Певне, з усіх відеосюжетів про президентські вибори в Зімбабве особливо вражали дві картинки. Перша: кілометрові черги до виборчих пунктів тисяч людей, котрі вдень стоять під пекучим сонцем, а вночі сидять, закутавшись у ковдри; і друга: «ходіння в народ» літньої людини з характерними ознаками хвороби Паркінсона, 78-річного діючого президента Роберта Мугабе, який стомлено заявляє, що перемога буде за ним.
Найсуперечливіші вибори президента Зімбабве тягнулися 4 дні й завершилися 13 березня оголошенням результатів — Мугабе переміг. Таким чином, він почав свій п’ятий термін правління, що додасть ще шість років до попередніх 22-х перебування при владі. І, за словами оглядачів, немає впевненості в тому, що через шість років Мугабе не захоче залишитися на наступний термін, оскільки ніяких заяв про кінець своєї кар’єри він не робить. Опоненти Мугабе вважають, що ним рухає страх, бо втрата влади негайно приведе його на лаву підсудних за порушення прав людини.
Дедалі частіше Роберта Мугабе називають африканським диктатором — за багаторічну одноосібну владу, відсутність демократії в країні, за поліцейський стиль правління, за порушення прав людини й послідовне знищення свободи слова, за чорний расизм.
Проте Роберт Габріель Мугабе не завжди був диктатором. Наприкінці 70-х років він був народним героєм, лідером визвольної боротьби проти правління білої меншості в тодішній Південній Родезії. Ставши першим прем’єром незалежного Зімбабве 1980-го, він закликав до миру, викоренення расизму, об’єднання всіх зімбабвійців — і чорних, і білих. Протягом першого десятиліття правління Мугабе країна, за рахунок родючої землі й багатих надр, розвивалася досить успішно й відносно вільно.
З середини 90-х картина почала змінюватися. Нагромаджені економічні проблеми підірвали політичну стабільність. Загальна ситуація в Зімбабве почала помітно погіршуватися. Економіка й політика потребували реформування, країна загалом — поштовху до розвитку, на що старіючий і хворий «герой незалежності» уже був неспроможний. Але розлучатися з владою, навіть в ім’я майбутнього країни, не входило в його плани.
В усіх бідах у країні Мугабе продовжує звинувачувати Британію як колишню метрополію та її «агентів» — білих фермерів. Вважає, що саме Лондон плете навколо нього змови й фінансує опозицію, тож усіх, хто її підтримує, називає не інакше, як «терористами». Проте погромні походи «ветеранів» проти білих фермерів, які, за задумом Мугабе, мали підняти чорний патріотизм, лише погіршили загальну ситуацію в Зімбабве. Багато ферм було розорено, їхні власники, «білі африканці», рятуючи життя, виїхали назавжди. Але їжі в країні від цього не додалося. Торік інфляція становила 116%, безробіття сягнуло 70%. Зубожіння населення тривало, ізоляція Мугабе у світі зростала.
На Заході багатьох дратує гострий язик Мугабе. А він, особливо останнім часом, дозволяє собі пасажі, аж надто далекі від дипломатії. Головним об’єктом його випадів є Британія та особисто її нинішній прем’єр-міністр Тоні Блер. Під час передвиборних поїздок країною Мугабе адресував Блеру послання з «пропозицією» «закрити рота» й «іти під три чорти». Гнівні окрики зімбабвієць вважав цілком доречними напередодні австралійського саміту країн Співдружності націй, на якому Блер планував домагатися позбавлення Зімбабве членства в клубі колишніх британських колоній. Великобританія ще в січні вимагала від 54 країн — членів Співдружності ввести санкції проти диктаторської політики Мугабе. Тоді голос із Лондона «на місцях» не підтримали, а домовилися дати Мугабе шанс — провести справедливі вибори.
Зате Європейський Союз за два тижні до виборів у Зімбабве ввів санкції проти країни, назвавши їх «персональними». Оскільки стосувалися вони лише верхівки влади: президенту і 19 його найближчим соратникам заборонявся в’їзд у країни ЄС, заморожувалися їхні європейські рахунки, плюс заборона на продаж зброї. Офіційний Хараре відразу назвав санкції «ганебними». А оглядачі засумнівалися в їхній ефективності.
Усі попередні роки Роберту Мугабе вдавалося успішно відбивати зазіхання на президентський «трон». Але на цих виборах його суперником став активний лідер опозиції Морган Цвангірай. Його популярність у країні виявилася настільки високою, що влада не на жарт стривожилася й почала готуватися до виборів грунтовно. Відразу під жорсткий контроль було взято і місцевих, і зарубіжних журналістів, в’їзд у країну іноземних спостерігачів різко обмежили. Не вельми цікавлячись вишуканими передвиборними технологіями, Мугабе та його команда віддали перевагу методам прямим і грубим.
Для початку багатьох білих зімбабвійців і членів опозиції позбавили права голосувати. Декотрих просто засадили за грати. В останні тижні перед виборами багатьох прибічників опозиції переслідували, самих опозиціонерів били, а тих, що не визначилися, залякували. Приміром, у сільських районах представники спецслужб і поліції роз’яснювали населенню, що анонімність голосування — міф, і всіх, хто проголосує за опозицію, буде покарано. Списки виборців було складено так, аби внести плутанину — половину електорату було зареєстровано не на своїх ділянках. А робота самих ділянок контролювалася членами правлячої партії ЗАНУ-ПФ, спецслужбами та пропрезидентськими добровольцями, тоді як опозиційних і незалежних спостерігачів не допустили ні на ділянки, ні до контролю над перевезенням урн, ні до спостереження за підрахунком голосів.
Проте головний трюк полягав у маніпуляціях із кількістю виборчих урн. У столиці та великих містах, де переважна частина виборців підтримувала опозиційного лідера, кількість виборчих дільниць скоротили майже вчетверо. І щоб проголосувати, люди нудилися в чергах по 10—12 годин. Розрахунок влади був простий — втомляться та й підуть. Але зімбабвійці вистояли. Зусиллями опозиції вибори було продовжено ще на два дні. Та багатьом так і не вдалося проголосувати. З 12,6 млн. населення право голосу мають 5,6 млн. громадян. Загалом проголосувало 3,2 млн., із них 54% голосів було віддано за Мугабе, 40% — за Цвангірая, ще 6% — за інших кандидатів.
Більшість іноземних і незалежних місцевих спостерігачів відразу взяли під сумнів результати підрахунку голосів і заявили, що виборча кампанія й безпосередньо процес голосування були далекі від чесних і прозорих. За оцінками опозиції, у результаті плутанини й затягування процедури мільйон виборців втратив право голосу.
На минулу неділю старий-новий президент призначив інавгурацію, куди було запрошено вузьке коло друзів — глав деяких сусідніх держав. Західних дипломатів не запросили. Парламентська опозиція бойкотувала подію. У великій інавгураційній промові Мугабе знову зосередився на критиці Британії та Блера, котрий «хоче реколонізувати Зімбабве». Сказав, що результати виборів — це урок для тих, хто не визнає право Зімбабве на самостійний розвиток. Словом, президент дав зрозуміти, що продовжить жорстку лінію правління, незважаючи на реакцію навколишнього світу. Днем раніше Мугабе почав явно провокаційний крок у бік обуреного Заходу — ввів у дію новий закон про ЗМІ, яким різко обмежено діяльність і права як місцевих, так і зарубіжних журналістів.
Тим часом США відмовилися визнати результати виборів у Зімбабве. З публічними засудженнями виступили декотрі європейські лідери. Оскільки вплив Великобританії на Зімбабве більше ніж обмежений, тут віддали перевагу фразі «африканська проблема потребує африканського рішення». Проте «африканське рішення» було прийняте в Лондоні. Сюди у вівторок прибули глави трьох держав — членів Співдружності націй — прем’єр-міністр Австралії Джон Ховард, президент ПАР Табо Мбекі та президент Нігерії Олесегун Обасаньо, котрих журналісти відразу нарекли російським словом «трійка». Саме їм решта членів Співдружності доручила вирішити долю Зімбабве.
У вівторок у Лондоні австралійський прем’єр Ховард озвучив рішення «трійки» — членство Зімбабве в Співдружності припинено терміном на один рік.
Офіційний Хараре назвав рішення помилковим. Наступного дня профспілки Зімбабве закликали до триденного загального страйку в усій країні. Поліція і армія були приведені в повну бойову готовність, аби в разі заворушень вжити «відповідних заходів». Того ж дня головного опозиціонера Моргана Цвангірая було заарештовано за обвинуваченням у державній зраді й організації змови з метою усунення президента. Потім його випустили під заставу з вимогою сплатити 1,5 млн. зімбабвійських доларів (27 тис. дол. США) й залишити суду паспорт і документи на особисте майно.