Серйозні гарантії незалежності спецпідрозділів із боротьби з організованою злочинністю МВС, які дозволяють не тільки повернути колишню міць УБОЗ, а й вийти на якісно інший рівень роботи — до такого результату може привести ухвалення нового закону. Його проект, що стосується вдосконалення правових основ боротьби з організованою злочинністю та корупцією, передбачає вертикальне підпорядкування таких спецпідрозділів. Тобто обласні структури УБОЗ будуть підпорядковуватися безпосередньо Києву, а не обласним керівникам ГУ МВС, як нині. Це має мінімізувати вплив місцевих органів влади на спецпідрозділи. Керівник ГУБОЗ призначатиметься строком на п’ять років (нинішній за час незалежності України вже десятий). Пропонується також включити до структури УБОЗ слідчий спецпідрозділ.
Щоб зрозуміти, чи зацікавлений у всьому цьому хтось іще, окрім УБОЗ, почнімо здалеку.
У суспільній свідомості затвердилася думка про те, що правоохоронні органи працюють на кого завгодно, тільки не на пересічних платників податків. Що стосується безпосередньо УБОЗ, то відомо, що він може бути не тільки потужною та дійовою структурою, а й особливо небезпечною. Ми пам’ятаємо, як УБОЗ першої половини 90-х зумів загнати в нішу організовану злочинність, як він же посів її місце, передахувавши залишений безгоспним бізнес. Його діючі співробітники стали дружити сім’ями і вести справи з тими, кого ще вчора вкладали обличчям на асфальт.
Фахівцям відомо більше, але й ми можемо стверджувати, що кількість вихідців із УБОЗ, котрі організували, очолили і просто увійшли до складу злочинних угруповань, які успішно діяли не один рік, — вражає. Ми кажемо про працівників — фігурантів у матеріалах кримінальних справ. Тим часом латентність діяльності такого роду угруповань значно вища, аніж у «дилетантів», не втаємничених у методи боротьби з організованою злочинністю. «Колишніми» працівниками менти стають переважно після затримання, а до цього моменту активно використовують свої зв’язки та службове становище із злочинною метою.
Керівники всіх рангів найчастіше ідуть із цієї структури у відставку добре забезпеченими людьми — і йдеться тут зовсім не про пільгову пенсію.
Майже все це тією чи іншою мірою можна віднести до правоохоронної системи загалом. Але якщо ми збираємося посилювати УБОЗ, слід подумати, як нам зміцнити правоохоронну структуру, а не створити ще потужніше легалізоване угруповання. Зробити так, щоб суспільство мало менше обгрунтованих претензій до правоохоронних органів, а держава створила бодай мінімальні можливості для їхньої нормальної діяльності, починаючи з УБОЗ. Цього разу ми не будемо торкатися питань фінансового, матеріально-технічного забезпечення, а зупинімося лише на тих аспектах, які не потребують значних матеріальних витрат.
Перше питання — питання особистої відповідальності кожного працівника. На цьому шляху почати слід з малого. Автора цих рядків уразив факт, повіданий працівниками спецархівів. Виявляється, у нас утворилася дивна традиція. Кожен керівник УБОЗ (як й інших міліцейських підрозділів) неодмінно викликає працівників архіву і доручає знайти якийсь привід для знищення оперативних справ. І ці справи, частину яких узагалі треба було б зберігати безстроково, знищуються через три-п’ять років після передачі в архів!
Ми можемо вивчати історію, звертаючись до документів царської охранки, що збереглися донині. Тим часом нинішні оперативні справи — це, окрім усього іншого, унікальні хроніки нашого часу, які теж можуть бути цікаві комусь у майбутньому. Але сучасні міліціонери старанно замітають сліди. Вони хочуть спокійно йти у відставку і не думати, що за якоїсь нової влади папери, під якими стоять їхні підписи і якими вони нерідко документують власні службові злочини, можуть стати вироком. Тож для них це не архіви, а компромат.
Покласти край такій практиці неважко, і для цього не треба жодних додаткових бюджетних коштів. Просто архів має бути недоторканним. Ну а посилання на те, що у такий спосіб уберігають від розсекречення агентів, нікого не повинні вводити в оману.
Як і в будь-якій іншій справі, визначальним чинником у боротьбі зі злочинністю є кадри. Коли ми кажемо про відродження елітних підрозділів, то слід добирати найкращих професіоналів, а не кивати на те, що міліція — плоть від плоті народу, і ми її зліпили «із того, що було».
Сьогодні ж УБОЗ — улюблене місце для побудови кар’єри різних діток — генеральських, губернаторських, інших тат-мільйонерів. Їхні юні нащадки зазвичай осідають виключно в «економічних» відділах. Толку від них, звісно, небагато, коли казати про інтереси служби.
Адже раніше, за часів «шісток» (колишній шостий відділ), які спеціалізувалися на боротьбі з оргзлочинністю, в УБОЗ не можна було потрапити, не маючи серйозного оперативного стажу. Та й в МВС тоді приходили у званні не нижче майора. Нині в центральному апараті запросто може працювати старший лейтенант, який за обов’язком служби виїжджає наставляти розуму профі, котрий не один десяток років присвятив боротьбі з оргзлочинністю, наприклад, десь в Одесі. Їм навіть уроджене почуття гумору не допомагає нормально сприймати такі візити.
Ще стосовно кадрів. Сьогодні призначають на будь-які посади, не звертаючи особливої уваги на висновки, підготовлені службою внутріш-
ньої безпеки. У ВБ на працівника може бути «червона картка»: скрізь, де тільки можна, точніше — не можна — перебував, брав участь, замішаний і підозрюється. Але його призначають на керівну посаду.
Із достовірних джерел відомо, що сьогодні практично не беруться до уваги і висновки лікарів. Те, що ти регулярно вживаєш наркотики, — твоя особиста проблема або радість, але зов-
сім не протипоказання для виконання служби. На жаль, це не гіпербола.
Працівники внутрішньої безпеки... бояться вбивати в базу такі дані на колег. Бо ніякі об’єктивні характеристики сьогодні не стають перешкодою для того, щоб обійняти в МВС відповідальний пост. І завтра той, про кого ти тут збирав матеріали, стане твоїм безпосереднім начальником із усіма відповідними наслідками.
Скільки у нас тих, хто регулярно вживає наркотики, — на керівних посадах і на оперативній роботі — приблизно відомо тільки відомчим лікарям та внутрішній безпеці МВС. Хоча це давно вже стосується не їхньої внутрішньої, а нашої з вами безпеки.
Конче потрібно також запровадити перевірку на поліграфі особового складу УБОЗ — починаючи від схильності до порушення закону і закінчуючи матеріальним становищем, зокрема близьких родичів. А ті грамотні міліціонери, котрі вважають, що це порушення прав людини, мають або усвідомити, що вони працюють у дуже специфічній структурі, або рушати кудись в інше місце. Ну а призначуваний на п’ять років керівник зі своїми заступниками першими мусять проходити таку перевірку, можливо, у присутності посадовців інших відомств. Результати цієї перевірки не повинні бути засекреченими. Такі кадри мають проходити всі перевірки без усяких знижок, а, навпаки, з особливою вимогливістю. Вони ж і так люди публічні. І не бідні.
Потрібно зобов’язати працівників спецпідрозділів поголовно проходити регулярний медичний огляд, здаючи всі належні аналізи. І той, хто приймає рішення залишити в строю колегу, у крові котрого виявлено, наприклад, наркотики трьох видів, мусить знати, що він ризикує.
З другого боку, сьогодні не існує організованих злочинних угруповань (ми не кажемо про банальні банди) без серйозних корупційних зв’язків. Щоб протистояти цьому злу, має бути потужна професійна структура, працівники якої максимально захищені від будь-якого незаконного впливу.
Як і зазначено в проекті закону, керівництво УБОЗ не повинно змінюватися через зміну Кабміну. Цілком логічним є вертикальне підпорядкування, як і призначення керівника ГУБОЗ строком на п’ять років. Адже, правду кажучи, оперативна розробка серйозного злочинного угруповання може тривати не тільки півроку, як скромно твердять генерали, боючись нерозуміння і зважаючи на вимоги закону, а рік і більше. Тоді як зміна керівництва в наших умовах здатна звести до нуля всю кропітку роботу. Але передбаченого законом явно недостатньо.
Потрібно захистити працівників, котрі розплутують найскладніші справи, від популярного нині методу боротьби з незговірливими ментами, котрих тягають по судах за мізерну провинність п’ятирічної давнини. І коли в якусь районну прокуратуру чи суд надходять бандитські гроші, працівника міліції не рятує навіть публічна підтримка міністра та генералів. («ДТ» писало про такі випадки, зокрема про справу майора В.Петрунька, старших лейтенантів В.Єгорова, І.Негоди та ін.). Тому право притягати до відповідальності працівника УБОЗ повинна мати прокуратура певного рівня, а не всі, кому не ліньки і гроші потрібні.
Чому б не зобов’язати відповідного посадовця (прокурора) передавати матеріали справи працівникам, наприклад, із іншої області, якщо є відповідний рапорт місцевого керівництва УБОЗ? Адже навіть коли вивести спецпідрозділи з підпорядкування місцевої міліції, у доступному для огляду майбутньому вони однаково залежатимуть від місцевої влади через ті ж квартири, наприклад.
Усі ці моменти, про які говорилося вище, мають бути врегульовані законом — його порушити все ж таки трохи страшніше, аніж підзаконні акти чи відомчі інструкції, ще й під грифом таємності.
Чи відповідає інтересам суспільства суттєве посилення УБОЗ? Нема сумнівів — так, особливо через очевидне погіршення криміногенної обстановки. Але тільки якщо ця реальна влада і дуже великі можливості будуть поєднані з настільки ж реальною, невідворотною особистою відповідальністю кожного, хто давав присягу.