На міського голову звалилося три нещастя. Почалося з того, що КРУПОЛа (Координаційна рада українських партій і організацій Львівщини) посприяла утворенню ініціативної групи з проведення міського референдуму.
Розгортали його з усією серйозністю. Всі чотири питання ставили (з урахуванням усього референдумного досвіду нашої молодої демократії) так, щоб опитувані відповіли «так», — наші громадяни голосно казати «ні» ще якось не навчилися. Референдумники запропонували львів’янам достроково припинити повноваження Львівської міської ради та її голови В.Куйбіди, скасувати рішення міськради щодо польських поховань на Личаківському цвинтарі і повернутися до тарифів на комунальні послуги до рівня березня 2000 року.
Слідом за створенням ініціативної групи, яка зайнялася підготовкою референдуму, глава облдержадміністрації й облради С.Сенчук без будь-якого попередження видав розпорядження заблокувати рахунок міської ради й в односторонньому порядку знімати кошти, що надходять на нього. Ще через якийсь час у міській раді оголосили про створення позафракційного об’єднання «Нове місто», що, як було заявлено, стало в конструктивну опозицію до міської влади.
Усю цю низку подій можна було б сприймати як випадковий збіг обставин, а кожному з них (подій) — знайти власну мотивацію. Оскільки відповідальності за створення єдиного центру, що керував «смутою», ніхто на себе не взяв.
Можна було б припустити, що КРУПОЛа (УРП, УКРП, КУН, УНА-УНСО, УП «Єдність», УНП «Собор», ОУН в Україні, ДемПУ, УХДП) у цілому і кожна з її складових зокрема є абсолютно самостійними політичними силами. Можна було б погодитися з тим, що вони насправді стурбовані остаточним варіантом відновлення польських поховань (який «принижує гідність українців»), що вони справді зможуть посприяти кращому веденню міського господарства.
Проголошення конструктивної опозиції в стінах міської ради можна було б списати на категоричність деяких депутатів. У всякому разі, у планах ПРП, до якої мають відношення конструктори опозиції, так далеко заходити у відносинах із нинішнім керівництвом міста не було. Пеерпісти далекі від того, щоб вважати стан справ у місті ідеальним, але в походженні більшості сучасних проблем вбачають об’єктивний характер. Валити Куйбіду партії сьогодні невигідно — ослаблення представника Руху відверто зіграє на руку СДПУ(о), яка активно проривається на політико-економічне поле Львова.
Безневинним (у сенсі наявності масштабної змови) виглядає й рішення обласного керівництва щодо блокування рахунку Львова. С.Сенчук свої дії виправдував тим, що... Львів перевищив витратну частину бюджету (спущеного, до речі, самою областю).
Проте є деякі підстави вважати, що безпосереднє відношення до масованого пресингу на міськраду могла мати саме облдержадміністрація разом із облрадою (читай «С.Сенчук»). Василь Куйбіда, якщо йти від етимології його прізвища, перманентно «кує» області та центру якесь «лихо». Це він заразив мерів українських міст ідеєю самоврядування, що має на увазі необхідність формування бюджетів знизу. Дотепер новація зустрічає озлоблений опір прибічників централізованої влади. З огляду на цю обставину, львівський мер цього разу запропонував Києву для початку робити бюджети хоча б обласних центрів за старою схемою «зверху—вниз», але без участі обласної ланки. Тобто доходи і витрати цих міст напряму мала б затверджувати ВР. Ідея ця ледве не пройшла у верхах. Однак на одній із зустрічей із гарантом губернатори впали в ноги і заволали, мовляв, «не губи, батьку рідний». «Батько», кажуть, зглянувся на прохання.
Дуже показовим штрихом було надання ініціаторам референдуму ефіру на Львівському обласному державному телебаченні для проведення «круглого столу». Скажімо, того ж Шкіля, ватажка унсовців, раніше до облтелестудії на гарматний постріл не підпускали, а тут екстремалу «чомусь» надали можливість виговоритися.
Як би там не було, але міському керівництву вдалося вистояти. Рахунки розконсервували — жити в обласному центрі з непрацюючою швидкою допомогою та каналізацією мало кому хочеться, на- віть обласному начальству. З опозицією, що складає менше десяти чоловік на 90 депутатських місць, у міськраді її керівництво цілком може миритися. «Нове місто» масовим, як було обіцяно, не стало.
Референдум... Після «консультацій із мерією» передумали висувати претензії міської влади ДемПУ, «Собор», «Єдність», УХДП, ОУН... Незабаром відмовився від зобов’язань своїх співпартійців лідер республіканців, а УРП вважалася основним ініціатором референдуму. Після того як республіканці вийшли з гри і забрали із собою 47 голосів із 227 (стільки було учасників зборів громадськості міста, які проголосували за проведення референдуму), подані для реєстрації ініціативної групи документи втратили юридичну силу. А тут ще вийшла публікація з результатами відповідного соцопитування, проведеного Центром із проблем територій НАН України. Виявилося, що якби голосування відбулося сьогодні, то 80 відсотків міського електорату висловилися б негативно з винесених питань. Добра половина опитуваних вирішила, що референдум у даній ситуації просто недоречний. Воно й зрозуміло — розпочався опалювальний сезон, а відволікання уваги мера та його оточення на боротьбу за голоси тільки погіршить справу. Багато хто сумнівається, чи варто викидати гроші з порожньої міської скарбниці за півтора року до нових виборів...
Єдина, хто не сумнівається, це УНА. Вона має намір йти до кінця. У найближчих її планах — позиватися з мером за те, що він не реєструє ініціативну групу «з формальних приводів». Проте й «референдумна завзятість» унсовців також може у певний момент вичерпати себе. Вже був, як мінімум, один випадок (стосовно все того ж Личаківського цвинтаря), коли ця праворадикальна партія під чиїмось впливом не дотримала свого слова.