Серед арештованих 9 березня в Києві значну частину становили львівські студенти. Ті учасники подій, кому пощастило не потрапити до рук правоохоронців або вирватися після «підписання протоколу», розповідали, що для затримання в метро, переходах, на залізничному вокзалі було достатньо видаватися молодим, говорити українською мовою і мати в паспорті львівську прописку. «Гостинність» міліції була спрямована на вироблення умовного рефлексу, який стримував би бажання їздити до столиці.
Львівські ж студенти у понеділок відреагували оголошенням попереджувального страйку. Гасло, винесене у заголовок цієї статті, — одне з багатьох, із якими молодь відстоювала свої вимоги: звільнити всіх затриманих, покарати винних правоохоронців, не допустити подальших переслідувань. Щоправда, серйозно підірвати навчальний процес страйкарям не вдалося. Зате вдалися масові процесії і мітинги. У вівторок загальноміський страйк зібрав до п’яти тисяч чоловік. (На вулиці вийшли студенти Львівського національного університету (ЛНУ) імені Івана Франка, Лісотехнічного університету, Національного університету «Львівська політехніка» («ЛП»), Богословської академії, Комерційної академії, Академії мистецтв, коледжу імені Труша, медичного і правового коледжів, Інституту фізкультури.) Для Львова це, певне, непогано. Але, з огляду на студентський потенціал міста (в самому лише ЛНУ на стаціонарі навчається 12 тисяч чоловік), можна було очікувати і більшого.
Попрасувавши львівську бруківку від одного вищого навчального закладу до іншого, студентство підкотило під стіни облдержадміністрації. Тут на нього не поспішали звертати увагу. Губернатора не було на місці. Він, як і його безпосередній шеф, рвонув у відпустку. (Певне, чиновники вирішили, що іншої можливості використати державні гроші, які виділяються їм на оздоровлення, можна й не дочекатися. До «оксамитового сезону» політичний клімат у країні може геть змінитися у бік радикального потепління.)
Спудейську депутацію знехотя прийняли заступники обласного боса. Їхньому становищу не позаздриш. Доводилося брати на себе відповідальність. Масові студентські заворушки (найсвідомішої частини суспільства), як вчить історія, часто закінчуються для влади не найкращим чином. А боротися з усіма страйкарями «за київським рецептом» безпосередньо біля кордону з Європою не випадало. На влаштованій після переговорів прес-конференції представники влади демонстрували стурбованість становищем студентів і заперечили можливість втручання у внутрішні справи навчальних закладів. Заступники пообіцяли посприяти звільненню студентів. Водночас обласне керівництво, з огляду на чинне законодавство, зобов’язане бути консервативним, пропрезидентським. Тому воно все ж не полишає думки розібратися з тими, хто «використовує молодь».
Захистити страйкарів від можливих репресій зголосилися відомі вчені і громадські діячі. У своєму відкритому листі інтелектуали вимагають від ректорів львівських вузів не переслідувати студентів, які наважилися на акт непокори нинішньому режимові. Скажімо, ректора ЛНУ можна було і не просити бути милостивим. Іван Вакарчук знайшов у собі мужність визнати за студентами право на вираження своєї громадянської позиції. Проте керівники не всіх вузів здатні протистояти рекомендації «відрахувати прогульників». Ще в лютому адміністрація «ЛП» мала намір відрахувати «за академзаборгованість» голову Студентського братства Володимира Лисака, який надто завзято організовував своїх колег на пікети.
Втім, чинити тиск на неспокійних студентів вузівським начальникам буде непросто. Співкоординатор акції «Україна без Кучми!» Юрій Луценко на мітингу біля пам’ятника автору «Вічного революціонера» (Івану Франку) повідомив, що Джордж Сорос уповноважив фонд «Відродження» підписати договір про фінансування юридичних витрат, які можуть виникнути в студентів через участь в опозиційних акціях.
З вимогою звільнити львівського журналіста Дмитра Шурхала, якого в Києві затримали, побили і посадили на 15 діб «за хуліганські дії», виступили американські журналісти. Вони надіслали в Україну відповідне звернення. Втручання «третьої сили», напевне, було дійовим — Дмитра звільнили з-під арешту і він без особливих пригод повернувся до «місця прописки».
Днями для «проведення роботи» з керівниками вузів до Львова відкомандирували віце-премьєра Миколу Жулинського. Як стверджують учасники бесіди, посланець влади був тактичним, але розмова виявилася для нього не простою: ректори розповіли представникові Кабміну майже все, що вони думають про політкоректність місцевої влади.