Цього тижня кримський прем'єр Могильов сів на бульдозер, щоб особисто знести паркан, який перегороджує вхід на пляж у Массандрі. Підпиляний заздалегідь пластиковий паркан легко підчепився ковшем, на стіну будиночка біля входу прем'єр особисто прикріпив табличку "вхід безкоштовний".
Акція, очевидно, мала настрахати хазяїв парканів і, зважаючи на кількість телекамер, - продемонструвати всьому світу готовність кримської влади до рішучих дій напередодні нового курортного сезону. Однак, якщо згадати історію питання та методи його вирішення, цей наїзд на паркан біля входу на колишній лікувальний пляж НДІ імені Сєченова явив зворотну картину. Виходить, що правових і адміністративних важелів у кримського уряду для звільнення доступу до пляжів і наведення ладу в землекористуванні на узбережжі загалом немає, залишилися тільки силові методи. Ті, за допомогою яких із засиллям парканів у курортних містах усі останні роки боролися місцеві жителі, котрих ця сама влада не просто не чула - вона їх судила. Активісти "Зеленого мису", які щорічно проводять акції протесту, вимагаючи надати доступ до пляжів і припинити забудову узбережжя Алупки, пройшли через десятки судів. Жителі Полікуровського пагорба, які боролися з забудовниками за збереження цього куточка історичного ареалу Ялти, пережили недавно справжню бійню - з кийками охоронної фірми, сльозогінним газом і стріляниною. І тільки після цього Ялтинська міськрада почула вимоги громади та розірвала договір оренди з забудовником.
"У травні-червні 2010 року у Форосі було здійснено справжню революцію. Це не просто гучні слова - ми перемогли. Але нині за скасування плати прийшла розплата. Мене судять за усунення цих самих перешкод - двох незаконно встановлених на прохідній санаторію "Форос" турнікетів. Судять за "злісне хуліганство", причому скоєне "проти суспільства"!? Турнікети я не ламав, а просто звільнив від них прохід у парк і до моря", - писав відомий краєзнавець і блогер із Фороса Павло Фірсов, який заробив кримінальну справу та виснажливий судовий позов за звільнення проходу в парк-пам'ятку! Побачити, як ламає паркан генерал Могильов, захисник Фороського парку вже міг тільки високо згори - на початку січня цього року 60-річного Павла не стало…
"Пляжна революція" прокотилася приморськими селищами та містами Криму на початку літа 2010 року: місцеві жителі вже не просили владу - самі ламали паркани і перегородки, зрізали замки на хвіртках. Минуло два з половиною роки - і влада взяла на озброєння методи громадських активістів? Ні, якісна зміна є. Раніше знесенням парканів і кібіток-шалманів на пляжах займався озброєний болгаркою міністр курортів і туризму Олександр Лієв. Як жартують тепер у Криму, залізний кінь прийшов на зміну болгарці…
Чи є правовий шлях, який включає, звичайно, і примусове виконання рішень судів і місцевої влади про знесення парканів та незаконної забудови, у тому хаосі, що діється на кримському узбережжі? Аналіз десятків судових рішень, який довелося здійснити в процесі розслідування незаконної приватизації майна та пляжів санаторно-курортних установ Південного берега Криму, вивів на цікаву схему, за допомогою якої державу примушують до приватизації об'єктів, які за законом відчужувати не можна. Або захищають забудову біля самого урізу берега моря, попри стометрову охоронну зону. Схема ґрунтована на тій сумній обставині, що кримські курорти - зовсім не курорти. З погляду Закону України "Про курорти" і практики наших судів. На сьогодні статус курорту загальнонаціонального значення мають тільки Саки. Євпаторія - не курорт із погляду згаданого закону, але вона має особливий статус, дарований їй указом президента України в 1997 році - Всеукраїнська дитяча оздоровниця - курорт Євпаторія. Як повідомили в уряді Криму, підготовку до набуття статусу курортів місцевого значення ведуть сьогодні Керч, Сакський район і Алушта. А що ж Ялта й усі селища ПБК - Гурзуф, Партеніт, Массандра, Лівадія, Сімеїз і місто Алупка, Форос та інші? Чому вони не стоять у черзі за набуття статусу курорту? Відповідь на це запитання ми дістанемо, побачивши, що за браку такого статусу можна зробити з землею та нерухомістю в найдорожчій і нібито захищеній законами частині Криму.
Охороняти курорт має потрійний "пояс" зон із жорсткими назвами та заборонами. Перша - зона суворого режиму, друга - зона обмежень, третя - зона спостережень. Перша охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території з родовищами лікувальної грязі, мінеральні озера, лимани з лікувальною водою, пляжі, прибережну смугу моря та територію завширшки не менш ніж 100 метрів (виділено мною. - В.С.), що прилягає до пляжів. Тут не можна нічого, що не пов'язано з використанням за призначенням природних лікувальних ресурсів. Жодного будівництва, жодного орання, не кажучи вже про будівлі, автостоянки та стічні води. Тепер згадайте будь-який куточок Південного берегу...
Як же можна будувати біля самого краю, та ще й на пірсах і бунах, які йдуть у море? - запитаєте ви. Почитаймо для приблизної відповіді рішення Господарського суду АРК за позовом прокурора Ялти, який просить суд винести рішення про незаконність будівництва та знесення кафе "Сейф" на солярії та у кореневій частині буни № 9 у Гурзуфі, тобто у найпершій зоні суворого режиму. Суд відмовляє з простої причини: межі зон санітарної охорони встановлюються разом із доданням території статусу курорту рішенням ВР України - у разі, якщо курорт державного значення, ВР Криму - курорту місцевого. Але таких рішень щодо Гурзуфа до суду надано не було. Тому що їх немає в природі.
На такій самій підставі судами узаконюється й приватизація об'єктів, які за статтею 26 закону "Про курорти" приватизації взагалі не підлягають. Приватизація державних і комунальних санаторно-курортних установ, які розташовані на територіях курортів державного значення, заборонена взагалі. Як заборонена й приватизація спеціальних санаторіїв - дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих із травмами та хворобами спинного мозку і хребта - на територіях курортів місцевого значення. А відчуження інших можливе тільки за умови збереження профілю об'єктів.
Дивимося схему. Протитуберкульозний санаторій "Сонячний" розташований у центрі Алупки, по сусідству з палацово-парковим комплексом Воронцовського палацу. Три сталеві корпуси загальною площею понад дві тисячі кв. м передаються в оренду фірмі "СП Март". Далі - ремонт і знайома схема невіддільних поліпшень, примушення через суд Фонду майна України до приватизації шляхом викупу за договором купівлі-продажу в редакції, запропонованій ТОВ. Фонд майна і Міністерство охорони здоров'я - категорично проти. Санаторій - протитуберкульозний, приватизації не підлягає. Але Севастопольський апеляційний господарський суд вирішує інакше, і Вищий Госпсуд України рішення залишає в силі, а в допуску справи до провадження у Верховному суді України відмовляє. Аргументація така. Справді, стаття 26 закону "Про курорти" забороняє приватизацію таких санаторіїв, але в законі для цього є ще одна умова - установа має перебувати на території курорту державного або місцевого значення. Проте Алупка такого статусу не має. Постанову Кабміну, яка затвердила в 1996 році "Перелік населених пунктів, віднесених до курортних", у якому серед 241 міста і селища є й Алупка, суд теж до уваги не взяв (він затверджувався для встановлення коефіцієнта ставки земельного податку), а постанову ВР України "Про введення мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих установ (дитячих, професійних тощо)" назвав необов'язковою для виконання.
Цей приклад цікавий і тим, що в ньому для збереження майна санаторіїв були задіяні всі наявні в нас із вами на озброєнні правові "щити".І вони, у принципі, можуть працювати, каже віце-мер Євпаторії Сергій Стрельбицький.
"Ми не хочемо оформляти територію як курорт відповідно до закону. Скажу відверто - це дорого. Уся необхідна документація порівнянна з підготовкою генплану. За неї проектні інститути раніше просили мільйон гривень, нині, напевно, усі півтора. Краще ми ці гроші на розвиток Євпаторії спрямовуємо. Але в нас, за указом президента Л.Кучми, є статус Всеукраїнської дитячої оздоровниці- курорту й, слід сказати, завдяки йому, нам удалося відбитися від наїздів щодо приватизації санаторіїв.
А коли загроза дерибану деяких оздоровниць стала серйознішою, народний депутат України і екс-прокурор Криму Віктор Шемчук подав проект уже згадуваної постанови ВР України, якою був уведений мораторій на схеми всіляких реорганізацій санаторіїв. Але сьогодні, зважаючи на судову практику, ці "щити" уже не працюють. Потрібна політична воля", - каже Стрельбицький.
Так, потрібна - змусити міських і селищних голів курортних населених пунктів за наявності всіх необхідних природних чинників скористатися з можливості, яку надає закон і яка злочинно ігнорується. Звичайно, це не панацея, та ілюзій тут жодних бути не може: і закони в нас не виконувати вміють, і схеми нові придумувати майстри.
Скажемо також, що суми, необхідні для оформлення документації та оцінювання природних ресурсів, не такі жахливі, якщо порівнювати з втратами, які несе відсутність статусу курорту. А гроші на оформлення документації завжди можна заробити. Наприклад, якщо провести земельний аукціон двох-трьох привабливих ділянок на ПБК, то, здається, цього вистачило б, аби закрити питання по всій Великій Ялті.
Загалом завдання набуття статусу курортів для кримських міст і селищ не така вже й проблема. І часу, щоб сформулювати її мерам, Анатолію Могильову треба було б не більше, ніж на знесення паркану. Було б бажання.