Віктор Янукович підкоряє парламентську більшість, яка посадила його в прем’єрське крісло. Базою для потужної парламентської експансії прем’єра є його рідна фракція «Регіони України». «Зона РУ» у парламенті найближчим часом може розширитися як мінімум удвічі, переважно за рахунок «братів менших», кардинально перекроївши вже звичну клаптеву ковдру пропрезидентської більшості. Янукович із прямолінійністю, що багатьох лякає, започаткував перегрупування парламентських ресурсів під потенційних кандидатів у президенти від влади.
Першою жертвою здорового шахтарського апетиту «Регіонів України» може стати маленька, але горда фракція «Європейський вибір», парламентська база Миколи Азарова і Святослава Піскуна. Формально це депутатське об’єднання, що налічує 20 мандатів, все ще існує, проводить наради і навіть ухвалює якісь рішення. Але близько половини її членів помислами, здається, вже з «донецькими». Тим більше що практично всі вони мають партквитки «Партії регіонів» або просто донецьку прописку, тобто вливання їх у фракцію буде усього лише поверненням із тривалого відрядження. Після того, як шляхи шахтарської партії та колишнього головного податківця, а нині першого віце-прем’єра Азарова, що напередодні парламентських виборів працював її «людським обличчям», розійшлися, його недавні соратники, безперечно, зроблять правильний вибір. Віктор Янукович веде серед них серйозну роз’яснювальну роботу, «висмикуючи» потенційних неофітів для душевних розмов по одному. За наявною інформацією, він зустрічався, наприклад, із Володимиром Бойком і наполегливо рекомендував змінити «прописку». Але Володимир Семенович знайшов у собі мужність запропонувати прем’єру утрясти це питання зі своїм першим заступником. При цьому, прилетівши для нічної розмови до Києва, Бойко зауважив, мовляв, не хлопчик, щоб бігати з фракції у фракцію. Ось якщо «Тато» скаже — інша річ.
Доля фракції поки що незрозуміла. Її керівництво на самій фракції відкрито питання об’єднання не ставило. «Європейський вибір» може розколотися, але навряд чи повністю поглинеться «Регіонами». Хоча б тому, що стійкість виявляють сім-вісім депутатів-«іновірців», які потрапили свого часу в цю компанію хто випадково, а хто й через непорозуміння. Зокрема «вічні блукачі» Віктор Мусіяка (він одним із перших отримав привабливу пропозицію, на яку, втім, відразу ж відповів рішучою відмовою) із Володимиром Сівковичем та Костянтин Жеваго з Володимиром Сацюком. Їхній шлях поки що лежить у стан «безгоспних» позафракційників. До речі, з окремими з них навіть розмов про перехід не було. Активно проти об’єднання виступають Веревський і Савицький. Претензії на своїх однопартійців із «Євровибору» (принаймні на одного — Григорія Калетника) уже пред’явив голова НДП Валерій Пустовойтенко.
Другим джерелом поповнення «регіональних» лав стала строката група позафракційних і тих, хто не знайшов спільного для створення власної незалежної фракції. Першими доріжку туди проторували герой «Норд-Осту» Олег Беспалов і колишній «рухівський олігарх» Петро Димінський. Останній, цілком імовірно, лише відкриває список можливих перекинчиків із «Нашої України». Такого кроку колеги чекають і від Ігоря Насалика, і від Сергія Слабенка, і від Василя Бартківа. І це ще не все. Вже зараз у фракції Віктора Ющенка не виключають, що найближчим часом від неї відколеться чергова партія тих, хто не витримав очікування світлого політичного майбутнього під вагою похмурого економічного буття. Залишити НУ готується група в складі не менше п’яти поки що заможних депутатів. Швидше за все, йдеться про людей Порошенка, який, м’яко кажучи, ліберально ставиться до політичної дисципліни у своїй групі. Умови їхнього входження в «Регіони», за неперевіреною інформацією, вже обговорюються. А з урахуванням того, що останнім часом активну пропрем’єрську позицію займає, нудьгуючи за великими справами і від нічого робити практикуючи «парламентське прогнозування» для журналістів, Олександр Волков, найближчим часом у «зоні РУ» може опинитися нечисленна, але згуртована навколо лідера група «демсоюзівців»: Олександр Біловол, той-таки Володимир Сацюк і, звісно ж, сам Волков.
Навіть у разі реалізації цього спрощеного сценарію «Регіони України», що мають сьогодні в особовому складі 46 людей із синьо-жовтими значками, розростуться до семи десятків багнетів і стануть другою за чисельністю фракцією у Верховній Раді, випередивши комуністів, із якими, до речі, в індивідуальному порядку донеччани також активно працюють над питанням переходу у фракцію Януковича. Але не це є кінцевою метою парламентської експансії «донів». Завдання-максимум — «зробити» «Нашу Україну». У топку реалізації цього амбітного плану мають бути кинуті ще, як мінімум, дві фракції-карлики. Дуже заманливу пропозицію можуть одержати підопічні Катерини Ващук і Миколи Гапочки. Аграрники вже давно перебувають в урядовій залежності, що їх цілком влаштовує, і, можливо, здадуться на настирливі прохання Віктора Януковича. Однак є два моменти. По-перше, Президент Януковичу давав «добро» лише на приєднання «Євровибору» й ампутацію опозиційних фракцій, і, за деякими відомостями, Кучма досить різко висловився про спроби донеччан приєднати до себе інші фракції більшості. По-друге, аграрії дуже тісно працюють з Олександром Ярославським, який раніше був у тісних, а тепер у рівних стосунках із Ренатом Ахметовим. Для аграріїв існування фракції — це підстава для рекламування бренду партії, що не втрачає надії подолати 4-відсотковий бар’єр на наступних виборах. Ну, а луганцям із «Народного вибору» сам Шубін велів співробітничати з «титульною областю» шахтарського регіону. Можливо, під це благородне зібрання доведеться злегка децентралізувати управління єдиною фракцією, надавши їм певну автономію та керівні посади, а інших донецьких аргументів має вистачити на всіх. До того ж, крім пряників, можна пригрозити і батогом. Обидві фракції вже зараз критичні за чисельністю, і відкол двох-трьох «морально нестійких» депутатів уже сам по собі загрожує їм розпуском.
Серйозно взявшись за справу, донеччани можуть пошкребти і по засіках деяких інших фракцій. Недаремно Валерій Пустовойтенко так болісно відреагував на їхні об’єднавчі починання. «Демократичні ініціативи» поки що мовчать, але ж і там є невеликий колектив одеситів під моральним керівництвом Ігоря Рєзника, який давно симпатизує донецьким товаришам. І так майже в кожній фракції.
Таким чином, донецький сценарій переформатування парламентської більшості видається досить реалістичним — за умови цілеспрямованої роботи, планка в сто мандатів для них цілком доступна.
Найбільш нервово на інтеграційні плани «Регіонів України» відреагував спікер Володимир Литвин. У відповідь він заявив, що коли й далі триватимуть такі об’єднавчі «ігрища», затіяні «донецькими», він матиме моральне право запропонувати депутатам відродити почилу відразу після розподілу керівних місць у парламенті «фракцію влади» «Єдина Україна». «Депутати не кріпаки, і не можна приписувати їх до політичних маєтків», — дуже різким тоном додав він. Багато хто розцінив заяву Литвина як суто емоційну реакцію на спробу порушити устояний баланс політичних сил у Верховній Раді, в якому він із труднощами відстояв своє ключове місце. Засумніватися в непродуманості цього меседжа змушує той факт, що про можливе відродження «Єдиної України» у присутності широкої аудиторії спікер говорив не один раз, а, щонайменше, двічі протягом п’яти днів. Можна припустити, що наміри голови Верховної Ради цілком реальні. Це підтверджується й інформацією про те, що у вузьких депутатських колах уже серйозно обговорюють можливість згадати про «ЄдУ». Хоча Литвину як спікеру невигідне укрупнення фракції в пропрезидентській більшості, оскільки на раді фракції вона зараз має співвідношення сім до чотирьох (опозиційних). І навіщо йому головний біль із однаковою кількістю голосів? Водночас Володимиру Литвину треба думати про власні позиції в залі. Зв’язка Литвин—Губський потребує підкріплення.
Тепер спікер, залишаючись можливою «темною конячкою» Леоніда Кучми в майбутній передвиборній кампанії, може спробувати сколотити свій центр впливу в авральному порядку, але для цього він має довести потенційним прибічникам перспективність такої ризикованої ставки. Оскільки ресурс вільних депутатів, особливо в період «полювання» донеччан, занадто обмежений, то може йтися лише про об’єднання кількох маловпливових фракцій. Поки що потенційні союзники Литвина висловлюються про його ініціативу дуже скептично. І, безумовно, про реанімацію «Єдиної України» у первозданному вигляді вже не може бути й мови.
Цікава досить байдужа реакція на грандіозний задум «Регіонів» із боку «Нашої України», яку розглядають одним із головних донорів розширювального процесу донеччан. За однією з версій, Віктора Ющенка може цілком влаштовувати пропозиція Януковича «дати притулок» під своїм крилом десяткові «наших», котрим уже зовсім несила терпіти злигодні опозиційного способу політичного існування в бізнесі. Не особливо стурбовані й «трудовики». Втім, із перегрупуванням фракційних сил вони мало що можуть втратити в парламенті, тим більше що їхні основні ресурси в конкуренції за наступництво лежать за стінами Верховної Ради.
Створення нової мегафракції для Віктора Януковича таїть у собі як «плюси», так і «мінуси». Однією великою групою депутатів керувати набагато складніше, ніж кількома маленькими. Це міг би підтвердити і Віктор Ющенко, якби прем’єр вирішив запитати поради в одного зі своїх попередників. Янукович мусить пам’ятати і сумний досвід фракції НДП 1998 року, створеної адміністративним способом під тодішнього прем’єра Валерія Пустовойтенка. Проурядові фракції-васали мають властивість дуже чутливо реагувати на політичне становище своїх сеньйорів. Усесильна свого часу НДП тоді таки переплюнула комуністів за «поголів’ям», але з падінням Пустовойтенка дуже скоро здулася до мінімальної чисельності і дотягнула до кінця повноважень попереднього парламенту лише завдяки штучному годуванню.
Втім, такі погані думки навряд чи мають турбувати прем’єра протягом найближчих доленосних для нього півтора року. Сьогодні він має дати найкращу відповідь на запитання Леоніда Кучми, хто в Україні найперспективніший. Консолідація в одних руках контрольного пакета в парламентській більшості необхідна йому для отримання реальних важелів керування ситуацією в Раді. Таким чином, він вибиває один із найважливіших козирів із колоди Віктора Медведчука, який усе ще залишається його потенційним конкурентом у боротьбі за головне крісло країни. І це напередодні конституційної реформи! Безперечно, лаврів організатора революційного політичного процесу у глави адміністрації вже не відібрати, але Янукович може довести, що саме він провернув у парламенті реальну справу, якій Медведчук забезпечив лише належне зовнішнє тло. Тим більше що донецькі інтереси в перерозподілі повноважень від президента до парламенту можуть бути не такими глибокими, як київські. Есдеки поки що зберігають видиму холоднокровність. Їхній парламентський лідер Леонід Кравчук, у кожному разі, заявляє, що його не цікавлять різкі рухи «Регіонів». Тільки чи зможуть соціал-демократи відіграти на футбольному полі все те, що вони можуть програти на парламентському з розширенням «зони РУ»?