Армія без засобів зв'язку - однаково що будинок без світла.
Придбання сучасних цифрових станцій для Збройних сил України та інших її збройних формувань - це перший крок до створення армії нового типу, відхід від системної вразливості і, зрештою, шлях до збереження життів наших солдатів. Ось чому баритися з вирішенням цього завдання непробачно. Тим більше що штатні засоби зв'язку ЗСУ - жахливий анахронізм тридцятирічної давності. Вони, як кажуть самі військові, небезпечні по суті.
Ретроспектива "зв'язкової" справи
Проблема придбання для армії нових засобів зв'язку вирішується із запізненням як мінімум на рік. Профільні експерти стверджують, що загальна ціна питання для української армії становить не менше ніж 1,5 млрд дол. При цьому запевняють: ставка тільки на імпорт станцій зв'язку занапастить справу, бо країна не виділить таких ресурсів для зовнішніх закупівель.
Досить цікаво, що в 2004 р. ізраїльська компанія Tadiran спокушала Київ вигідною угодою - передачею технологій виробництва та налагодженням виробничої лінії (навіть підприємство підібрали на вулиці Дегтярівській) для випуску сучасних цифрових засобів зв'язку. Але Україна як країна заповзятливих і беручких людей ізраїльтянам відмовила і створила своє приватне підприємство - "Телекарт-Прилад". Цілком перспективне. І хоча за останні роки було прийнято на озброєння ЗСУ 22 одиниці різних засобів зв'язку від "Телекарт-Прилад", загалом організатори прорахувалися - ніхто армію переоснащувати тоді не збирався (на розробки підприємство витратило майже 100 млн грн власних коштів, натомість у 2007-2008 рр. у ЗСУ було поставлено близько півтори сотні УКХ-радіостанцій). Коли ж у дім прийшла війна, у цій галузі все відбулося, як у водевільному сюжеті: КБ радіозв'язку опинилося на окупованій території у Криму. Тобто орієнтуватися на національного виробника тепер не випадає як мінімум у нинішній воєнний час. Інакше кажучи, через 11 років українська армія опинилася в тій самій точці - як і раніше без зв'язку. Більше того, у використанні вже поставлених станцій "Телекарт-Прилад" Генштаб убачає цілком обґрунтовані ризики: алгоритми передачі даних можуть опинитися в росіян, що означає отримання противником доступу до переданої у військових радіомережах інформації.
Крім того, вдаючись у деталі "зв'язкової" справи, зауважимо, що вибір шляху створення вітчизняного зв'язку прямо пов'язаний іще з одним, напевно навіть складнішим, питанням - створення єдиної для ЗСУ автоматизованої системи управління (ЄАСУ). Створити її поза системою зв'язку неможливо: учасники мають пересісти за комп'ютери, відправивши на смітник телеграфні апарати часів Леоніда Ілліча. Парадигма й увесь пучок рішень - у компетенції Генерального штабу.
Отже, після попереднього вивчення питання український Генштаб як потенційних постачальників вирішив розглядати компанії Thales (Франція), Harris (США), Selex ES (Велика Британія), Elbit (Ізраїль) і Radmor S.A. (Польща).
Із самого початку іноземні виробники були неприємно здивовані: тендер по-українському виявився закритим, непрозорим, непередбачуваним кулуарним конкурсом. Утім, українці й самі неодноразово були в такій позиції: на тендерах у Туреччині і Греції від українського танка, попри те що він незмінно перевершував конкурентів за характеристиками, відмовлялися з політичних причин.
Проте за результатами аналізу пропозиція Thales виявилося найприйнятнішою (вона на 22% дешевша за ціни конкурентів). Крім того, Thales Communication&Security виявилася єдиною компанією, яка погодилася на такі позиції, як передача технології системи зв'язку нового покоління, що стоїть на озброєнні ЗС Франції, передача незалежного алгоритму криптографічного захисту, передача незалежного алгоритму шифрування, організація сервісного обслуговування в Україні і, нарешті, організація спільного виробництва. Останнє - горезвісний офсет, який ніяк не вдавалося запустити українській стороні. Thales виявилася єдиною компанією, що задовольнила 100% вимог військового відомства замовника. Слід зауважити, що з інших учасників тільки польський Radmor S.A. висловлював готовність разом із приватним українським підприємством "Спаринг-Віст Центр" створити спільне підприємство з виробництва вже існуючих типів радіостанцій. Але в поляків використовуються саме французькі технології Thales.
У результаті наприкінці квітня ц.р. у Посольстві України у Франції в супроводі аташе з питань оборони України у Франції, було підписано договір №SIX/TCS/RCP/DJC/15-159 між ДП "Укрінмаш" (підприємство ДК "Укроборонпром") і Thales Communication&Seciruty на поставку партії КХ-радіостанцій тактичної ланки PR4G. У травні в рамках договору після візиту представників Головного управління зв'язку Генштабу ЗСУ на виробництво Thales Communication & Security було підписано розпорядження міністра оборони України про затвердження до закупівлі засобів зв'язку цієї компанії, а військове відомство Франції видало ліцензії на запитувані системи. До речі, не зайвим буде додати, що стратегічних домовленостей у сфері військово-технічного співробітництва двох країн було досягнуто в рамках робочого візиту президента України Петра Порошенка до Франції - тобто рівень опрацювання питання був найвищим.
Перегравання гри?
Однак у червні ц.р. українське військове відомство повторно запустило процес відбору пропозицій - уже у форматі "товарного аукціону". Річ у тім, що уподобання Генштабу ЗСУ виразно змінялися у бік продукції американської компанії Harris. Ця компанія вже поставляла системи зв'язку для українських підрозділів у рамках миротворчої місії на Балканах, а також у рамках пакета військово-технічної допомоги. Начальник військ зв'язку ЗСУ - начальник Головного управління зв'язку та інформаційних систем Генштабу ЗСУ генерал Володимир Рапко навів у розмові з автором головний аргумент - економію фінансів. Так, за словами генерала, проект із Thales потягне на 268 млн дол., тоді як продукція Harris обійдеться в 170 млн дол. Але це не єдина причина. В.Рапко каже, що близько тисячі фахівців пройшли навчання на американських станціях. Крім того, вони звичніші й зручніші в користуванні. У Центральному науково-дослідному інституті озброєнь і військової техніки авторові повідомили: технічний рівень станцій Harris цілком відповідає вимогам, та головне, що практично всі бригади ВДВ уже користуються американськими станціями, і що частину продукції Україна отримує в рамках допомоги безплатно.
Але є й інші думки. Наприклад, мало хто говорить, що порівнювати вартість французьких і американських станцій некоректно. Бо замість спочатку розглянутої нової версії (Harris Falcon (tm) IІI) українські військові почали надавати перевагу станціям попереднього покоління, які знято з виробництва 11 років тому (Harris Falcon (tm) II Digital Tactical Radio Systems). Вони, за оцінками фахівців, не забезпечать належного зв'язку в умовах дії російських систем "РЭБ". Відповідно про жодну передачу технології та налагодження виробництва не може бути й мови. А в разі надання переваги американським станціям Україна самостійно вирішуватиме питання сервісу й ремонту приладів. Більше того, навіть нові Harris Falcon (tm) IІI дістали негативні оцінки під час недавнього використання в Афганістані, що робить їх менш привабливими, ніж французькі PR4G.
Є й інші технічні аргументи. Наприклад безперервний зв'язок, без мертвих зон, здатна забезпечити тільки Thales. PR4G стоїть на озброєнні в арміях 43 провідних країн світу, з них 15 країн НАТО - зокрема Франція, Німеччина, Італія, Великобританія, Іспанія, Швейцарія, Норвегія, Польща, Туреччина і… США.
Етіологія двозначності
Після досі не завершених проектів виробництва корвета та модернізації вертольота Мі-24, що розпочалися ще в часи президентської каденції В.Ющенка, угода у сфері зв'язку - перша серйозна заявка на ВТС із Заходом у нових умовах. Вона вкрай важлива ще й для того, щоб не зажити слави непередбачуваних партнерів. Далі цілком можливі великі проекти та спільна робота на ринках третіх країн. Сьогодні тільки з Францією розробляється близько двох десятків напрямків, включаючи такі проекти, як створення та будівництво патрульних літаків і літаків ДРЛВ, будівництво ракетних катерів, автоматизованої системи бойового управління (АСБУ) до рівня Генштабу ЗСУ, гідроакустичних буїв і навіть комплексів берегової охорони та ППО. Нарешті, Франція стала першою державою, що розглядає можливість критичного експорту в Україну, включаючи ударні системи або їхні елементи.
Насправді, кажуть представники військово-технічних інтересів цієї держави в Україні, зрив контракту у сфері зв'язку "ставить під удар співробітництво Thales Group з ДП "Антонов", скоріше за все анулює низку згаданих вище проектів ВТС, включаючи, до речі, і нещодавно розрекламований контракт з Airbus Defense&Space, де, згідно з контрактом, країна вперше отримає від європейських апаратів Pleiades-1 і Pleiades-2 дані надвисокої роздільної здатності в режимі он-лайн. Британський Selex ES уже тихо згортає свою діяльність у країні, вважаючи, що перспективи не надто обнадійливі. Thales же може гучно піти з ринку. Адже багато хто у Франції, яка втратила через російсько-українську війну 896 млн євро (відшкодування за "Містралі"), налаштований щодо України, м'яко кажучи, без пієтету.
Однак, що відбувається? Чому щодо військово-технічної політики Києва дедалі більше дається взнаки невдоволення західних компаній?
Якщо чесно, відповідь дуже проста: це рефлексія на ручне управління державою загалом і військово-технічним співробітництвом зокрема. Адже якби в країні діяли Закон про ВТС і про офсетні угоди (який зазвичай забороняє закупівлі без зустрічних інвестицій після певної граничної суми контракту), чи посміли б генерали недвозначно дати зрозуміти, що Україні нині офсет і взагалі власне виробництво засобів зв'язку не потрібні? Польщі, в якої армія вдвічі менша за чисельністю, - потрібне. А Україні - ні. В Україні не визначено, хто відповідальний за ВТС, хто відповідатиме за якість продукції, що купується (директор "Укрінмашу" Володимир Омельянчук сказав авторові, що спецекспортер - це механізм "яку продукцію вибере Генштаб, таку й закупимо"), хто взагалі є гравцем на міжнародному ринку, коли йдеться про закупівлі або спільні розробки (виробництво) зброї. Немає, як видно, в цій туманній справі й офіційних висновків - як-от генерального конструктора і науково-технічного комітету. Тому немає правил гри, точніше, вони встановлюються в кожному конкретному випадку. Очевидно, з правом скасування під час гри…
ВТС - велика політика. Зрештою, заради великих політичних цілей можна закупити партію будь-чого. Але де гарантія, що вибір Harris - це стратегія, яка перетворює Україну на європейський Ізраїль зі щорічною військово-технічною допомогою в майже мільярд доларів? Де гарантія, що генеральський демарш щодо французької компанії не є наслідком їхніх власних ілюзій, а придбання продукції одноразового користування (а саме ним стане придбання Harris Falcon (tm) II) виправдає себе в найближчому майбутньому?
Історія України пам'ятає багато неоплачених реверансів: ядерна зброя, Бушерський контракт, передача урану. А за пролонгацію договору про перебування в Криму Чорноморського флоту РФ заплачено територією та життями тисяч солдатів.