Після торішньої перемоги Зеленського Андрій Богдан, як один із ключових архітекторів президентської кампанії, очолив його "канцелярію", а отже - розставляв близьких до себе людей на ключові посади, зокрема й у сфері кримінальної юстиції. Сьогодні ж ситуація змінилась, Андрія Богдана замінив на посаді "старий офіс". Умовно до "кварталівців" можна зарахувати й Андрія Єрмака, який останній рік репрезентував Зеленського на міжнародній арені. Результати в цій царині зробили Єрмака таким близьким до "першого", що після ватиканського вояжу Зеленський, втомлений богданівським "везувієм", замінив керівника своєї "канцелярії".
Тому нікого не має дивувати подальша заміна репрезентантів Андрія Йосиповича представниками Андрія Борисовича. При цьому є кілька нюансів, яких не можна зігнорувати, аналізуючи ситуацію. Перш за все, на цілий список посад керівників правоохоронних органів і прокуратури існують видані раніше гарантії збереження крісел (НАБУ та САП). По-друге, частина місць уже зайнята близькими до Зеленського людьми, як, скажімо, голови СБУ чи ДБР. Вони, незалежно від зовнішнього і внутрішньоструктурного ставлення, можуть піти з посади лише за "власним бажанням", продиктованим президентом. По-третє, є складні процедури звільнення - наприклад, заміна Генерального прокурора. Втім, процедурні складнощі, як засвідчила практика, для ЗеКоманди не стануть проблемою: їй неважко сконструювати нові юридичні механізми, які "біжать по лезу" законності.
Варто пам'ятати ще один момент. Андрій Єрмак ніколи не мав справи з внутрішньополітичними процесами, особливо - роботою органів кримінальної юстиції. І якщо Богдан неодноразово вздовж і впоперек перетинав юридичну мапу, розуміючи, який гвинтик за що відповідає, то Єрмак спробує посилити свої позиції участю тих, хто тямить на справі. Це і є головним ризиком, адже Богдан не тільки жартівливо наспівував "Холодно" в Нормандії, а й умів відмовляти впливовим людям, якщо їхні прохання суперечили його власній позиції чи становили загрозу для Зеленського. Єрмак не буде з посмішкою троля цитувати Вакарчука, але й не відмовиться порадитися з Сергієм Шефіром, Ігорем Коломойським чи Арсеном Аваковим стосовно кадрових перестановок. Як відомо, в цієї четвірки досить добрі стосунки і стабільна комунікація. Тим часом глобальні інтереси президента точно не завжди корелюються з позицією дуету Аваков-Коломойський. Розуміючи цей факт, Єрмак може стати досить успішним візиром.
Окрім цього, не слід забувати і про фундаментальні речі. Обіцяні Зеленським реформи мають відбуватися за зрозумілим сценарієм. Бажано закріпити його в документальній формі, а не просто виголосити обіцянками. Тому на порядку денному знову має з'явитися розробка концепції реформи кримінальної юстиції. Попередньому документу вже 12 років. Переважну більшість тодішніх запланованих заходів було реалізовано. Наскільки відомо, влітку відповідний документ значився за генпрокурором Рябошапкою, нині він знову актуалізував процес розробки. Але метод затвердження виробленого плану - указ президента України.
Тим часом розглянемо зони потенційних змін, де впливи Богдана трансформуються в інтереси Єрмака. Традиційно до найважливіших "правоохоронних" органів зараховують: Офіс генпрокурора, Службу безпеки України, Міністерство внутрішніх справ (включно з Нацполіцією), Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро і Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. Не слід забувати також, що в Офісі президента сидить "куратор" напряму - Андрій Смирнов, який усе ще має безперебійний доступ до президента. Незрозуміло, чи залишається він на посаді. Ряд депутатів від "Слуги народу" бачать Смирнова як першу особу "на вихід". Хоча, швидше за все, кадрові питання із заступниками Єрмак вирішуватиме комплексно, що не виключає навіть зміни структури ОПУ.
Офіс Генерального прокурора. Після парламентських перегонів Генпрокуратуру очолив Руслан Рябошапка, який доти обіймав посаду заступника глави Офісу президента Андрія Богдана. Деякі експерти у зв'язку з відставкою останнього прогнозують неминуче звільнення Рябошапки. Це ж припущення більше тижня тому почали розганяти і підшефні Коломойському депутати. Поки що підтвердження цього немає. Та й, узагалі, відповідний процес трохи ускладнюється трьома чинниками: процедура звільнення включає не тільки подання президента України, а й голосування в парламенті; наразі в гарячій фазі перебуває масштабна реформа органів прокуратури; Рябошапку прямо підтримують західні партнери, зокрема й частина "голосів" Сполучених Штатів. Та й хто інший схоче вступати в гру, коли потрібно завершувати розпочату реформу? Надто ризикований сценарій. А ось на готовий "торт" претенденти знайдуться - це зрозуміло. Хоча близький до Баканова претендент на першого заступника з перспективою на головне крісло на Різницькій ще вибирає: може, НАБУ чи САП краще?
До речі, саме про необхідність завершення реформи чинним генпрокурором говорили близький до оточення Авакова голова профільного комітету Верховної Ради Денис Монастирський, а також т.в.о. директора ДБР Ірина Венедіктова, яку вважають довіреною особою президента Зеленського. Втім, від того незадоволення Зеленського ККД Генпрокуратури не зменшується. Вочевидь, Володимир Олександрович чекав швидких "посадок", обіцяних електоратові. Тим часом "швидко посадити" можна лише з одним фінальним результатом - міжнародним скандалом та наступним оскарженням у Європейському суді з прав людини.
Доки приятель друга Зеленського - Сергій Іонушас - роздивляється "вітрину в кондитерській", до Офісу президента став навідуватися звільнений заступник Генпрокурора Сергій Кізь. Окрім походів до Андрія Єрмака, Кізь оскаржує своє звільнення у "скандальному" Окружному адміністративному суді міста Києва, де вміло тримають ніс за вітром політичних змін. У контексті цих тенденцій, існують два варіанти його "працевлаштування" - або замінити Кізем Рябошапку (дуже ризикований для всіх варіант, чому - описано вище), або саме Кізя зробити другим першим заступником Генпрокурора. Хто забув, під час ухвалення змін до Закону "Про прокуратуру" створили ще одну (загалом - їх дві) посаду першого заступника Генпрокурора. "Першим" першим заступником ще на початку став Віталій Касько, "другим" - може стати Кізь.
Служба безпеки України чверть століття перебувала у стані моноліту, об який розбивалися всі "зубила" спроб її реформувати. Партнери з НАТО вже четвертий рік намагаються пояснити командам Порошенка та Зеленського, що спецслужба в такому стані [орган досудового розслідування з широкою підслідністю. - О.Л.] і без жодних механізмів контролю - існувати не може. Західні партнери наголошують: потрібно відмовитися від невластивих функцій, таких як оперативний супровід економічних (корупційних) злочинів, поступово ліквідувати функцію слідства, зосередитися на контррозвідці та боротьбі з тероризмом. І саме в такий відповідальний момент потенційних трансформацій її очолив близький до Зеленського, але досить віддалений від роботи органів правопорядку та безпеки Іван Баканов. Відразу уточню: відсутність попереднього досвіду роботи "в системі" може зіграти як у плюс, так і в мінус. Єдине, у чому я впевнений, - за півроку після зустрічі з репрезентантами країн G7 розуміння проблематики Іваном Бакановим значно поліпшилось. Як це позначиться на реформі - покаже тільки час. Тепер стосовно змін у керівництві. Баканов залишиться на посаді доти, доки цього рішення не змінить персонально Зеленський. Час їхньої дружби такий, що його можна порівняти з віком середньостатистичного народного обранця від "Слуги народу". Довіра між ними - основа для вступу Баканова на посаду і широкий мандат на зміни.
Але рівнем нижче дехто все ж таки може піти з посад. Наприклад, наші джерела говорять про можливе звільнення Дмитра Нескоромного. Нескоромний наскаржився на Баканова президентові і, як стверджують джерела в ОПУ, навів докази. І тут прямо повторюється ситуація піврічної давності, коли Баканов зійшовся у "принциповому непорозумінні" з екснардепом і своїм заступником Бухарєвим. Як стало відомо, нинішня ситуація ще гостріша. Нескоромний нібито посмів зафіксувати певні порушення з боку Баканова і зумів донести це нагору. На одному із засідань очільник СБУ прямо сікався до Нескоромного за нетактовну поведінку. Виразної відповіді не отримав. Зрозуміло, що Зеленський на черговій "очній ставці", заслухавши обидві сторони у вузькому колі, став на бік свого друга. Тому, можливо, Нескоромний за зухвалу поведінку буде звільнений із посади.
Аналогічна доля може спіткати керівництво Управлінь СБУ в столиці та Київській області. Бо там "Богданом пахне".
Тепер про Державне бюро розслідувань. Наприкінці минулого року Зеленський своїм указом звільнив попереднього директора ДБР Романа Трубу. Підставою для такого рішення стало внесення змін до профільного Закону "Про ДБР" (законопроєкт №2116, а саме - правка №320). Відтак, Бюро очолила близька соратниця президента Ірина Венедіктова. Перші кроки показали, що вона просуватиме на посади людей, котрим персонально довіряє. Ними стали Олександр Бабіков та Олександр Соколов. Ці двоє легко перемогли на фантастично нетривалому конкурсному відборі під час новорічних свят. І якщо першого з них - Бабікова - пов'язують із представленням інтересів Віктора Януковича в період роботи адвокатом, то другий - класичний "чекіст" [співробітник СБУ. - О.Л.] з відповідною біографією. Щодо зміни Венедіктової - говорити наразі немає сенсу. Саме її тривалий час підтримував Зеленський, а тому конкурс може бути спроєктований таким чином, щоб перемогла людина, котрій президент України довіряє найбільше. Чи будуть конкуренти в Ірини Валентинівни? Звісно, будуть. Шанси в них є, хоч і не дуже великі. Кілька поки що непублічних помилок, яких вона допустилася останніми днями, можуть мати наслідки. Однак проведення конкурсу, за нашими даними, будуть пригальмовувати. Навіщо? Є два логічних, але протилежних пояснення. Перше - щоб Венедіктова спромоглася продемонструвати результати (наприклад, руками своїх підлеглих зібрати докази злочинних дій Петра Порошенка, стосовно якого відкрито 16 кримінальних проваджень). Друге - щоб недосвідчена очільниця продемонструвала свою неспроможність керувати Бюро. Так, не всім в оточенні президента вона подобається. Саме від її роботи і результатів залежатиме зростання шансів залишитися на посаді.
Міністерство внутрішніх справ нагадує "Ілліча на постаменті в 1990-х". Якщо зміни - то тільки у вигляді контрастного обливання водою задля блиску старих контурів комуністичного минулого. Фундаментальних змін за часів керівництва Арсеном Аваковим не відбулося. Відверто кажучи, при ньому їх і не доводиться очікувати. Розповіді про створення патрульної поліції, переатестації поліцейських і тому подібні речі можна залишити незнайомим із внутрішньою кухнею іноземним журналістам. Але й вони швидко починають розуміти, що реформа МВС - це як обіцянка побудувати комуністичний рай. При цьому як при Порошенку, так і при Зеленському Арсен Борисович залишається одним із найвпливовіших політиків. Будьмо відвертими, Аваков постійно втягує всіх у свою політичну гру. Так було п'ять років із Петром Порошенком, нині він уже двічі розіграв "свою партію", коли залучив у ролі "весільних генералів" президента й Генпрокурора до скандального брифінгу про вбивство журналіста Павла Шеремета, а також відзначився у свіжій історії з евакуацією українців із китайського міста Ухань на Полтавщину. Безумовно, в політичних іграх Аваков легко переграє недосвідчених політиків, особливо коли тих оточують близькі до Арсена Борисовича товариші. Отже на відставку Авакова розраховувати не варто. Але й до бажаного ним прем'єрства Зеленський не готовий. А ось "перший віце-прем'єр тире міністр МВС" при прем'єрі, скажімо, Шмигалі - це, як на сьогодні, найактуальніший варіант. Утім, варіанти тасуватимуться аж до початку позачергового засідання ради 4 березня.
Національне антикорупційне бюро, а точніше - його директор Артем Ситник перебуває в типово складній ситуації. З одного боку, детективи періодично демонструють чергове резонансне затримання високопосадовця за ознаками вчинення корупційного правопорушення. Але кожен кейс буквально грузне в судових процесах нереформованих місцевих судів. Вищий антикорупційний суд, своєю чергою, працює лише кілька місяців. З іншого, - не можна замовчати судове рішення в рамках адміністративного процесу стосовно притягнення Ситника до відповідальності за корупційне правопорушення. Безумовно, це репутаційна пляма на біографії Артема Сергійовича. Проте очевидно інше - цей факт ніяк не корелюється з можливістю звільнити Ситника з посади директора НАБУ. Такої підстави для звільнення в Законі немає. Хоча групі Коломойського закон не указ, вони маніпуляціями зібрали понад 200 підписів під незаконною постановою про звільнення директора Бюро і зареєстрували її у Верховній Раді. Відразу ж на ситуацію відреагували громадянське суспільство, посольство США та представники країн G7. Поки що Ситник залишається на посаді. Але є два "але". Коломойський з Аваковим здатні зібрати голоси за зміну закону і зняття Ситника за прикладом Труби? Демократи, які підтримували НАБУ і його лідера, точно збережуть вплив на політику щодо українських антикорупційних органів?
Розглянемо ситуацію й у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. Безумовно, САП є структурним підрозділом Офісу Генпрокурора, але має певні гарантії. Розглядати САП потрібно лише у зв'язці з НАБУ. На початку року ходили чутки, що Назар Холодницький напише заяву про звільнення ближче до свого дня народження - 31 січня. Однак дата минула, - Холодницький на посаді. Можливо, це пов'язано з тим, що до завершення терміну його повноважень залишилося трохи більше півроку. Зрештою, пан Холодницький і сам би вже пішов із цієї посади, але ентомолог Ігор Валерійович приколов експоната до місця, - не сіпнешся. Та й останніми днями періодично лунає прізвище наступника… Давіда Сакварелідзе.
Зрештою, якщо не буде дострокового звільнення Холодницького за власним бажанням, провладним елітам знадобиться лише правильно делегувати до конкурсної комісії своїх репрезентантів, а ті, своєю чергою, проголосують за потрібного кандидата. Таким чином, через функцію процесуального керівництва можна буде контролювати розслідування НАБУ.
На додачу до всього вище переліченого, варто зауважити, що перед Зеленським відкривається ще одна можливість знайти кандидатів на вакантні посади. Рішення Європейського суду з прав людини стосовно люстрації набуло чинності. ЄСПЛ вирішив, що Закон "Про очищення влади" застосовувався надто широко, охоплюючи нерелевантну кількість посад, а це, своєю чергою, призвело до звільнень лише на підставі зайняття відповідних посад у держслужбі впродовж більш ніж року за часів президентства Януковича або на підставі зайняття посад у комуністичній партії СРСР до 1991 року. Декілька десятків осіб (а може, й добра сотня) позбудуться пут люстраційних заборон, щойно своє слово скаже КС. Тим часом ця заувага точно не має стати орієнтиром для Зеленського, якому інколи замало кандидатів на посади. Міністр юстиції Денис Малюська вже запропонував створити комісію, яка б розглядала відповідні питання в ad hoc режимі. Логічний крок, але побачимо, як цей механізм зможе функціонувати.
Чи намагатиметься Зеленський брати під повний контроль усі органи правопорядку та безпеки? Очевидно, так. Принаймні - керівництво. Але відданість і фаховість не йдуть автоматично поруч. А порядність і фаховість важливі. Не для президента - для країни. В процесі децентралізації, яка дедалі поглиблюється, тільки через якісну систему органів правопорядку та правосуддя можна бодай якось зупиняти як "кущову" корупцію на місцях, так і полум'я сепаратизму, здатне спалахнути в різних регіонах країни. Фінанси, разом із реальною владою, дедалі більше осідатимуть у регіонах, Києву доведеться або перетворитися на туристичний центр, або займатися санітарією феодалів з участю органів безпеки (насамперед СБУ) та правопорядку (ДБР, НАБУ і згодом БФР). Тут не може бути простих рішень, адже контроль передбачає і політичне втручання в діяльність правоохоронних органів, доки ми не станемо державою з сильними інституціями. Частина експертного середовища не втомлюється повторювати, що органи мають ставати незалежними. І вони мають рацію. Правда, в умовах нерозвиненої демократії "незалежність" на першому етапі від провладної партії швидко трансформується в залежність від її опонентів. Керівники органів правопорядку шукають собі коли й не "контролерів", то як мінімум - союзників.
Країну шматує не тільки війна на Донбасі, її роздирають і внутрішні непорозуміння, що рік у рік лише наростатимуть. Олігархічні групи можуть бути союзниками президента лише тимчасово. Глобально - вони його опоненти. І краще хай його згадують як автократа, котрий не втратив країну і рубав з плеча, ніж як слабкого недосвідченого політика, котрий дозволив регіональним елітам і прихвостням Кремля розтягти Україну на шматки. Тільки тому, що хотів від силовиків лише щенячої вірності.
Більше матеріалів цього автора читайте тут.