Знаменитий філософ Антисфен Афінський колись створив знамениту школу кініків. Саме слово "кінік" походило від давньогрецького слова κύων - "собака". Учитель Антисфен сам себе називав "істинним псом" і закликав учнів "жити подібно до собак" - цінувати простоту й природність, нехтувати умовності, легше ставитися до труднощів, уміти захищати себе, бути вірним і відважним.
Хоч як дивно, але саме від ідеалістичного кінізму бере свій початок прагматичний цинізм. У результаті "модернізації" Антисфенового вчення благородне ігнорування умовностей перетворилося на "благодатне" презирство до моралі.
"Держави гинуть тоді, коли поганих перестають відрізняти від хороших", - казав Антисфен.
Відрізняти хороше від поганого значно складніше, коли цинізм стає державною ідеологією. Коли будь-якій цінності намагаються приклеїти цінник. Коли одиноких носіїв ідеалів затоптують велетенські стада "рознощиків меседжів". Коли "хвіст виляє собакою", і серйозні проблеми "забріхуються" надуманими приводами. А ще один рік згаяних можливостей подається як черговий рік "серйозних успіхів".
Ми не будемо оцінювати рік, що минає, ми спробуємо зазирнути в рік прийдешній.
Що обіцяє нам 2018-й? Яке головне завдання маємо вирішити в найближчі 12 місяців? Якого дива чекаємо від Року собаки? Ми вирішили адресувати ці запитання людям, чия думка, на наш погляд, вам цікава і чиє слово має вагу. Людям дуже різним, але рівною мірою самодостатнім. Хоч як би ми ставилися до того чи іншого учасника опитування DT.UA, кожному з них складно причепити кличку підгодованого собаки, який оббріхує караван у його гордій ході.
Ви зможете самостійно оцінити ступінь щирості наших респондентів. А також на свій розсуд ранжувати озвучені ними завдання за рівнем важливості й ступенем виконуваності.
Труднощі легше долати, коли їх названо на імена.
Як зауважував той-таки Антисфен, "труднощі подібні до собак: вони кусають лише тих, хто до них не звик". Нам не звикати до труднощів. Мусимо звикати до необхідності їх долати.
У наступному Році собаки всі вірні й відважні ще тільки мають зібратися в зграю. Щоб спільно захистити країну не тільки від зовнішнього ворога, а й від розпалюваної внутрішньої війни всіх проти всіх.
Громадянському суспільству пора вже стати на крило. Сторожовим щенятам демократії - саме час відрощувати ікла й кігті. Якщо хочемо перемогти.
Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України
- Вікно можливостей і здорових стратегій України напередодні передвиборного ярмарку стрімко зачиняється.
Можуть колапсувати і всі ті позитивні тенденції та досягнення в країні, які, завдяки владі і всупереч їй, - є й починають працювати на благо. Важливо їх зберегти і не розміняти в передвиборному політичному чаду популізму та війни всіх проти всіх.
Доки є час, важливо не змарнувати шанс і реалізувати реальні можливі стратегії розвитку країни - шляхом консолідації українських пасіонаріїв та української еліти.
Не можна вкотре розміняти шанс на особисті проекти і амбіції.
Хотілося б, щоб кожен на своєму місці робив те, що повинен, хоч би як було важко.
Переді мною, як міністром, у 2018-му - багато конкретних завдань: від змін у кримінальній поліції і повної, 100%-ї реалізації доктрини сервісних центрів замість МРЕВ - до створення (це новація) нової державної системи вертолітної служби порятунку та реагування на надзвичайні ситуації.
Диво? Вмикаю я телевізор - а там президент моєї країни виступає з новорічним зверненням і говорить про необхідність конституційних змін та усунення дуалізму влади як основи дисфункції управління й корупційних ризиків…
Дуже б хотів такого дива!
Юрій Андрухович, письменник
- Якщо у вимірі країни (а йдеться, мабуть, передусім про неї, бо вона в нас дуже проблемна), то її й наше завдання залишається в цілому незмінним - вистояти.
При цьому добре би враховувати, що з огляду на літочислення після 2018 року настане 2019-й, а це означає: до традиційних уже випробувань із зовнішньо- та внутрішньо-російського боку на повну силу додасться ще одне, не меншою мірою нищівне, - відкрита (мовчу про приховану) передвиборна боротьба, більше схожа на війну всіх проти всіх, безглузду й безжальну. Бажання втримати владу будь-якою ціною може переважити все інше - і "європейський прозахідний вибір", і тверезий практичний розум. Специфіка року, який минає, особисто в мене така, що своє стримано-позитивне ставлення до теперішньої влади ("А покажіть мені кращих за цих!") я останніми місяцями втрачаю в дедалі швидшому темпі й не можу виключити, що ближче до виборів (тобто вже наступного року) це ставлення мутує у свою протилежність: "Неважливо, чи кращі - аби лиш не ці!"
Отже, завдання - запобігти цій екстремі як усередині країни, так і в собі самому. Не давати владі збожеволіти остаточно й увірувати в чарівну силу саме силових адміністративних інструментів - на зразок гумових київ та водометів. Собі теж не давати збожеволіти - і зберігати не тільки спокій, а й ясність розуму. Хоча би для того, щоб мій та іже зі мною вибір навіть у такій пекельно занедбаній ситуації був і рятівним, і оптимальним.
Якого дива чекаю в 2018 році? Якщо я скажу, що виведення російської армії з наших територій, то покривлю душею. Боюся, що на це диво час у 18-му ще не надійде. Поразки Путіна на президентських виборах також не сподіваюся. Потроху перестаю сподіватися в'язничної посадки найвидатніших привладних корупціонерів - не тільки з влади теперішньої, а навіть і колишньої. Тим більше - посадки не тільки організаторів, а навіть і виконавців розправ над Майданом.
Тому мої уявлення про диво значно скромніші. Наприклад, важке протитанкове озброєння від США. Ну хоча б воно.
Рінат Ахметов, власник компанії SCM, президент футбольного клубу "Шахтар"
- Якого дива я чекаю у 2018 р.? Я чекаю гімну Ліги чемпіонів на "Донбас Арені" і переповнених уболівальниками трибун, як це було раніше.
Це означатиме тільки одне: в нашій країні настав стабільний, міцний мир. Це означатиме, що люди більше не гинуть і не страждають, що люди нарешті живуть, а не виживають.
Я хочу, щоб Україна була дуже сильною державою, а українці - були щасливими. Що нам для цього потрібно? Нам потрібне стабільне економічне зростання. І я хочу сказати, що наша Група робитиме й надалі все для економічного зростання країни. Робитиме все, щоб люди мали достойну роботу і достойну зарплату, а отже - жили щасливо.
Святослав Вакарчук, музикант, громадський діяч
- Найголовніше - уникнути спокуси провести 2018 р. так, ніби вже йде передвиборна кампанія.
Я розумію, що завдання непросте, але якщо вдасться уникнути цієї пастки як громадянському суспільству, так і владі, опозиції, то є шанс досягти багатьох важливих цілей, тих, які дадуть конкретні позитивні результати для громадян країни. Якщо ж ні - ми ризикуємо втратити навіть те, що мали.
Буду відвертим: дуже хотів би, щоби всі ключові гравці в політиці України наступного року змогли бодай у загальних рисах домовитися між собою з найбільш принципових для країни питань і мати спільну позицію. На раціональному рівні не бачу причин для того, щоб це відбулося, тому, як людина, котра любить свою країну і щиро цього хоче, віднесу це до категорії очікуваного дива.
Василь Гацько, лідер партії "Демократичний альянс"
- 2018-й - рік для того, щоб домовитися про нашу країну. Не те щоб у 2018 р. якось особливо сприятливо розташувалися зірки.
Ні, просто ми не зробили цього раніше.
Домовитися потрібно про те, як крихку сьогодні державу зробити міцною. Про те, як із країни, котра балансує над прірвою, стати країною, що міцно стоїть на ногах. Про те, як із тих, хто плентається позаду, вирватися в коло небагатьох, хто розштовхує лідерів.
Світ не стоїть на місці. Він стрімко розвивається, конкуруючи за таланти, технології, ресурси. І в цій глобальній конкуренції сьогодні немає такого гравця, як Україна. Ми - ті, за чий рахунок бенкет.
2018-й рік і може, і повинен стати роком постановки мети.
Але хто ж має домовитися про те, яку країну збудувати, і як?
Насамперед - ті, хто між хлібом і свободою обирають свободу. Ті, хто розуміє, що патерналізм повинен отримати свою межу дозволеного. Ті, хто усвідомлює, що країна вільних, освічених, заможних громадян - наш спільний інтерес. Ті, хто в образі "скакуна" з індіанської мудрості "Якщо ти помітив, що скачеш на дохлому коні, - злізь із нього" впізнає правлячий клас України. І, власне, ті, хто готовий робити свій внесок.
Такі є скрізь. І серед духовенства, і серед інтелігенції, серед молоді й старших, серед підприємців і тих, хто працює в їхніх командах, у середовищі громадських діячів і навіть серед політиків.
Домовитися про країну - це перший важливий крок. А другий - перейти до реалізації домовленості. 2019-й рік - нам у поміч. Президентські та парламентські вибори теж згодяться для її покрокового втілення.
Давайте домовлятися!
Володимир Горбулін, директор Національного інституту стратегічних досліджень, академік НАНУ
- 2018-й- рік сторіччя Національної академії наук України і століття великого українського вченого Бориса Євгеновича Патона, її президента.
Це також рік сторіччя від дня заснування моєї alma-mater, Дніпропетровського національного університету. І якщо наука й освіта стануть у 2018 році одним із основних чинників побудови єдиної, сильної України - розглядатиму це як диво.
Анатолій Гриценко, лідер партії "Громадянська позиція"
- Усі важливі проблеми відходять на другий-третій план порівняно з падінням духу, масовою недовірою і невірою людей у свої сили, у можливість нормально жити й реалізувати себе в нашій країні.
Україна підійшла до межі, за якою - масова депрофесіоналізація, деморалізація, депопуляція і дезінтеграція держави. Нам треба відійти від прірви, увімкнути друге дихання, повірити в самих себе і в майбутнє нашої країни. Під кінець року, що передує зміні влади, суспільство має побачити чітку й переконливу альтернативу владі нинішній. Так, на тлі багаторічної практики зрад та обманів, висування від демократичної опозиції замість півтора десятка (щоб понадкусювать) одного-єдиного кандидата (аби перемогти і, головне, потім реалізувати обіцяне) - сприймається, справді, як диво. Але ми всі, для кого Україна - рідна земля, а не пасовище, маємо змінити корони на упряж. Формування команди, здатної переконати, перемогти, перехопити штурвал і вивіреними рухами перейти з піке в режим набору висоти - у цьому бачу головне завдання 2018-го.
Володимир Гройсман, прем'єр-міністр України
- Чого я чекаю від наступного року? Насамперед хочу, щоб в Україні було мирне небо. Щоб не гинули щодня наші хлопці.
І, звичайно, як кожна людина, хочу, щоб мої рідні та близькі були здорові, щоб удома панували любов і розуміння, тепло й затишок.
Хочу, щоб життя в нашій країні змінювалося на краще. По суті, саме в цьому полягає моє головне завдання як прем'єра. І я вважаю, що перетворити Україну на економічно сильну, успішну країну - абсолютно реально. В нас усе для цього є, і не потрібне для цього диво. Потрібні тільки щоденні системні зусилля. Потрібно, щоб ми всі об'єдналися заради цього, відкинувши штучні суперечності й особисті амбіції. Нам також потрібна віра у власні сили. І, звісно, трохи удачі. Я розумію, що від мене, від уряду люди чекають вирішення безлічі проблем. У тому числі проблем, які не вирішувалися роками. Це - непросто. Але, хто б що не казав, хто б як не критикував, - наш караван іде. Нам уже другий рік вдається утримувати стале економічне зростання. Воно поки що невисоке, але це основа, щоб рухатися далі. Починають оживати наші підприємства і створюватися нові, а це - нові робочі місця. Ми почали відновлювати справедливість в оплаті праці й пенсійному забезпеченні, підвищувати соціальні стандарти. Ремонтувати дороги, модернізувати інфраструктуру, нарощувати потужності нашої енергетики і видобуток власного газу. Ми дали старт важливим системним змінам в охороні здоров'я, освіті, соціальному захисті, економіці.
Це - перші кроки. Упевнений, що наступного року ми посилимо визначені тенденції - в економіці, в політиці, в наших міжнародних справах. І я дуже хотів би, щоб ці позитивні зміни в наступному році ставали більш відчутними для людей. Ось це і є ключове моє завдання, як голови уряду, на наступний рік.
Сергій Жадан, письменник
- Мені здається, що найголовнішою (і найважчою) проблемою буде можливість (чи неможливість) суспільного порозуміння.
Я говорю наразі не про порозуміння "з тією" стороною - я говорю про порозуміння та співпрацю між нами, тими, хто, в принципі, сповідує одні й ті самі принципи й дотримується одних і тих самих переконань. Якось так сталося, що на четвертому році війни ми як ніколи розділені й розсварені. Це важко пояснити раціонально. Можна, звісно, шукати причини в підступності ворога, який нас успішно й ефективно між собою зіштовхує, але, якщо вже бути відвертими, слід, мабуть, визнати: ми самі, власноруч, із власної волі позбавляємо себе майбутнього, позбавляємо себе шансу. Хочеться лише сподіватися, що якісь інстинкти самозбереження спрацюють і ми гідно вийдемо з цієї ситуації. Хоча просто не буде.
Дива я не чекаю. Швидше, розраховую на сумлінність і відповідальність своїх співвітчизників. І покладаюся на свої власні сили. Більше покладатися ні на що.
Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету
- Насправді, екзаменаційних білетів перед нами багато, і на кожному з них можемо "засипатися". Є завдання вічні, як-от: як стати державницьким народом і набути належної політичної культури?
Тут тестування не має сенсу, бо відповідь "Зроблено" неможлива у принципі.
Проте одну проблему все ж виділю - 2015 року я означив її відомим терміном "пастка усталеної колії" (path dependence trap). Лижникові значно легше йти готовою лижнею, ніж прокладати її самостійно. А якщо вже він іде старою лижнею, то напрямок руху задає вона, а не лижник. Нині в Україні на цього лижника схожі всі: Президент, народні депутати, політичні партії, протестні рухи, ну, і загалом ми, рідні, себто громадянське суспільство. Тому головне завдання на 2018 рік - таки вирватися з усталеної колії, бо вона для нас - ніби русло Ніагари.
У теорії біологічної еволюції подібне завдання розв'язується тим, що після численних безуспішних мутацій "раптом" стається успішна комплексна мутація, і на арену виходить уже готовий новий біологічний вид з елементами, які вже припасовані один до одного.
У нашому випадку мала б з'явитися група політичних пасіонаріїв з уже готовою програмою трансформації країни (але не тими декоративними словесними плахтами, що висять на стінах виборчих дільниць під назвою "Політична програма партії"). Нею не стане якась "рятівна" група радикалів, бо країні потрібен не емоційний надрив, а ціннісно зріла й функціонально ефективна альтернатива.
Нині також очевидно, що на повний "абордаж" Європа нас не братиме. Адже там також діє своя "пастка колії". Тому наберімося впевненості барона Мюнхгаузена і витягнімо себе за комір самі.
Услід за Мартіном Лютером Кінгом я також скажу: I have a dream. Що настане день, коли молодь в Україні врешті-решт сприйме нинішню кризу не як причину для виїзду з країни, а як стимул і шанс її трансформувати. Кожне покоління покликане в чомусь заперечити своїх попередників. А що коли й справді наступного року з'явиться критична маса тих, кому просто набридне жити в нинішньому багні? Гляди, їм під силу буде започаткувати новий суспільно-політичний організм, у якому пануватимуть цивілізовані принципи, взаємна довіра й особиста відповідальність.
Тільки не кажіть, що це "мрія відтятої голови"…
Віктор Пінчук, бізнесмен і філантроп
- Для початку приймемо як аксіому, що треба не дива чекати, а працювати. Але якщо помріяти, з урахуванням цього застереження, то ось деякі дива на 2018 р., про які я готовий говорити публічно.
У галузі правової системи дивом для мене буде, якщо в Україні нарешті почне працювати принцип верховенства права. Я вважаю, що в наш хворий організм для початку треба вживити "цивілізаційні імплантати", які позитивно впливатимуть на решту тіла. Одним із таких "імплантатів" може стати антикорупційний суд. Також я не виключав би участі англійських суддів у розгляді окремих, найбільш показових господарських справ в Україні. Це дасть величезний позитивний ефект для нашої політики, економіки, соціальної сфери.
У сфері безпеки, по-перше, я б хотів, аби сталося диво з Будапештським меморандумом, який з 1994 р. гарантує Україні територіальну цілісність. З аркуша паперу він має перетворитися якщо й не на зобов'язуючий документ, то принаймні на моральне зобов'язання для більшості країн-гарантів, котрі підписали його. По-друге, має розгорнутися нещадна боротьба проти українських чиновників усіх рівнів, які наживаються на війні. Це радикально підвищить бойовий дух на фронті та в тилу.
У міжнародній політиція мрію, щоб мудрі британські політики знайшли спосіб відмови від Брекзиту. Це б мало фундаментальне позитивне значення для Великої Британії, Європи, всієї західної цивілізації і, автоматично, для України.
В українській же політиці у 2018 р. я ніякого дива не чекаю.
АЛЕ готовий до дива у 2019-му…
Андрій Садовий, мер Львова
- Держава будується перш за все на довірі громадян до державних інституцій і на взаємній довірі одне до одного. Це фундаментальний принцип успішних країн.
Ми мали унікальну ситуацію після Революції Гідності, коли мільйони українців відчули, що це саме їхня країна, що вони її творять, що вони її захищають від агресора. Багато державних інституцій, зокрема поліція і армія, отримали небувалий кредит довіри. На жаль, ті, хто отримав владу, не скористалися цією ситуацією, щоб модернізувати країну і увійти в історію. Гроші, кругова порука і дріб'язкове бажання все контролювати виявились важливішими.
Відтак вони вирішили повернути ситуацію в дореволюційний стан. 2018 рік - вирішальний рік, аби цього не допустити. Якщо не зупинимо корупційний реванш наступного року, то вибори у 2019-му стануть формальністю. Всіх незгідних до того часу нейтралізують а контрольовані медіа і зубожіння населення стануть ідеальним ґрунтом для маніпуляцій і фальсифікацій.
Ключове завдання на 2018 рік - об'єднати всі здорові сили в країні і знову дати людям відчуття довіри одне до одного. Знаю, що це можливо, адже це чудове відчуття, і підсвідомо всі ми хочемо мати поруч плече друга і побратима. Геть зневіру й апатію! Життя одне, і його потрібно прожити заради великих мрій. Збудувати країну - це унікальна можливість, яка випадає обраним поколінням. Чим не мрія, заради якої варто боротися!
Ахтем Сейтаблаєв, кінорежисер
- Особисто як режисер чекаю нових викликів, пошуку нових смислів, прагну вийти на новий рівень реалізації задумів. Як громадянин - чекаю справжніх реформ, про які так багато говориться.
Сподіваюсь, що реформи нарешті набудуть цілісного вигляду, конкретного змісту, що почнеться повноцінне втілення стратегічних програм, запрацюють механізми контролю за виконанням обіцянок. Сподіваюся, що суспільство нарешті вилікується від примарних очікувань рятівника чи месії. Це тільки підточує віру у власні сили та здорове прагнення гуртуватися заради досягнення мети. Маю надію, що наступного року в депутатів поменшає невиправданих вихідних, що політики відучаться марнувати час, його й так було згаяно чимало. Хотілося б, аби політики не забували, що країна у стані війни, і щоб усвідомлення цього формувало їхній порядок денний, визначало їхні пріоритети. Війна має прищеплювати особливу відповідальність за кожен зроблений крок, а не служити прикриттям безвідповідальності.
Хочу сподіватися, що буде створений і ефективно запрацює Антикорупційний суд, що буде ухвалено закон про легалізацію зброї, що буде зроблено кроки, які приведуть до запровадження прозорого ринку землі, вільного від тіньових схем.
Хочу вірити, що нарешті буде покарано винних у вбивствах на Майдані, що справедливе покарання знайде всіх, хто розпалював війну та сприяв окупації; всіх, включно з тими, хто сьогодні перебуває на не лаві підсудних, а в депутатському залі. Те, що цього досі не відбулося, дуже показовий факт.
Щодо дива - моя мрія відома: хочу, щоб Україна якомога швидше повернула вкрадені українські землі, зокрема мій рідний Крим. А люди, які живуть на окупованих територіях, - якнайшвидше повернулися додому. Жодної секунди не сумніваюся, що це станеться, проте розумію, що шлях до цього - не простий і не швидкий. Розумію, однак мрію, щоб це сталося вже в наступному році.
Проте, щоб мрія здійснилося, треба не тільки говорити про повернення, а й робити все задля нього. Треба думати не тільки про території, а й насамперед - про людей. Повернення буде тяжким і болісним, а щоб процес був менш болісним, про людей забувати не можна.
Артем Ситник, голова Національного антикорупційного бюро України
- Знадобилося два роки для появи першого реального вироку у справі, переданій НАБУ і САП до суду.
15 грудня 2017 р. суд першої інстанції призначив двом працівникам Одеського СБУ покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Це ще не перемога (бо резонансні справи щодо топ-посадовців рухаються в судах дуже повільно), проте це - перший крок, який додає детективам НАБУ і прокурорам САП мотивації працювати далі. Звісно, мені б хотілося, щоб у 2018 р. таких вироків було більше і щоб вони стосувалися корупціонерів більшого калібру.
Якого дива особисто я чекаю у 2018 р.? Мабуть, першого вироку топ-корупціонерам, винесеного незалежним Антикорупційним судом. Наразі немає ані суду, ані закону про нього. Але, за наявності політичної волі, за рік можна зробити чимало.
Ще мені дуже хотілося б, аби парламентарії не займалися знищенням НАБУ, а допомагали нам працювати ефективніше - приміром, надавши нарешті право на автономне зняття інформації з каналів зв'язку, підтримавши інші важливі зміни до законодавства, про які ми говоримо останні два роки.
Це було би просто чудово, якби колеги з інших правоохоронних органів перестали безпричинно ускладнювати життя працівникам НАБУ.
Проте найбільшим дивом, мабуть, було б, якби наш правлячий політичний клас перестав гратися з вогнем, постійно сподіваючись на диво, а навчився б натомість чітко планувати розвиток своєї країни, домагатися поставлених цілей і відповідати за наслідки своїх дій - так як це відбувається у всіх розвинених країнах. А очікування дива… - його варто лишити для новорічних та різдвяних свят.
Юлія Тимошенко, лідер партії "Батьківщина"
- Альберт Ейнштейн казав, що жити можна двома різними способами: або вважати, що дива не існує взагалі, або вірити, що все життя навколо нас - диво.
Втім, це питання особистого вибору та індивідуальних світоглядних настанов, це те диво, що має суб'єктивний характер.
Ніхто не був би проти знайти під подушкою на Миколая торбу з біткоінами. Однак в об'єктивному реальному житті дива трапляються вкрай рідко. Для мене диво має практичний і раціональний характер, бо воно створюється працею реальних людей, його не треба чекати - його треба робити.
Ми часто згадуємо про "сінгапурське економічне диво", "південнокорейське економічне диво", "китайське диво", які стали "дивами" завдяки чесній, виснажливій праці багатьох конкретних людей, що втілювали мрії. Саме такого "дива" я бажаю нашій країні: процвітання, свободи, демократії, заможності і звичайного родинного, людського щастя.
Циркові ілюзіоністи зізнаються, що за кожним легким і невимушеним "фокусом" стоять багатогодинні тренування, складна техніка виконання і хитромудре обладнання. Так і в справжньому житті: не буває дива без поту, тяжкої праці, старання, вміння, професіоналізму. Оскільки наступний рік - це рік початку президентських виборів, нам потрібно відкрити публічну, інтелектуальну дискусію про дуже конкретний і зрозумілий кожному українцеві стратегічний план повернення країни до успішного життя. А потім - динамічно втілити цей план у життя. Ось це і буде диво :).
З іншого боку, ми, українці, справді заслужили на диво. Саме дивом стало повстання цілої нації проти тоталітаризму за свободу, волю і європейський вибір. Український народ - народ волі і свободи. І я вдячна людям за здатність на такі великі справи. І завданням громадян, політиків, усього суспільства має стати доведення цього дива до логічного й переможного завершення. Саме "Українське диво" мусить стати нашою стратегією, бо на "не диво" немає часу. У нас немає 100 років, щоб наздогнати США, і, тим більше, - півтора століття, щоб наблизитися до Японії. Ми мусимо швидко й ефективно здійснити квантовий стрибок у поступі, здолати час, зробити справжній прорив у розвитку, досягти високих стандартів життя. У нас є шанс для того, щоб почати перетворювати свою країну з чистого аркуша - без ідіотських порад ззовні, враховуючи помилки та успішні рішення інших держав, розробляючи свої креативні рішення наших проблем. Ми зобов‘язані покладатися лише на власні національні сили та ресурси, бо нікому в світі, окрім нас самих, успішна Україна не потрібна. Ми повинні здійснити це диво, бо в нас немає іншого вибору, і наша країна може стати позитивним прикладом для світу.
Я бажаю Україні миру. Ніколи не змирюся з тим, що лідер країни "капіталізував" війну і побудував собі рентабельний бізнес "на крові". Я молюся за те, щоб наші солдати повернулися живими додому. Є всі інструменти й можливості закінчити війну. І ми з вами це зробимо. Ми неодмінно вистоїмо, все здолаємо і переможемо…
Гоголівський Вакула на Різдво не зупинився ні перед чим, щоб дістати черевички та здійснити свою мрію. Для українців немає жодних непосильних завдань і нездоланних перепон чи бар'єрів. Треба вірити в себе, в Україну, і все буде добре!
Влад Троїцький, режисер
- Наступного року нам треба нарешті визначитися, хто ми. Відповісти на запитання: "Що таке Україна? Хто такий українець?"
Як я, українець, позиційований - до зовнішнього світу, до подій усередині країни? Визначитися з маркерами й камертонами, визначити, якими бути й чого прагнути. Йдеться не про шори, йдеться про параметри мрії, не утопічної, а чітко окресленої і в такому разі досяжної.
Є чимало успішних проектів, автори яких уже реалізують свою мрію про нову, стильну Україну, виражають любов до неї в осяжній, практичній формі. Поки що це має мозаїчний характер, але якщо пошириться на всю країну, стане мейнстримом, - тоді зникне фейкове відчуття неминучої катастрофи.
Останній "Гогольфест" називався "Ковчег". Ішлося не так про біблійний наратив, як про нинішні часи. Коли мчить сучасний Потоп - потік фейкової, трешової інформації, то простір, який навколо себе сформуєш - інформаційний, комунікативний, людський, - буде твоїм рятівним ковчегом. І ти мусиш зрозуміти, що й кого ти візьмеш. Кого/що ти готовий урятувати. І хто/що необхідні не тільки щоб урятуватися, а й щоб будувати нове замість руйнованого смердючим потопом. Можливо, наступний рік стане роком формування такого Ковчега.
Сподіваюся, що українці дивовижним чином перестануть вважати себе лузерами, почуватися провінціалами, жити за законами, правилами, логікою периферії. Поруч зі мною безліч людей, котрі випромінюють силу і впевненість, готові до польоту й до вчинку. І нам у Відні, Парижі, Вашингтоні майже із заздрістю кажуть: "Ви транслюєте енергію свободи, гідності, дерзання, якої нам інколи не вистачає".
Україна все ще не втратила шансу стати житницею нових смислів.
Філарет, патріарх усієї України-Руси
- Найголовніше завдання для наступного року - діяти, працювати. Не лише планувати, обговорювати, дискутувати, критикувати, а - здійснювати.
Щоденно виконувати власну роботу, не лінуватися, не шукати виправдань у перешкодах або чиємусь спротиві. Бо і перешкоди, і спротив будуть завжди, і вони не можуть бути приводом для бездіяльності. Адже ми легко знаходимо поради для інших, знаємо, як комусь треба виконувати їхню роботу. Але чи так само легко ми можемо знайти мудрі поради для самих себе і тим більше - спонукати себе виконувати те, що необхідно?
Мудрість - одна з найвищих чеснот, дар Божий, якого треба прагнути набути. Бо мудрість - це знання правдивої мети і правильних засобів її досягнення. Примноження мудрості кожного з нас і народу в цілому - це ще одне наше завдання.
Через дію гріха, через потьмарення нашого розуму, ослаблення волі, мінливість почуттів ми часто не можемо визначити, що нам справді необхідне, що нам корисне, а що - шкідливе. Зло ми сприймаємо як добро, а від доброго відвертаємося, ніби від злого.
Тож потреба для кожного з нас - прагнути мудрості, щоби вміти розрізняти добро і зло. І не лише розрізняти, але й мати силу волі добро втілювати у власному житті, а зло - відкидати.
Нехай Господь допоможе нам - кожному особисто, суспільству та Україні в цілому - ставати мудрішими і працювати для добра!