Парламентська більшість, поквапом зібрана главою президентської адміністрації Віктором Медведчуком, проіснувала усього дев’ять днів із моменту її легалізації. Наглу смерть «більшовизму» у Верховній Раді спікер Володимир Литвин констатувати не наважився. Однак і без видачі «офіційної довідки» зрозуміло, що більшість навряд чи воскресне у старій кондиції. По-перше, діагноз занадто серйозний, по-друге, можливості лікарів-реаніматорів із адміністрації Президента теж небезмежні. Що, власне, і довів нинішній тиждень.
Про «зрадників» і переможених
Уявлювана картинка того, як діяла міліція, показово саджаючи за грати бізнесмена Григоришина і кидаючи при цьому на мокрий асфальт депутата Сивковича, котрий опинився поруч, ще довго стоятиме перед очима народних обранців. Багато хто з них (переважно власники солідних банківських рахунків) стали розуміти: не приведи Господи, щось трапиться, від подібної халепи не врятують ні броньовані «Мерседеси», ні посилена охорона, ні новостворена більшість. Депутати (передусім із регіонів), котрі настільки тривалий час вважали себе в рідних містах, щонайменше, заступниками бога на Землі, мали усвідомити, як цинічно і безглуздо їх використовують у грі для задоволень бажань. І вчинок перших п’яти неофітів, які призупинили своє членство в більшості, — нехай емоційний, але досить красномовний жест, адресований тому, хто розраховує цю більшість мати. За даними «ДТ», із більшості мали вийти ще близько 15 парламентаріїв. Проте ті оперативні дії, що були проведені резидентами АП у парламенті, утримали багатьох. «Дехто не може дозволити собі подібних вільностей, адже в одних під загрозою відразу ж опиниться їхній бізнес, в інших спрацьовують ще якісь механізми, пов’язані із залежністю від реальної влади», — заявив в інтерв’ю «ДТ» Олег Безпалов, співголова групи «Народовладдя», ініціатор призупинення участі в більшості. Попри те, що раніше Олег Павлович був одним із найзатятіших прибічників наявності ПБ, нині його позиція така: «Якщо напад на простого громадянина, а, тим більше, на депутата сприймається як нормальне явище, то як ми можемо говорити, що більшість здатна брати на себе відповідальність за те, що відбувається в країні? Я вважаю, що все має бути за законом, а не на замовлення. Тому я і призупинив свою участь у більшості».
Про собівартість
Те, що штаб із формування парламентської більшості знаходиться не в самій Верховній Раді, а в адміністрації Президента, зайвий раз підтвердило рішення Олександра Волкова поповнити лави фракції об’єднаних соціал-демократів. Навряд чи Олександр Михайлович відчував задоволення, отримуючи поздоровлення. За деякими даними, рекомендацію Волков отримав від Президента. Усе сталося нібито після того, як Олександру Михайловичу стало відомо про конкретні ознаки уваги до його скромної персони з боку генпрокурора Святослава Піскуна. До відома: попри всі старі заслуги Волкова перед Кучмою, йому так і не було дано «президентське добро» на створення власної депутатської групи, над чим Олександр Михайлович достатній час коптів. До Медведчука Волков (так само як і той до нього) навряд чи відчуває особливі сентименти. Однак якщо на такий «дах» вказав сам Л.Д., то що в даному випадку вдіяти? До речі, поки немає ясності: чи не є президентське бажання посадити Волкова серед соціал-демократів елементарним підставлянням останніх?
Однак повернімося до більшості. Черговим ударом по її репутації став скандал, що розгорівся навколо компанії «Орлан-транс», почесним президентом якої є представник «Нашої України» Євген Червоненко. За словами самого Червоненка, йому запропонували вирішити всі проблеми фірми щойно він увійде в парламентську більшість. Євген Альфредович відмовився, а на понеділок готує акцію біля стін львівської податкової інспекції, очолюваної братом Віктора Медведчука Сергієм, котрий нібито і пропонував «мирний договір». Якщо акції дійсно буде надано відповідного розмаху, якщо кілька тисяч людей, котрі по суті залишилися без роботи, візьмуть у ній участь, то це вже буде ще одним ударом по позиції «більшовиків». Тим більше що в іншому регіоні — Донецькому — теж далеко не спокійно. Страйки, проведені на шахтах, легко ув’язуються з бажанням місцевої донецької еліти отримати додаткові дотації в бюджеті на фінансування вугільної галузі. Ось, власне, чому фракція «Регіони України» не голосувала за проект Держбюджету в першому читанні.
Про плани «донецьких»
Про «донецьких» потрібно сказати окремо, оскільки від їхньої позиції багато в чому може залежати доля не лише нинішньої парламентської більшості, а й перспективи більшості майбутньої. Кількість проблем, із якими останнім часом почали стикатися представники Донецького регіону, помітно зросла. Могутнє в минулому угруповання нині переживає помітну кризу. По-перше, спостерігається деяке похолодання у взаєминах між главою Державної податкової адміністрації Миколою Азаровим, котрий представляє інтереси «донецьких» у Києві, і губернатором Віктором Януковичем (читай — Рінатом Ахметовим). По-друге, є тертя між главою парламентського комітету з ПЕК Андрієм Клюєвим і міністром палива й енергетики Віталієм Гайдуком. Є підстави припускати, що до дрібних міжсобойчиків «донецьких» причетна Банкова. Там кревно зацікавлені в ослабленні впливу регіоналів на загальнонаціональні процеси. Усе також робилося для того, щоб мінімізувати їхні контакти з Віктором Ющенком і «Нашою Україною», котра бачила «донецьких» в іншій більшості — без есдеків.
Явна невизначеність «донецьких» стосовно встановлення політичних партнерів простежується і зараз. З одного боку, їхній бізнес багато в чому залежить від Президента, з іншого — вони розуміють, що будувати світле майбутнє з представниками СДПУ(о) не зможуть. І нинішня ситуація може змусити донецьких консолідуватися, якщо, звісно, вони самі цього захочуть. У противному разі наступним може виявитися хтось із них. Наочний приклад: є інформація про підготовку президентського указу про підпорядкування першого помічника глави держави (яким нині є «донецький» Сергій Льовочкін) керівнику АП, тобто Вікторові Медведчуку.
Представникам «донецьких», із якими вдалося поспілкуватися кореспонденту «ДТ», про указ теж поки невідомо. Втім, цікавить не лише це. Цікавою є позиція «донецьких» щодо більшості, претензій на прем’єрське крісло і можливе зближення з «Нашою Україною». Співрозмовниками «ДТ» виступили два представники фракції «Регіони України» Володимир Рибак і Валентин Ландик:
— Оскільки ви входите до так званої більшості, цікаво дізнатися ваш прогноз щодо її подальшого існування. Хто до неї ще має увійти?
Володимир Рибак: Ви ж бачите, що більшість на папері є, а фактично її немає. Хаотичний принцип її формування ні до чого не призвів. Потрібно, по-перше, визначитися, для чого вона створюється, а по-друге, навколо кого ми об’єднуємося. Потрібно дізнатися, чи має уряд програму, яку він збирається реалізовувати разом із парламентом. Сьогодні потрібно було б дати слово прем’єру, щоб він зміг сформулювати завдання уряду і що він конкретно просить від парламенту.
Я вважаю, що необхідно продовжувати працювати в напрямі пошуку діалогу з Ющенком. Як на мене, нічого страшного не було б, якби ми розглянули економічну та політичну ситуацію в країні, на чому наполягає ряд фракцій.
— Ви виключаєте можливість співробітництва з Ющенком в іншій, не пропрезидентській більшості?
Валентин Ландик: Теоретично усе можливо. Адже в «НУ» принаймні 40 чоловік — бізнесмени, із якими ми працюємо як діловими партнерами. І великих розбіжностей в економічному баченні ситуації в нас немає.
— Чи не розцінюєте ви випадок із Григоришиним як перший дзвіночок?
Валентин Ландик: Я сприймаю це як спробу певної групи продемонструвати свою силу: мовляв, ми вам ще покажемо! Не вважаю, що це правильно.
— Ваша фракція не голосувала за проект Держбюджету. Чому? Йдеться про вимогу виділити додаткові 400 мільйонів на розвиток вугільної галузі?
Володимир Рибак: Ми вже не один рік порушуємо важливі питання реорганізації шахт. Але виходить, що нікому діла до цього немає. Уряд затвердив програму «Вугілля України» — тоді її оцінили в 6 млрд. гривень. Зараз же хочуть, щоб ця програма була виконана за третю частину названої суми.
— Чи можна припускати, що коли представник «донецьких» найближчим часом не стане прем’єром, їхня позиція буде радикалізуватися? Чи ви покірно з цим змиритеся?
Валентин Ландик: У нашій фракції не так вже й багато радикалів ви знайдете. В основному — це великі промисловці, підприємці. Тому навряд чи ми колись підемо на радикальні заходи. Ми чудово розуміємо: сьогодні є Президент і, відповідно до Конституції, він виставляє кандидатуру прем’єра. Якщо ж у новому складі уряду наших представників не буде, може, й почнеться якась конфронтація. Але, сподіваюся, цього не станеться...
Про великий переділ, який скасовується
Схоже, єдине полегшення цього тижня відчули керівники парламентських комітетів. Ніяких зрушень-призначень найближчим часом не відбудеться. Те, що в адміністрації Президента шукатимуть додаткові мотивації для оживлення парламентської більшості, сумнівів не виникає. Залишилося дізнатися: що запропонує цього разу Президент Віктору Ющенку, чи виб’ють для себе пост прем’єра «донецькі» і які додаткові заходи Віктор Медведчук залишив «на закуску»? Від цих трьох постановочних питань може залежати не лише підсумок наступного парламентського тижня…