Минулого тижня українські євроінтеграційні кола облетіла новина: міністр юстиції виступив з ініціативою ліквідувати Державний департамент з питань адаптації законодавства, який від початку 2005 року був чи не єдиним державним органом, що спеціально займався питанням наближення вітчизняного законодавства до законодавства ЄС. Звістка була тим несподіванішою, що уряд «з голосу» підтримав ініціативу пана Головатого майже у той самий час, коли урядовий комітет з питань європейської інтеграції, заслухавши звіт департаменту за 2005 рік, в цілому позитивно оцінив його діяльність.
Невдовзі міністр юстиції вирішив пояснити свій крок неурядовим організаціям та принагідно обговорити з незалежними експертами свої останні ініціативи щодо реформування структури міністерства у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС. У принципі, цікава європейська новація, яку можна було б хіба що вітати, коли б обговорення не відбулося post factum, по тому як рішення про ліквідацію департаменту вже було ухвалено. А втім, і ця дискусія дала чималу поживу для роздумів.
Отож, чому Мін’юст вирішив ліквідувати в цілому успішний та порівняно ефективний урядовий орган державного управління, який діяв у його складі? Насамперед пан Головатий стверджує, що йдеться власне не про ліквідацію, а про зміну статусу департаменту: з окремої юридичної особи, що мала значну автономію у складі головного юридичного відомства країни, він перетвориться на структурний підрозділ центрального апарату міністерства — кадри, приміщення, комп’ютери та функції мають залишитися без змін. Отож, хоча формально-юридично мова і йде саме про ліквідацію департаменту як окремої юридичної особи, по суті міністр ініціював реорганізацію цього органу з певним пониженням його статусу.
На зустрічі з представниками НУО пан Головатий говорив, по-перше, про управлінські мотиви його рішення: мовляв, у ситуації, що склалась, він як міністр несе персональну політичну відповідальність за забезпечення реалізації державної політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та воднораз не має ефективних важелів впливу на структуру, що перебуває у складі міністерства, яке він очолює. По-друге, про дисбаланс у матеріальних та кадрових ресурсах, які Мін’юст спрямовує на забезпечення впровадження в Україні стандартів Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, з одного боку, та на наближення вітчизняного «економічного» законодавства до європейського, з другого.
За твердженням міністра, з яким важко не погодитися, сьогодні, коли перспективи вступу України до Євросоюзу фактично не визначені, форсувати в односторонньому порядку прийняття економічного acquis ЄС недоцільно. Наближаючи національне законодавство до acquis ЄС Україна, не зв’язана жорсткими зобов’язаннями перед Євросоюзом, має виходити насамперед із принципу економічної доцільності прийняття тих чи тих правил гри, що діють на теренах європейського єдиного ринку. Натомість сьогодні пріоритетним має стати «досягнення відповідності України політичній складовій критеріїв членства в ЄС і НАТО», що можливе насамперед через імплементацію в національній правовій системі стандартів Ради Європи.
У такому контексті залишається сказати хіба що кілька слів про урядові органи державного управління, одним із яких був Державний департамент з питань адаптації законодавства. Такий різновид державних органів виник наприкінці 1999 року, коли щойно переобраний на другий термін президент Кучма видав указ «Про систему центральних органів виконавчої влади», яким, між іншим, надав Кабміну право утворювати в складі центральних органів виконавчої влади окремі владні органи зі статусом юридичної особи. Згодом уряд став активно використовувати це право, що дало змогу на певному управлінському рівні уникати непростих узгоджень з адміністрацією президента кадрових та структурних питань, оскільки Кабмін створював урядові органи державного управління, затверджував їхні статути та призначав їм керівників. Сьогодні в Україні діє кілька десятків таких органів.
Та відколи набрала чинності конституційна реформа, повноваження зі створення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, а також призначення їхніх керівників (окрім міністрів) перейшли від президента до уряду. А тому потреба в урядових органах державного управління вірогідно невдовзі просто відпаде, оскільки у владній піраміді залишаться повноцінні центральні органи виконавчої влади, що здійснюватимуть владні повноваження, та урядової агенції, які надаватимуть певні послуги фізичним та/або юридичним особам.
Тому цілком може статися, що ліквідація Державного департаменту з питань адаптації законодавства – лише перша ластівка в масштабній перебудові системи органів виконавчої влади, покликаної до життя конституційною реформою. До речі, перебудові на європейський кшталт.
P.S. Як стало відомо, боротьба за подальшу долю Державного департаменту з питань адаптації законодавства наразі триває. Станом на четвер, тобто через тиждень після ухвалення постанови про ліквідацію департаменту на засіданні уряду, прем’єр-міністр її ще не підписав. Водночас парламентський комітет з питань євроінтеграції готує звернення до президента з проханням зберегти департамент, що плідно співпрацював з комітетом протягом минулого року.