Відставка заступника голови Кіровоградської облдержадміністрації Богдана Андрющенка, а заодно й начальника головного управління агропромислового розвитку Світлани Горбенко пройшла тихо й непомітно. Написали керівники заяви за власним бажанням і залишили свої крісла. Ні тобі гучних заяв, ні прес-конференцій. Ще працюючи на посаді, за словами Богдана Вікторовича, він одержав фактично заборону на спілкування з журналістами (це із супервідкритістю та супердемократичністю, які постійно підкреслено демонструє голова облдержадміністрації Сергій Ларін). Хоча привід для прес-конференції, скажімо, якраз був: відставку, фактично, спричинили важливі розбіжності у підходах до справи. Причому йдеться не про особисті амбіції чи невміння знайти спільну мову з колегами або керівництвом щодо тривіальних речей. Ідеться саме про принципову незгоду, і вона показова в контексті процесів, які відбуваються у країні.
Пропозиції-невидимки
Колишнього експерта служби віце-прем’єра з питань АПК, керівника його групи радників Богдана Андрющенка Сергій Ларін запросив на посаду свого заступника саме з питань села, розвитку сільського господарства. Звісно, Богданові Вікторовичу довелося впритул займатися питаннями майбутньої земельної реформи, організацією обговорення урядового законопроекту.
Що таке сільське господарство для Кіровоградщини? Це - серцевинна галузь: за минулий рік валовий обсяг її продукції становив майже чотири мільярди гривень, що більше, ніж бюджет області; 40 відсотків населення мешкає у сільській місцевості, до них можна додати й райцентри, бо здебільшого вони - не міста, а селища. Але майбутню земельну реформу у нас сприйняли досить вороже. У степовиків особливе, досить розвинене відчуття зв’язку із землею, усвідомлення її годувальницею (рентабельність сільськогосподарського виробництва області за минулий рік найвища у країні - 47 відсотків), частиною власного світу. Певна річ, розкуркулення, голодомори, довгі роки колгоспно-радгоспної системи значно послабили ці ментальні особливості. Однак вони не зникли зовсім. Їх не позбавлені навіть мешканці міст, переважна більшість яких - вихідці з села.
Тож реформу люди сприймають не як поліпшення ситуації на селі, матеріальне зміцнення сільськогосподарської галузі, а як можливий прихід грошовитих і абсолютно байдужих до минулого і майбутнього цієї землі власників, відчуження того, що їм одвіку належало. В одному з райцентрів фермери навіть комбайни вивели на площу перед адміністрацією на знак протесту проти прийняття урядового закону. Тож його публічне обговорення в області відбувалося досить бурхливо. Десятки більш і менш представницьких зуcтрічей, круглих столів, сотні пропозицій та звернень.
Три місяці тривало обговорення, Богдан Андрющенко постійно займався цією роботою, був присутній на багатьох зібраннях, інколи приймаючи на себе незаслужений гнів чи роздратування селян. Врешті пропозиції, які торкалися майже всіх статей урядового проекту, було сформовано. Серед найпринциповіших моментів, запропонованих степовиками: торгувати треба не землею, а правом її використання. Слід позбутися стереотипу, що після запровадження реформи прийде ефективний власник. А ті, хто сьогодні працює на землі і здебільшого не лише виживає, а й має непоганий результат, - чим вони не ефективні?
Один із ключових моментів - розвиток, а не знищення села. З чого в основному складається бюджет сільрад? Із плати за оренду землі і подоходного податку. Формула ж бюджету, виписана урядовим проектом, передбачає фактичне згасання сіл уже в близькому майбутньому, бо, одержавши один раз надходження від продажу землі, території надалі будуть приречені. Якщо проект буде реалізовано, сільські бюджети вже у 2012 році можуть втратити понад півтора мільярда гривень! Чи треба пояснювати, який це удар по й так злиденному селу?
Тож степовики пропонують внести такі зміни в урядовий проект, які б закріпили в законі пріоритет територіальних громад. Саме територіальним громадам має належати пріорітетне право на придбання землі, накопичення її (тоді можна сподіватися на розвиток), більше того - селяни пропонують надати право органам місцевого самоврядування купувати ті ж таки земельні паї не обов’язково за готівку, а, за взаємною згодою сторін, за послуги: доглянути у старості, побудувати будинок, влаштувати й оплатити навчання дитини тощо. І - ніякого продажу земель запасу!
Селяни вважають, що у проекті має бути чітко зафіксовано: зміна власника не може бути підставою для розірвання договору, який діяв. Наполягають вони також на довічній забороні зміни цільового призначення землі, і ніяких десяти років, як передбачає урядовий проект. Землі сільськогосподарського призначення мають такими й залишатися. До того ж слід чіткіше окреслити вимоги до того, хто хоче набути право використання землі, аби це право не оформлялося на підставних осіб. Серед вимог - або спеціальна освіта, або відповідний досвід роботи, постійне проживання на зазначеній території. Та й площа землі, яка може бути придбана, на думку місцевих селян, має становити не 2100 гектарів, як передбачено урядовим проектом, а лише 100. В інших зонах, відповідно, менше.
Жорсткіше пропонують степовики ставитися й до іноземного капіталу. Урядовий проект допускає десять відсотків його присутності, кіровоградські селяни - жодної гривні, жодного нерезидента в засновниках. І ніякої легалізації того, що вже продано: завод могли продати, через сто років він зникне, - земля ж повинна залишатися українською. Досить категорично ставляться селяни і до питання консолідації землі. Вони не сприймають тезу урядового проекту про те, що власник 75 відсотків ділянки може не зважати на інших власників. Тільки повна взаємна згода.
Названо ще низку передумов і причин, чому урядовий проект не можна запроваджувати тепер. Усе це - чітко сформульоване й систематизоване у таблицю - було передане в Кабінет міністрів, звідки, за словами чиновників, документ потрапив до профільного міністерства. Хоч як це дивно, його там не тільки не розглянули, не врахували, - а й не зауважили: під час чергової зустрічі з міністором, каже Богдан Вікторович, коли зайшла мова про земельну реформу, прозвучало сакраментальне: «Готуйте пропозиції!» Таке враження, що міністерство просто відмахується - грайтеся, мовляв, у свою демократію, чи що там у вас, а нам своє робить.
Партія регіонів не довіряє регіонам і…розумним
Показовою у цьому плані, вважає Андрющенко, була фраза, сказана під час однієї селекторної наради першим заступником міністра. Ішлося про доручення президента щодо посівів гречки. Кіровоградщина мала посіяти її 21 тисячу гектарів. Але посівного матеріалу область мала лише на 18 тисяч. Що ж робити?
- Сійте широкорядним способом! - розпорядився високопоставлений чиновник.
Тобто, переконаний Богдан Андрющенко, ідеться не про боротьбу за якість, за продовольчу безпеку, - а лише про неухильне виконання доручення. Отож у системі державної агрополітики державний елемент практично вимивається. Його підміняє чиновницька запопадливість. Заради чого?
Влада Партії регіонів, усупереч своїй назві, централізує фіансові потоки, зокрема і в аграрному секторі. Якщо раніше кошти всіх програм підтримки АПК розподілялися в області, а то й у районі, то тепер - тільки в Києві.
Так само, як і земельну реформу, непродуманими й неефективними вважає Богдан Андрющенко і медичну та адміністративну реформи. Щодо кожної з них можна наводити конкретні аргументи, але найзагрозливішою тенденцією вчорашний чиновник вважає деінтелектуалізацію управлінського апарату. Нерозумне, необгрунтоване скорочення, зменшення зарплат виконавцям середньої та нижчої ланок, постійне гасіння ініціативи, вимоги тупо виконувати вказівки призводять до вимивання з управлінських кабінетів розумних, кмітливих, креативних, небайдужих. Влада не хоче чути тих, хто внизу, вона хоче, щоб чули тільки її і виконували все так, як вигідно їй.
Уже сьогодні, вважає Богдан Андрющенко, нами керують трієчники, якщо тенденція збережеться - завтра керуватимуть двієчники…