Одного разу в розпал чергових кримінальних розборок, у які були втягнуті великі маси людей, що призвело до кровопролиття, введення у Східний Крим внутрішніх військ, міліцейського спецназу та бронетехніки, — один тоді ще полковник заспокоював нас, журналістів: «Не бійтеся, дівки. Буде така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться!» Цинічний жарт згадується тепер мало не щодня, коли спостерігаєш наших сановних борців за мир у країні і тепер у ще більш особливому її регіоні — Криму.
Щоденна істерія взаємних обвинувачень Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка, яка наповнює всі ефіри, дедалі більше скидається рівнем на сценічні постановки реаліті-шоу «За вікнами». Хто кого зрадив першим, хто кому що сказав і відповів, а хто що подумав, хто в замкову шпарину підглянув і захованим мікрофоном записав, чиї шкарпетки стирчать з-під канапи. Повернися — я все вибачу...
Жодні інформаційні спецоперації з-за бугра, спрямовані на дестабілізацію обстановки в Криму, не дадуть такого ефекту невіри в державу Україна, як щоденна демонстрація її відсутності. Жодні запущені чутки не спрацюють так швидко, як гарно подана брехня з прямого ефіру. Ніхто сьогодні не становить більшої загрози для національної безпеки, ніж ті, хто має нею і день і ніч опікуватися, але, переймаючись лише власною політичною долею, загрався в небезпечні ігри.
У зв’язку з цим запитання до четвертої влади. Неважливо, ким вона себе бачить — сторожовим псом демократії чи барбосом. Колеги, вам це дійство, яке ми транслюємо й тиражуємо, ще не набридло? Марафон—відхідна коаліції оголошений тільки «5 каналом», але йде він, по суті, на всіх. Першою новиною — виклик прем’єра в ГПУ і десь на 15-й хвилині — смерть дитини від вакцинації. Що такого важливого для суспільства дають багатогодинні переливання політичних заяв-обвинувачень, що корисного для людей повідомляють, змінюючи одна одну, балакучі голови політиків та їхніх представників — «незалежних» експертів-політологів? Це контроль ЗМІ за політичним процесом? Ні, це вже його складова частина — інформаційно-пропагандистська, тому що кожен політик використовує надану йому студію чи шпальту насамперед як трибуну для самопіару. І замість життєво важливої інформації суспільство отримує суцільні коментарі. Таке враження, що всім байдужий бюджетний процес, що нинішнього року зиму скасували у зв’язку з розвалом коаліції, ціна на газ нікого не хвилює, про інфляцію згадуємо тільки в цитатах із політичними обвинуваченнями, а злочинність самоліквідувалася. Чому в студіях ми майже не бачимо топ-чиновників, а якщо вони і з’являються — говоримо, знову ж таки, про політику?
Цього тижня президентові і прем’єру видалося мало національних майданчиків — покликали регіональну пресу. Тут ще краще — ніхто особливо гострих чи просто компетентних запитань не поставить. Правда, з цим і у великих студіях проблема. І в результаті суспільство отримує недостовірну інформацію.
Тут, безперечно, всіх випередила Юлія Володимирівна з відвертим перебріхуванням останніх указів президента стосовно ЧФ. Спочатку на прес-конференції, а потім і в ефірі «Свободи слова» з Андрієм Куликовим прем’єр заявила, що не згодна з ними. На заперечення-запитання Вадима Карасьова — а хіба укази не були спрямовані на те, щоб Україну не втягувати у воєнний конфлікт? — Юлія Тимошенко з гіркотою в голосі запитала: «І для цього потрібно Чорноморському флоту оголосити війну?» Трохи згодом розвинула думку: Шановні друзі! Я категорично проти тих указів, які підписав президент… на будь-які силові дії проти Чорноморського флоту. Скажіть, будь ласка...Указом президент заборонив запускати судна Чорноморського флоту в акваторію, практично — де вони базуються. Я хочу запитати: яким чином? Що це за спосіб? Як заборонити? Причому це прямо суперечить міжнародній угоді між Україною і Росією».
Жаль, дуже жаль, але ніхто в студії не попросив Юлію Володимирівну, яка для цієї програми запаслася цитатами, здається, на всі випадки, включно з присутністю «представника СП» В. Карасьова, процитувати пункт указу президента, яким забороняється заходження кораблів ЧФ у місця їхнього базування. Тому що немає такої заборони, а є зміна порядку перетину кордону — з повідомного на дозвільний. Точніше навіть сказати — поновлення цього порядку, бо він діяв із 19 березня 1999 року. І, до речі, був запроваджений у ситуації, схожій на нинішню: йшла війна в Югославії, і Росія вивела кораблі ЧФ із Севастополя в Середземне море. Потім постанову майже на півроку було призупинено, але з початком другої чеченської війни Україна поновила її дію. Проте зі значною поступкою — перетин кордону став для кораблів та авіації ЧФ повідомним. Навряд чи Юлія Володимирівна не знає, що технологічна схема перетину формуваннями ЧФ держкордону України — документ, який напрацьовувався кількома міністерствами й відомствами — жодних «ультимативних воєнних дій» не містить. Не вважати ж такими нововведення про надання списку членів екіпажу корабля, судна або екіпажу літального апарата і пасажирів, із зазначенням їхніх паспортних даних.
Жаль також, що ніхто не процитував прем’єру країни знакових статей угоди «Про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України». А саме статтю 15: «1. Перевезення військ, осіб, які входять до складу військових формувань, що прямують одиночним порядком і в складі військових формувань, озброєння, військової техніки та інших матеріально-технічних засобів, варт і фахівців, котрі їх супроводжують, усіма видами транспорту, які виконуються в інтересах Чорноморського флоту Російської Федерації, здійснюються у пріоритетному порядку з дотриманням прикордонного, митного та інших видів державного контролю при перетині російсько-українського кордону відповідно до чинного законодавства України». Чим же указ і вже напрацьовані міжвідомчі документи, які встановлюють прикордонно-митний контроль у місцях дислокації кораблів ЧФ у бухтах Севастопольській, Південній, Карантинній, Козачій та Феодосійському торговельному порту, а літальних апаратів — в аеропортах Кача і Гвардійське, суперечать угоді або загрожують безпеці країни? Навпаки. Тепер, наприклад, десантний корабель ЧФ із темрюкськими десантниками на борту вже жодним чином не піде прямо на полігон Опук, а тільки пройшовши пропускний пункт у Феодосійському порту. Де й з’ясується, що пасажири з озброєнням — не з числа тих, хто дислокується на території України відповідно до угоди, а зовсім далекі її духу й букві додані сили.
І якщо вже говорити відверто, то війну в нашій країні оголосили не Чорноморському флоту дружньої Росії, а власній армії, в якої через місяць закінчаться харчі. І вина за це однаковою мірою лежить і на президенті, і на прем’єрі, і на їхніх соратниках у парламенті та уряді. Одні парадами тішаться, інші контрактну армію з першого січня безглуздо обіцяли, треті бізнесом займаються. А офіцери за власні гроші «парадку» у Севастополі шиють. Хтось знає різницю в зарплатні морських офіцерів ЧФ і ВМС? Півтора-два рази не на нашу користь.
Тепер про боротьбу за мир у Криму. «Я не хочу, щоб громадяни України, які живуть у Криму і для яких ЧФ є частиною життя, почали згуртовуватися проти України, яка створює неможливі умови для того, щоб ЧФ базувався в Криму. Це перший крок до того, щоб вони пішли й почали отримувати інші паспорти, крім українських. А потім — маленька напруга — і ви матимете наслідки в Криму, які абсолютно непрогнозовані. Я не можу вести таку безвідповідальну політику і не вестиму її», — заявила Ю.Тимошенко у «Свободі слова». Втім, заяви з приводу збереження спокою в Криму — як виправдання своїх дій щодо останніх рішень по ЧФ — звучали й раніше. Слова «оголошення війни проти ЧФ» не сказав ніхто навіть із російських політиків. І Юлія Володимирівна думає, що саме такими словами треба Крим заспокоювати?
Що ж стосується російських паспортів, то отримати їх — не проблема для тих, у кого є потреба й бажання, оскільки консульству РФ потрібно лише надати довідку, що ти маєш намір відмовитися від українського громадянства. Її можна отримати, подавши відповідну заяву, хід якої неважко зупинити в будь-який момент, — і її можна просто купити. Отож корупцію треба викорінювати в наших відомствах — це й буде першим кроком до того, щоб не йшли отримувати других паспортів. Але всі ці підрахунки паспортних «двоєженців», які ведуться в зв’язку з небезпекою повторення сценарію операції в Південній Осетії, можуть бути абсолютно марними. Щоб вогонь спалахнув, сотень тисяч не треба. А потрібен маленький, добре навчений диверсійний підрозділ. І правильно вибраний об’єкт. Наприклад, військовий корабель чи консульська установа. І неадекватні, некомпетентні дії протилежної сторони. Плюс провокація міжетнічних сутичок. А також підтримка з боку місцевої влади, яка ухвалює рішення про необхідність допомоги для збереження миру та стабільності. І повний параліч влади центральної.
Але повернемося до ролі журналістів у нинішній ситуації. Сьогодні як ніколи на поверхню спливла практично повна відсутність громадського — в особі ЗМІ — контролю сектора безпеки. Тема серйозна й широка, потребує обговорення насамперед серед тих, хто в ній працює. Наразі ж слід зауважити, що умови перебування іноземної бази на території демократичної країни також мають передбачати наявність можливостей для громадського контролю. У першу чергу — отримання інформації, яка становить інтерес для тих, хто живе поруч із парканом військової частини. Слід сказати, що ще порівняно недавно — років сім-п’ять тому — для українських ЗМІ, і навіть іноземних, отримання інформації про ЧФ, включно зі зйомками, не було проблемою, і відмов я, наприклад, не пригадую навіть у часи болісного розподілу ЧФ. Тепер спільнота може мати тільки повідомлення прес-служби флоту чи ВМФ Росії. Запитання і запити — лише через Москву. (До речі, прохання інтерв’ю з командувачем ЧФ з боку «ДТ» років два тому взагалі залишилися без відповіді). Змінити ситуацію буде непросто. І річ тут не в зусиллях дипломатів. Потрібна політична воля перших осіб держав. Однак я б не дуже на те покладалася, бо спочатку для цього має визріти ситуація. Чому ніхто особливо не наполягає на отриманні власної інформації про ЧФ? Клопітно і здебільшого — марно. Ну то, може, просто треба ретельніше?