Минуло 25 років з дня підписання Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Скріплений в Гельсинкі підписами 33 європейських держав, Сполучених Штатів Америки і Канади, цей історичний документ зафіксував домовленості, на узгодження яких пішло майже два роки напруженої роботи.
Сам факт відкриття НБСЄ уже був чималим досягненням і став можливим завдяки взаємним поступкам та компромісам між Сходом і Заходом. Активними учасниками наради були як західні країни, так і держави Варшавського договору. Відтак і рішення наради були покликані служити насамперед розвиткові діалогу між Сходом та Заходом з метою пом’якшення блокового протистояння, розрядки міжнародної напруженості.
Стрижнем Заключного акта була Декларація принципів, якими держави—учасниці наради мали керуватись у взаємовідносинах. Цей «гельсинський декалог» (до Декларації входило десять основоположних принципів), по суті, був кодексом норм поведінки як у міждержавній, так і внутрішньодержавній сфері. До нього увій-шли зобов’язання поважати і дотримуватись принципів суверенної рівності, прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи, поважання прав людини і основних свобод, у тому числі свободу думки, совісті, релігійних переконань, рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею, співробітництва між державами, сумлінного виконання зобов’язань з міжнародного права.
Прийняття цих принципів мало виняткове значення і відіграло важливу роль у подальшому розвитку Європи. Пов’язавши між собою окремі елементи безпеки, автори акта, мабуть уперше в міжнародній практиці, виявили новаторський, всеосяжний підхід до цих проблем. Таким чином, питання прав людини переставали бути табу у відносинах між Сходом і Заходом, ставали законним предметом діалогу.
Гельсинський Заключний акт містив три групи (три «кошики») домовленостей і рекомендацій щодо розвитку співпраці у військово-політичній, економічній, гуманітарній та інших сферах.
Особливо важливим було введення до акта «кошика» з гуманітарних та інших проблем. Це, по суті, означало визнання питань демократичного розвитку і прав людини самостійним людським виміром безпеки.
Розвиток гельсинського процесу активно сприяв поліпшенню відносин між Сходом і Заходом, а відтак — зміцненню миру і безпеки в Європі. Поруч із цим, рішучі виступи західних держав на зустрічах НБСЄ з людського виміру на захист прав людини і основних свобод знайшли жвавий відгук у громадсько-по-літичних колах країн Східної Європи, в колишньому СРСР, стали важливою підтримкою їх у боротьбі за соціально-демократичні перетворення. Підбиваючи підсумок цьому бурхливому часу та віщуючи кінець «холодної війни», саміт держав НБСЄ, який зібрався у 1990 в Парижі, мав усі підстави заявити, що «відвага чоловіків і жінок, сила волі народів і могутність ідей гельсинського Заключного акта відкрили епоху демократії, миру і єдності в Європі». Прийнявши Паризьку хартію для нової Європи — програму боротьби за ці ідеали, учасники саміту наголошували: «Десять принципів Заключного акта будуть нашою провідною зіркою на шляху до цього бажаного майбутнього».
Так розпочався другий історичний етап у житті ідей, проголошених Заключним актом НБСЄ.
Кінець часів блокового протистояння і конфронтації привів до якісних змін у міжнародних відносинах, поступового утвердження в них духу справжнього партнерства, солідарності і взаємодопомоги. Гостро постали питання допомоги молодим демократичним державам у подоланні труднощів, складних проблем, залишених від минулого, утвердженні в них процесів демократизації, забезпеченні прав людини і основних свобод, сприянні розвитку їхньої економіки на ринкових засадах.
Щоб адаптуватися до нових умов і завдань, співтовариство держав НБСЄ, відповідно до рішень Паризького і Гельсинського (1992) самітів, здійснило програму перебудови своєї діяльності — інституціоналізацію НБСЄ. Зокрема було утворено такі структури, як Секретаріат НБСЄ, Центр з запобігання конфліктам, Форум із співробітництва в галузі безпеки, Бюро з демократичних інститутів і прав людини, інститут Верховного комісара у справах національних меншин, а згодом — інститут Представника з питань свободи засобів масової інформації та деякі інші. Парламенти держав-учасниць утворили Парламентську асамблею НБСЄ.
З огляду на гостру потребу посилення боротьби проти нових викликів і загроз безпеці та стабільності на континенті, НБСЄ зосередила свої зусилля на врегулюванні конфліктів на Балканах та в ряді пострадянських країн. Було розгорнуто роботу з раннього запобігання і відвернення потенційних криз та конфліктів.
Для забезпечення цих напрямів у державах НБСЄ розбудовувалась мережа її довгострокових місій, груп сприяння та офісів. Оцінюючи діяльність НБСЄ, її Будапештський саміт у грудні 1994 року вже мав підстави заявити, що НБСЄ — структура безпеки, яка охоплює держави від Ванкувера до Владивостока, — відіграє центральну роль в побудові безпечного і стабільного, єдиного і вільного співтовариства. Тоді ж було ухвалене рішення про перейменування Наради на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі — ОБСЄ.
Стамбульський саміт, який відбувся в листопаді 1999 року, виявився справді етапним у житті Організації. Схвалені його учасниками документи, зокрема Хартія європейської безпеки, накреслили стратегію співтовариства ОБСЄ на кінець нинішнього — початок наступного століття. Зафіксовані в Хартії домовленості та рішення стали значним внеском у розбудову та зміцнення європейської безпеки.
Хартія націлила співтовариство ОБСЄ на формування єдиного і неподільного простору безпеки, вільного від роз’єднувальних ліній та зон з різними рівнями безпеки. Згідно з Хартією, кожна держава має однакові права на безпеку, вільна у виборі її форм, а також має право бути нейтральною. Безпека кожної держави безпосередньо пов’язана з безпекою всіх інших держав. У полі зору ОБСЄ повинні бути як частини єдиного цілого всі виміри безпеки — військовий, політичний, людський, економічний та інші.
Новий важливий крок зроблено у забезпеченні додержання принципів, норм та зобов‘язань, закріплених у Статуті ООН та документах ОБСЄ. Учасники саміту заявили про спільну відповідальність за їх дотримання та готовність надавати і приймати допомогу з метою поліпшення їх імплементації. Висловлено рішучий намір посилити використання задля цього інструментів та механізмів ОБСЄ.
Хартія визначила ОБСЄ як одну з основних організацій в питаннях розв’язання спорів у регіоні та один з ключових інструментів раннього запобігання, відвернення конфліктів, врегулювання криз і постконфліктної реабілітації. ОБСЄ — широко представницька (налічує 55 держав-членів) і всеосяжна за проблематикою організація для проведення консультацій, прийняття рішень і співробітництва у своєму регіоні.
Одним з найважливіших компонентів Хартії є Платформа безпеки, що спирається на співробітництво. Головна її мета — посилити і розвивати співпрацю ОБСЄ з іншими компетентними в галузі безпеки орга-нізаціями, такими як НАТО, ЄС, Рада Європи, за відповідної участі ООН.
Хартія накреслила нові кроки і заходи з метою створення «вільного, демократичного, інтегрованішого простору ОБСЄ», зокрема посилення ролі ОБСЄ в операціях з підтримання миру, створення груп швидкої експертної допомоги і співробітництва для більшої ефективності превентивних функцій Організації у врегулюванні криз і конфліктів, розширення діяльності, пов‘язаної з по-ліцією та спрямованої на підтримання законності й порядку, нарешті, — активізації в ОБСЄ процесу по-літичних консультацій.
Україна високо оцінює роль ОБСЄ у зміцненні безпеки і співробітництва в Європі. Відразу після здобуття нашою державою незалежності її уряд зробив усе, щоб якнайшвидше увійти до сім‘ї держав ОБСЄ. Це сталося 30 січня 1992 року. Відтоді Україна як самостійна незалежна держава — повноправний учасник ОБСЄ, зберігає вірність гельсинському Заключному акту, Паризькій хартії для нової Європи, під якими вона поставила свій підпис, сприяє вирішенню завдань ОБСЄ.
Про плідність цих зусиль свідчить міжнародне визнання України як важливого фактора стабільності на континенті. Стаючи дедалі більшим продуцентом європейської безпеки, наша держава прагне нарощувати свій внесок у миротворчу діяльність міжнародного співтовариства в Косово, в реалізацію Пакту стабільності для Південно-Східної Європи, докладає зусиль до підвищення ефективності своєї діяльності як одного з посередників у врегулюванні конфлікту в Придністров’ї та гарантів його майбутнього статусу, прагне збільшити свій внесок у врегулювання конфліктів в Абхазії (Грузія) та Нагірному Карабасі (Азербайджан).
Аналіз досвіду та практики врегулювання конфліктів приводить до висновку про необхідність активнішого, глибиннішого опрацювання і пошуку шляхів розв‘язання існуючих етнополітичних проблем. Адже саме вони лежать в основі більшості сучасних конфліктів. Ці міркування спонукали нашу державу увійти з ініціативою про розширення можливостей інституту Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, зокрема доповнивши його науково-дослідницькою ланкою, що сприяло б виробленню нових, збагачених новітньою науковою думкою підходів до подолання як потенційних, так і існуючих конфліктів зазначеного характеру. Як відомо, Президент України Л. Д. Кучма вніс на Стамбульському саміті пропозицію створити в Україні в рамках інституту Верховного комісара у справах національних меншин Центр етнічних досліджень, яка розглядається в ОБСЄ.
Важливим фактором сприяння розв’язанню конфліктів покликані бути положення Хартії європейської безпеки, які підтверджують зобов‘язання щодо незастосування сили або загрози силою і мирного вирішення спорів та визнання головної відповідальності Ради Безпеки ООН за підтримання міжнародного миру і безпеки, а також її вирішальної ролі в цій сфері у нашому регіоні.
Вкрай важливим є недопущення довільного, вибіркового підходу у питаннях принципів і норм ОБСЄ. Сьогодні, як і 25 років тому, чинна вимога гельсинського Заключного акта про першорядну важливість і неухильне додержання всіх його десяти принципів. Не можна допускати відставання в роботі на жодному з вимірів безпеки, в тому числі й економічному. Потребують предметнішого і результативнішого розгляду в рамках ОБСЄ питання допомоги молодим незалежним державам з метою якнай-швидшого подолання ними соціально-економічних труднощів перехідного пе-ріоду, що, як відомо, містять у собі чимало викликів та загроз стабільності і безпеці в усьому регіоні.
Активне сприяння молодим демократіям — членам Організації в усіх сферах для якнайшвидшого їх оновлення і виходу за всіма параметрами на європейські стандарти, а відтак прилучення їх до повнокровного життя родини європейських держав — це і є побудова єдиної, демократичної і квітучої Європи.
З огляду на ці переконання, Україна прагне розвивати всебічні відносини, утворює нові форми співробітництва з ОБСЄ. Активне використання нашою державою експертної та іншої можливої допомоги Організації має сприяти зміцненню в нашому житті засад демократії, верховенства права, забезпеченню прав людини і основних свобод, служити розвитку ринкової економіки, підвищенню екологічної безпеки.
Подальша всебічна активізація діяльності ОБСЄ в усіх вимірах безпеки буде справжнім виявом відданості людським цінностям, утверджувати і захищати які закликав 25 років тому гельсинський Заключний акт.