикордонних територіях перебуває в компетенції місцевих органів влади. Вони цим правом і користуються — видають дозволи жителям і організаціям на заготівлю дров і забір щебеню з Тиси. Яким способом і скільки забирається щебеню і заготовляється дров, ніхто не контролює. Адже окрім офіційно дозволених, є й нелегальні «розробки». У районі сіл Грушево і Солотвино ліс практично не росте, тому селяни заготовляють дрова в прикордонній зоні. Простіше кажучи, вони рубають ліс неподалік Тиси, ослаблюючи тим самим берегові укріплення. Прикордонні наряди щотижня затримують селян, що везуть ліс, але ті солдатів не дуже бояться. А іноді й відверто нахабніють. Знають, що за порушення прикордонного режиму максимум, що їм світить, — невеликий штраф. Нещодавно на наряд, який затримав на березі Тиси підводу з лісом, порушники спробували наїхати кіньми... Про кожний випадок затримання селян у прикордонній смузі, за самовільне вирубування лісу ми інформуємо місцеві РВВС і прокуратуру (розслідування подібних порушень — компетенція правоохоронних органів), однак на краще ситуація не змінилася. Берегові укріплення продовжують нещадно руйнуватися, тоді як на румунському боці всі «небезпечні» ділянки берега акуратно укріплені.
Втім, стверджувати, що через зміну русла Тиси територію втрачає лише Україна, було б несправедливо. На угорській ділянці кордон в районі сіл Вилок-Бадалово ситуація інша. Там український берег вищий, тому розмив йде у бік Угорщини (щоправда, незначний, оскільки угорський берег добре укріплений). Зате в районі Чопа, на стику кордонів України, Угорщини та Словаччини, ситуація знову не на нашу користь. Під час торішньої зустрічі спільних прикордонних комісій відзначалося, що через зміну русла Тиси (яка підмиває наш берег) точка стику трьох країн із 1945 р. перемістилася в глиб України на 11,7 м. «Звільнена» територія відійшла до Угорщини.
Щоправда, незабаром втрата Україною своєї території має припинитися. Вже готові до підпису демаркаційні документи, відповідно до яких державний кордон з Угорщиною, Словаччиною та Польщею буде постійним. А це означає, що він не залежатиме від змін русла рік. Аналогічні документи повинні бути підписані в майбутньому і з Румунією. Але коли це відбудеться, — невідомо. Переговори про делімітацію державного кордону між двома країнами ведуть поки лише на рівні міністерств закордонних справ.