Українського Єврейського Комітету з приводу неприйнятності вживання образливих етнонімів щодо національних меншин України та представників єврейської національності
Після серії інтерв’ю представників ВО «Свобода», в яких неодноразово використовувалося й публічно схвалювалося вживання слова «жид» щодо представників єврейської національності, а також на тлі того суспільного резонансу, який викликало пояснення Міністерства юстиції України щодо питання про правомірність уживання цього етноніма, вважаємо своїм обов’язком заявити:
це слово є категорично неприйнятним для використання щодо представників єврейської національності в Україні з низки причин.
По-перше, це слово, за усталеною традицією, є образливим для представників єврейської національності в Україні.
По-друге, сприйняття цього слова представниками єврейської національності нічим не відрізняється від негативного сприйняття українцями всіляких українофобських етнонімів і висловлювань, які ображають національні почуття, культуру та українські національні символи.
По-третє, за традицією найменування народів, коректними й прийнятними для офіційного вживання є тільки ті найменування, якими сам себе позначає той чи інший народ. Такою самоназвою представників єврейської національності історично є слово «єврей». Спроби штучно нав’язати й псевдообґрунтувати інші визначення є очевидним проявом ксенофобії та дискримінації.
По-четверте, через очевидну абсурдність ані серед членів Кнесету Ізраїлю, ані в єврейській спільноті, ані в середовищі самої єврейської громади України чомусь не виникає дискусії про те, як називати українців і, тим більше, немає образливих різночитань із цього приводу, які могли б образити почуття українського народу або хоч якось обґрунтувати раптову постановку «головного питання української політичної риторики» року, що минає, - «жиди чи євреї?».
Несподіване виникнення цієї дискусії, а також актуалізацію цієї «філологічної дилеми» вважаємо результатом політичних спекуляцій та низького рівня політичної (і не тільки) культури окремих новообраних народних депутатів. Підставою для такого різкого, але об’єктивного висновку є той факт, що в офіційному діловому обігу та мові публічної політики України загальноприйнятим вважається вживання слова «єврей». Крім того, у всіх українських словниках, розмовниках та енциклопедіях XX і XXI століть (зокрема у виданих за кордоном) нормативним є слово «єврей», а слово «жид» вважається образливим. До речі, уряд УНР офіційно вживав виключно слово «єврей», хоча його представники були історично ближчі до тієї літературної, освітньої та політичної традиції, на яку нині люблять посилатися окремі «борці за чистоту мови».
Закликаємо пам’ятати про те, що образи заподіюють не мови, а насамперед люди, які спекулюють некоректними архаїзмами, віджилими свій вік образами, прикладами політичного фольклору й іншими негативно забарвленими найменуваннями, грубо запозиченими з інших культурно-історичних контекстів.
Усіляку псевдоаргументацію на користь публічного вживання слова «жид» - вважаємо некоректною і непереконливою.
Теза про те, що нібито слово «єврей» є «русским/российским» і що прийшло в українську мову в результаті русифікації, є непереконливим з тієї очевидної причини, що слово «єврей» прийшло в українську й, ширше, східнослов’янську літературу набагато раніше, ніж виникло саме явище русифікації, й задовго до появи на світ її провідників, а саме - разом із першою християнською церковною літературою. До того ж слово «єврей», хоч як дивно, - все-таки єврейське, а не «русское/российское».
Теза про те, що слово «жид» є в інших слов’янських мовах і цілком там загальноприйняте, - також непереконливе, оскільки в польській, словацькій, чеській і литовській мовах це слово не має негативного значення. До того ж, за всієї поваги до інших східноєвропейських мовних традицій, ми закликаємо розмовляти в Україні українською мовою, а не польською тощо.
Розхожа теза про те, що слово «жид» широко представлене в класичній українській літературі, а отже, гідне реабілітації, є непереконливим із кількох причин, які й так очевидні для будь-якої розсудливої людини. По-перше, в літературі класичного періоду порівняно частіше згадується все-таки слово «єврей». По-друге, для того часу й тієї аудиторії, очевидно, це слововживання було оптимальним. Дамо класикам спокій! По-третє, на те вона й класична література, щоб бути джерелом знань у літературі, а не в географії, природознавстві та етнонаціональній політиці. Стосовно татар, росіян, поляків, угорців та інших літературна класика теж рясніє ризикованими висловлюваннями, але чомусь, і слава Богу, ніхто не додумується збагачувати ними сучасний політичний лексикон.
Теза про те, що слово «жид» уживає основна маса простого народу у своєму повсякденному житті, - також неспроможна, оскільки це відчуття є доволі спірним і суб’єктивним. Якщо сприймати таку логіку всерйоз, то тоді цілком закономірним може видатися питання про збагачення сучасної офіційної анатомії та фізіології відповідною «народною термінологією». До слова, після такої «філологічної революції» мова української медичної науки матиме доволі оригінальний вигляд і помітно відрізнятиметься від російської мови. Сподіваємося, що в Україні ніколи не виникне питання про те, щоб визнати «фікцією» та вимислом «самі розумієте кого» ті явища дійсності, які не знаходять відповідних визначень у лексиконі панів Мірошниченка, Мохника, Кошулинського та до них подібних.
Теза про те, що слово «жид» не є офіційно забороненим до використання, - також не аргумент на користь публічного вживання, оскільки заборонених слів не буває у принципі. «Майн кампф», по суті, складається з офіційно незаборонених слів...
Єдина теза, на яку не маємо відповіді, - це теза про те, що негативне ставлення до слова «жид» з боку однієї частини суспільства ще не означає, що інша частина суспільства повинна враховувати цю думку. У популярній інтерпретації це звучить так: якщо євреям не подобається слово «жид», то чому українці мають від нього відмовлятися!? Кому не подобається слово «жид» - валіть в Ізраїль! Не «жидам» розповідати нам, якою повинна бути українська мова! І таке інше.
У нас не може бути відповіді на цю тезу, бо це не проблема «жидів і євреїв», а проблема самих українців. Пророків і нобелівських лауреатів не поменшає, хоч як нас називай. Чи побільшає їх серед українців? Невже вільне вживання слова «жид» є наріжним каменем самоідентифікації української нації? Невже це головна проблема для сучасної України? Невже хтось усерйоз вважає, що вживання цього бридкого слова автоматично робить когось українським патріотом, вирішує питання емансипації України від Росії або допомагає знайти своє місце в Європі?
Як громадська організація, Український Єврейський Комітет залишає за собою право широко інформувати міжнародну громадськість про характер, ініціаторів, подальший перебіг та позиції сторін цієї «націєутворюючої» дискусії.
Народний депутат України,
президент УЄК Олександр ФЕЛЬДМАН