Фонд інтелектуальної співпраці «Україна — ХХІ століття», що існує вже понад рік, зібрав за міжнародним «круглим столом» найвідоміших учених пострадянського простору. Мета — з’ясування ролі державного управління в перехідних постсоціалістичних суспільствах. Чому вибрано саме цю тему, напевно, навряд чи в когось викличе запитання. Події, які відбуваються в Україні, свідчать про серйозну кризу держуправління. Чинний апарат влади неефективний. Про це говорили практично всі учасники засідання. Характерно, що в кризі управлінських систем зізнавалися не лише українці, а й більш благополучні сьогодні росіяни. Отже, присутні вкотре шукали відповіді на вічні запитання — хто винен і що робити?
По-перше, самокритично визнавали вчені, в нинішній кризовій ситуації є частка і їхньої вини. Саме вони (філософи, політологи, соціологи, котрі зібралися за «круглим столом») не запропонували в потрібний момент серйозної й аргументованої концепції держуправління «вождям» нових пострадянських держав. Як сказав секретар відділення історії філософії і права НАН України академік Олексій Онищенко, «помилка реформаторів постсоціалістичних країн в тому, що вони почали діяти без розроблених концепцій, моделей, спробували швидше створити свої власні держави, розчленувати величезну імперію. А про те, як сконструювати нові владні механізми, уявлення не було. Це й стало причиною збоїв під час державного будівництва».
Наслідки збоїв невтішні. «Зростає апатія людей до діяльності владних структур. Простежується криза світогляду, суті та сенсу повсякденного життя. Народжується ідеологія, отруєна ворожістю до реальності, несприйняттям дійсності. Країна переживає своєрідний «синдром політичної перевтоми». Ще не дійшло до соціального вибуху, але немає і співпраці, довіри. Опозиційний настрій щодо влади наростає», — вважає заввідділом політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ, професор Фелікс Рудич.
Створене нашвидкуруч і хаотично законодавче поле безсистемне й не відповідає потребам громадян. Така думка професора Російської академії держслужби при президенті РФ Григорія Атаманчука. Немає точок дотику інтересів кожного громадянина з пірамідою управління, увінчують яку президент і законодавчий орган. Громадянин не має важелів впливу на процес законотворчості й не може «достукатися» зі своїми потребами до верхівки піраміди управління. Ігнорування інтересів «людини з натовпу» призводить до правового нігілізму. Ухвалені закони суперечать інтересам та потребам громадян, тому ті їх і не виконують.
Таким чином, необхідно відтворити зворотний зв’язок між громадянами держави та її «управителями». Тоді діяльність влади буде затребувано суспільством, а її результати сприйнято людьми. Людьми, які змінилися, підкреслює професор Академії держуправління при Президенті України Володимир Князєв. «Сьогоднішня людина більше не сприймає ставлення до себе як до засобу реалізації певної стратегічної мети. Навіть якщо вона досить приваблива. Людина не згодна виносити сенс свого існування за його межі, тобто жити й помирати в ім’я благородної майбутньої ідеї». Вона більше не вважає себе «людським матеріалом». Вона самоцінна і змушує владу з цим рахуватися. До того ж завдяки системі Інтернет сучасна людина здатна спілкуватися з усім світом. Саме це спілкування формує її світогляд. І ніяка влада конкретної держави не має монополії впливу, переконаний академік О. Онищенко. З цим слід рахуватися.
Але, на жаль, поки що цього немає. Влада з запізненням реагує на зміни в соціумі та соціуму, бо вона непрофесійна, підкреслюють учені. За часів покійного нині Радянського Союзу держуправління не вважалося професією, а від управлінців не вимагали відповідних фахових знань. Досить згадати ленінську кухарку, здатну керувати державою. «Кризовий стан, у якому перебуває Україна, на мою думку, значною мірою пояснюється браком професійно підготовлених до управлінської діяльності авторитетних політичних лідерів. Політична еліта України, що виросла в умовах союзної держави, не сформувалася як справжня еліта. Це, швидше, переделіта. А тому виявилася нездатною вирішувати загальнодержавні проблеми, — вважає професор Ф.Рудич. — У сучасній Україні політична еліта — колишні партійні, профспілкові та комсомольські функціонери, а також представники національно-демократично налаштованих верств. Перші, прийшовши до влади, переважно почали задовольняти свої власні інтереси. Другим, через відсутність фахових навичок управління, важко розв’язувати важливі соціально-економічні проблеми».
Що зробити для того, аби система держуправління відповідала потребам суспільства, точніше суспільства, яке змінилося?
На думку професора Російської академії держслужби Володимира Патрушева, для цього слід залучити в процес управління власний управлінський потенціал суспільства: «Сам управлінський потенціал громадянського суспільства я розглядаю як можливість і здатність людей самоорганізуватися, знайти механізми використання своїх власних ініціатив, енергії для того, щоб вирішувати проблеми на місцях, допомагаючи державному управлінню. Йдеться про корпоративну модель, про корпоратизм на рівні місцевих співтовариств та областей. Таким шляхом пішли сьогодні західні цивілізації. Я маю на увазі кредитування, кредитні спілки, взаємні каси, дисконтні системи. Це система народних підприємств-власників, це муніципальні цінні папери, фондові ринки. Це економічні механізми, розвинені сьогодні в багатьох країнах світу, але яких немає в нас. Ринкова економіка, регульована державою, без корпоративної моделі не працюватиме. Ми кілька разів обдурили населення. Воно не вірить ніяким банкам, ніяким страховим компаніям, ніяким державним пенсійним фондам. Довіру певним чином треба заслужити. Механізм є. 15—20 років дуже успішно працює система взаємного кредитування в Італії. Чому ж ми її не запозичимо? Адже тільки враховуючи баланс особистих, групових та суспільних інтересів, можна відшукати джерело власного управлінського потенціалу». І тоді держава змушена буде мінімізувати своє втручання в життєдіяльність суспільства, «яке самоорганізується». Її завдання, як зазначив ініціатор «круглого столу», голова ради фонду «Україна — ХХI століття» народний депутат України, доктор економічних наук Богдан Губський, — лише створити певні, обов’язкові для всіх правила гри. Ці правила мають, по-перше, бути старанно відпрацьовані соціумом і, по-друге, цілком відповідати його запитам. Держава покликана гарантувати їх незмінність і стежити за їх виконуваністю, причому всіма без винятку її громадянами. І звісно ж — збільшувати, розвивати всі види ресурсів суспільства, а не пригнічувати чи втрачати їх через неефективний менеджмент. Б.Губський упевнений: з часом роль держави зміцнюватиметься за рахунок «ефекту зменшення її присутності».
Проте має посилитися вплив науки в системі модифікації державної влади. Такого висновку дійшли всі учасники дискусії, висловивши щире прагнення працювати в цьому напрямі. Який буде результат? Поживемо — побачимо.