Кінець минулого тижня в Україні пройшов під знаком Закарпаття. Головним політичним скандалом, що привернув загальну увагу, стало затримання екс-губернатора, секретаря обкому СДПУ(о) Івана Різака. З-поміж представників колишньої влади, на адресу яких висувалися й висуваються обвинувачення у зловживаннях та інших тяжких гріхах, І.Різак першим удостоївся «честі» потрапити в ізолятор тимчасового утримання. І цей факт відразу здобувся на оцінку в різновекторних ЗМІ: від довгоочікуваного торжества справедливості до початку політичних репресій. Утім, якщо розібратися, затримання головного есдека області не є ні тим, ні іншим. І.Різак сам спровокував прокуратуру на крайні заходи, ігноруючи неодноразові письмові виклики на допит, а прокуратура, піддавшись на «провокацію», зробила грубу помилку. У хронологічному порядку все було так. У п’ятницю пополудні співробітники міськвідділу міліції, виконуючи постанову прокуратури про затримання, доставили І.Різака на допит у справі доведення до самогубства ректора Ужгородського національного університету Володимира Сливки. Після допиту колишнього губернатора доправили в ізолятор тимчасового утримання, де він пробув до вечора, поки група народних депутатів із фракції СДПУ(о) не зустрілася з обласним прокурором Миколою Гошовським і не домоглася звільнення свого соратника з-під варти. В І.Різака взяли підписку про невиїзд і відпустили додому, а наступного дня він був госпіталізований у кардіологічний центр. Ось і все затримання. Попри розчарування опонентів та недоброзичливців СДПУ(о), яких у області об’єктивно чимало, швидке звільнення екс-губернатора було цілком прогнозованим. Прокуратура обрала стосовно І.Різака явно неправильну тактику — спробувала притягнути до відповідальності за доведення ректора до самогубства, при тому що жодних прямих доказів цього (наприклад, передсмертної записки покійного) у неї немає. І це не дивно, адже у факт самогубства В.Сливки вірить дуже мало людей (у тому числі правоохоронців). Чимало побічних доказів, про окремі з яких писало й «ДТ», вказують, що ректора було вбито. Взагалі, розслідування доведень до самогубства вважаються чи не найскладнішими в криміналістиці, жодна з таких справ, порушених в Україні останніми роками, до суду так і не дійшла. І прокуратура не може цього не знати. Так само, як не може не знати про причетність колишнього губернатора до інших гучних справ — фальсифікації виборів у Мукачевому, перевищення владних повноважень під час спроби визволення автомобілів злочинців, що були затримані на ужгородському стадіоні «Авангард», тиску на підприємців тощо. Ці злочини дуже легко документувати (свідками їх є чимало людей, у тому числі народні депутати) й доводити в суді, однак прокуратура їх чомусь ігнорує, а намагається притягнути І.Різака до відповідальності за доведення до самогубства, про яке важко сказати, чи є воно самогубством взагалі. Важко зрозуміти, чим викликана така лінія поведінки, — непрофесіоналізмом чи чимось іншим, однак нова опозиція використала подарований привід для контрпропаганди на повну котушку. Своїм непродуманим кроком прокуратура створила І.Різаку в очах певної категорії людей ореол мученика, який незмінно супроводжуватиме його при подальших спробах притягнення до відповідальності.
А притягувати доведеться вже новому обласному прокурору. Минулої суботи стало відомо, що М.Гошовський подав заяву на звільнення за власним бажанням, яка вже підписана генпрокурором С.Піскуном. Багато хто безпосередньо пов’язує відставку прокурора з недоречним затриманням І.Різака, однак у владних кулуарах області кажуть, що причини цього інші, а головна — відсутність взаєморозуміння М.Гошовського з новою обласною владою. Повторно призначений на посаду прокурора у грудні минулого року, М.Гошовський запам’ятався численними інтерв’ю, в яких не втомлювався повторювати, як відмовлявся виконувати незаконні розпорядження І.Різака, принципово не ходив на наради в облдержадміністрацію й заборонив робити це своїм підлеглим у районах. Демонстративне дистанціювання від влади, можливо, й імпонувало звичайним людям, але новому губернатору — аж ніяк. Саме тут і слід шукати причини відставки М.Гошовського. З початку тижня обласну прокуратуру перевіряє генеральна, і на час виходу газети на Закарпатті, можливо, вже буде призначено нового прокурора.
Ще одна кадрова революція минулого тижня сталася в Ужгородському національному університеті. Напередодні затримання І.Різака з посади «пішли» Василя Русина, що був призначений ректором після загибелі В.Сливки. Свого часу В.Русина вважали в університеті чи не найближчим соратником колишнього ректора. Що не завадило йому через день після загибелі шефа стати одним із двох деканів, котрі, на вимогу ОДА, підписали звернення, буцімто смерть ректора — це самогубство, яке опозиція спробує використати в політичних цілях. За свою нетривалу ректорську кар’єру В.Русин запам’ятався тим, що, на відміну від попередника, зразу ж спробував поставити університет на службу владі (власне, для цього ОДА й зробила його ректором). Як довірена особа В.Януковича новий ректор неодноразово заявляв, що весь колектив вузу проголосує за провладного кандидата, без якого в України немає майбутнього. Попри те, що завдяки зв’язкам із прем’єром В.Русину вдалося домогтися виділення коштів на ремонт гуртожитків та добудову нового навчального корпусу, його відставка була однією з головних вимог студентського страйкому. Дев’ятого лютого в університеті планувався початок загального страйку, однак зовсім не ця обставина змусила В.Русина написати заяву. Попередні мітинги та страйки з аналогічними вимогами під час помаранчевої революції закінчилися нічим і показали, що ректор не дуже зважає на думку студентського колективу. Про те, що В.Русин не збирається у відставку, свідчила й організована в окремих газетах кампанія на його підтримку. Заява про відставку була написана лише після наполегливих «рекомендацій» із ОДА і Міністерства освіти. В.Русин пішов із посади під тиском, однак назвати цей тиск несправедливим якось язик не повертається.
Новим виконувачем обов’язків ректора став 42-річний декан історичного факультету Микола Вегеш, який під час президентської кампанії був довіреною особою В.Ющенка. Призначення М.Вегеша (як свого часу й призначення В.Русина) цілком можна вважати таким, що зроблене за партійним принципом, але це не означає автоматично, що воно помилкове. Один із наймолодших професорів університету добре відомий не лише своїми науковими працями, а й послідовністю та принциповістю. Під час виборчої кампанії він у числі небагатьох викладачів виступив проти тиску на колектив із боку тодішнього ректора. До речі, в. о. ректора досі мешкає з сім’єю в університетському гуртожитку, і це найкращий доказ того, що він не бере хабарів. Дехто закидає М.Вегешу відсутність адміністративного досвіду, проте, з іншого боку, важко уявити, що він займатиметься корупцією чи тиснутиме на студентів.
Вибори ректора відбудуться через місяць, і М.Вегеш обіцяє зробити все, щоб у нього було якомога більше конкурентів (у В.Русина конкурентів не було взагалі). Попри це, мало хто сумнівається, що перемога дістанеться саме теперішньому виконувачу обов’язків. Для переважної більшості голосуючих підтримка ОДА й Міносвіти традиційно стане найголовнішим аргументом…
Тим часом в обласній адміністрації повним ходом іде формування виконавчої вертикалі. Після призначення керівників силових структур нова влада нарешті отримає всі важелі для повноцінного виконання своїх повноважень. А нова опозиція — підгрунтя для власної політичної діяльності.