Столиця хворіє. Хоч і співає дивним голосом Леоніда Михайловича на мітингах за рознарядкою. Тут бабусі з прапорами — за гречку, студенти зі сміхом — за гроші, лікарі зі страхом — за збереження робочого місця. Тут «народний мер», легко змінивши прикид від Brioni на спортивний костюм, а черевики Prada — на зручні капці, по-домашньому засідає у високому кріслі. Тут-таки, у серці столиці, на Хрещатику, 36, його численна рідня (син, дочка, дружина, зять...) активно обживає шикарні апартаменти з особистими приймальнями та секретарями, виконуючи функцію найближчих радників із важливих для Сім’ї питань.
А ось уже молода оперена команда мера з цинічним надривом карбує пропагандистський стиль під софітами біля мікрофонів. Довгий, Кільчицька, Басс, Шлапак (депутатка особливо відзначилася на останньому мітингу)... Як продовження неконтрольованого кітчу — нескінченна проповідь закордонного пастора на ТРК «Київ». Трансляції про багатотисячні чудесні зцілення Сандея Аделаджі і вищу віру забезпечені «великими» грішми. Саме так герой останніх таблоїдів, фігурант пікантної кримінальної справи, він же глава київського медіахолдингу Казбек Бектурсунов пояснює оглушливий успіх «Посольства Божого» на муніципальному каналі, який вирішив підзаробити. Найзачуханіша провінція за такого розкладу відпочиває...
Схоже, великі гроші стали манією цієї сімейної команди, яка недавно жирувала за рахунок розподілу комунальної власності й землі, а тепер ладна на все, тільки б наповнити бюджет, що «несподівано» продірявився. Урочисті похорони бабусь, які віддадуть квартири в «надійні руки»; хабар за в’їзд у місто машини; податок на кардіограму та ще... 409 послуг для жителя міста, котрий необачно захворіє; нишпорення в кишенях у підприємця, що одного разу ризикнув розоритися на власний кіоск... Фінансовий креатив київської влади зашкалив десь на рівні метань алхіміка, який прагне знайти філософський камінь.
При тому всі, хто прямо чи опосередковано причетний до цих подій або просто живе в цьому місті, розуміють: щось пішло критично не так... Стиль Черновецького — витончене і безкарне знущання з багатомільйонного міста і країни (вона ж із часів совка вся рівняється на столицю!), зачіпає навіть найостанніших циніків. Від влади зокрема. Але випростатися на повен зріст і сказати про це вголос її представникам не дозволяють політична доцільність і власна кишеня. У кулуарах — легко! На публіці — тільки після вдалого закриття своїх питань та ввідних партійного лідера. Тому спостерігати доводиться виключно зігнутих.
Тільки смиренний лик пана Червоненка, який, у підсумку, розміняв антураж революційного Майдану на проповідь диякона «Посольства Божого» Аліни Айвазової («вродливої дружини» Черновецького) на сходинках мерії, чого вартий. Ось постав поруч два знімки «соратника Ющенка-2004» і «заступника Черновецького-2009» — і жодних статей про Євгена Альфредовича писати більше не треба. Ніколи. Втім, як і звертати увагу на заяви президента та його клерків із СП про можливе усунення Черновецького від влади за ігнорування верховних антитарифних указів. На такі заяви Леонід Михайлович, вочевидь, традиційно розминає руку в кишені, згадуючи, скільки столичної землі він за ці роки з благословення Віктора Андрійовича віддав у ті ж таки хороші руки. Розуміє крутій, що покартає пан і вибачить. Як вибачив і засекретив на віки-вічні торішні результати розслідування діяльності Черновецького спеціальною комісією секретаріату.
Кажете, прем’єрка закликає до чергової відставки мера? Теж не гріє. Чернівецького передусім. Адже він будь-якої хвилини готовий у рамках як публічної, так і конфіденційної розмови нагадати Юлії Володимирівні, що завжди був і залишається досить чуйним до проблем її давнього соратника пана Губського і Ко. А в чий город масивним каменем летить і так звана справа студентів, у ході якої МВС та прокуратурою було розкрито земельні оборудки з кооперативами. («Секретаріат. До запитання», «ДТ», 02.02.2008. — Авт.). Отож Верховний суд поховав цю єдину гучну справу, порушену і за зверненням Блоку Кличка, і за поданням Генеральної прокуратури. Виходить, грабіжницька сесія 1 жовтня, на тисячах розкрадених гектарах якої БЮТ побудував усю виборчу кампанію кандидата в мери Турчинова, більше нікого не цікавить? А може, чергова тимчасова слідча «піар-комісія», подарована Києву Радою цього тижня, готова розслідувати цей випадок? Тепер найсвіжіше і «найсмішніше»: студенти, на яких бувалі чиновники КМДА анонімно виписували землю, швидко зорієнтувалися й переформулювали свої заяви. Тепер вони запевняють, що це справді їхня земля, і вимагають її... віддати. Як стверджують наші джерела, прокуратура (ви тільки вдумайтеся!) вимушена позиватися із підприємливими «дітьми», які блискуче зметикували, як треба виживати у світі, в якому правлять бал їхні цинічні «батьки». І це фінал такої гучної боротьби за справедливість у білому?!
Свою роль в охороні яйця з політичною смертю столичного градоначальника відіграє і визнаний ліберал Янукович. Так, за вже сформованою класичною традицією останніх років, Віктор Федорович якщо й робить крок уперед шляхом до вирішення якоїсь проблеми, то неодмінно закріплює рух двома додатковими кроками. Правда — назад... Цього разу завдяки «добру» Януковича на сесії Київради 13 лютого столичні регіонали спільно з опозицією підписали протоколи про тимчасове усунення Довгого з посади секретаря Київради і скасування ряду креативних рішень команди мера. І якби Янукович погодився раз і назавжди припинити, як він сам висловився, «номери» Черновецького, Леоніда Михайловича можна було б уже цього тижня відправляти в терник доспівувати свій останній шлягер. Як варіант. Однак, за даними наших джерел, під натиском однієї з груп впливу концепція змінилася: лідера переконали в тому, що президентський рейтинг ефективніше піднімає не боротьба з мером, який веде місто до економічного й політичного колапсу, а використання його можливостей у годину «Ч» 2010 року...
Отож можна констатувати, що столичний бунт у Київраді, який став першою спробою опору, провалився.
А тепер кілька слів про його причини та наслідки.
Про бюджет, побори і науковий підхід
Торішня бравада команди Черновецького про 70-мільярдний бюджет 2009 року зазнала повного фіаско. І причина цього — аж ніяк не криза. Остання — всього лише чітке тло бездумної, бездарної і провальної політики команди, що виявилася не здатною управляти як містом, так і бюджетним процесом. Загалом, можна довго розмірковувати над тим, як бізнесменові Черновецькому і його команді свого часу вдалося підняти «Правекс», при цьому досить швидко вказати на причину, чому цей-таки бізнесмен завалив місто. Насправді Леонід Михайлович разом зі своїми великими економістами переплутав якісь концептуальні речі, до яких суто інтуїтивно доходить будь-яка домогосподарка, що рік у рік дбайливо веде сімейний бюджет.
Тоді, коли гроші в київський бюджет текли рікою, продавалися земля й підприємства, а люди стабільно отримували високу зарплатню і платили податки, — влада просто зобов’язана була акумулювати кошти. Тобто скеровувати частину грошей на розвиток, на створення певного резервного фонду, який би в час вичерпання котрогось із ресурсів надходжень до бюджету (тієї ж таки землі, наприклад), міг компенсувати втрати й забезпечити соціальний захист на звичному рівні.
У часи процвітання ми добре отримуємо, розумно витрачаємо, а частину відкладаємо на чорний день. У часи кризи нишпоримо рукою в «загашнику» і, особливо не жируючи, проте й не бідуючи, продовжуємо трудитися для того, щоб вивести ситуацію на колишній стабільний рівень. Класика відповідальної домогосподарки. Або норвезької влади, яка переводить у золото частину прибутку, отримуваного від продажу непоновлюваних ресурсів: адже майбутні покоління теж мають отримувати дивіденди від надр, які спустошуються нинішнім поколінням.
Що робить «професійна» команда Черновецького? У часи процвітання формує виключно приватні стабілізаційні фонди та вкладає в електорат у рамках роздутої до мільярдів програми «Турбота». Система, створена, звісно ж, задовго до Черновецького, працює виключно на кишеню конкретних людей. На посади призначаються свої, часто без освіти, стажу й досвіду. Візьмімо хоча б жовторотих начальників «Зеленбуду», заступників Головархітектури... Відкоти, хабарі... Плюс централізація фінансових потоків за рахунок обрізання повноважень і самостійності районів. Перемога на дострокових виборах остаточно розв’язала руки. Усі — від простого депутата до президента — як і раніше, зацікавлені у співробітництві з владою, тому що живуть і працюють у цьому місті й прагнуть тут усебічно розвиватися.
Таким чином уся політика влади будується на економічній залежності всіх і вся від рішень мера і його правої руки секретаря ради Олеся Довгого. Який, до речі, уже досить вправно навчився маніпулювати депутатською лояльністю. Опозиція меру в Київраді не склалася стратегічно. Тактичні ж випади Кличка, котрий час від часу виявляє ініціативу, у поєднанні із завбачливою обережністю столичного БЮТу, що виявився заручником політики уряду, апріорі не могли змінити напрямок вітру, який на всіх вітрилах ніс команду Черновецького та присталих до неї — ГАК, ПР, а також частину штиків Блоку Литвина і Катеринчука — до заповітної мети будь-якої влади — безконтрольного розподілу ресурсів. Не життя, як кажуть, було в Леоніда Михайловича, а малина.
Аж раптом криза. Гіпотетичні 70 млрд. у бюджеті-2009 як корова язиком злизала. Прихопила навіть 5 млрд. з торішнього. Решту ж дбайлива хазяйка Кабміну Юлія Володимирівна підчистила. У результаті з запланованих 18 мільярдів майже 8 млрд. буде вилучене Кабміном. Жорстоко. Проте в контексті усього сказаного — не дивно. Адже наш Кабмін, так само, як і Леонід Михайлович, працював здебільшого на приватні фонди й популізм. І мер починає шукати вихід. Як розповідають обізнані люди, збирає круглий стіл, куди запрошує науковців і відомих столичних бізнесменів. Саме ці люди й намалювали Леонідові Михайловичу геніальний план наповнення міської скарбниці.
Проте гола теорія добродушних експертів у поєднанні зі звичкою бізнесменів заробляти на всьому, що ворушиться, зіграла з мером злий жарт. Раптом у час кризи «народний мер» починає активно заробляти гроші в бюджет. Тобто лізти не в стабілізаційний фонд — він порожній, як ми вже з’ясували, а в кишеню обивателя — там іще дзенькає сякий-такий дріб’язок. Прожекти великого переселення бабусь із власних квартир у будинки літніх людей із червоною ікрою і тоннами фруктів, плата за в’їзд на кладовище, за в’їзд у місто, за шкільні гуртки та медичні послуги... Паралельно мер, який не звик задкувати, продовжує політику жорсткої централізації фінансових потоків, створюючи дедалі нові й нові різновиди комунальних підприємств. Останнім оригінальним проектом стало рішення про створення міського паталого-анатомічного бюро, яке мало об’єднати 19 комунальних підприємств цього нерадісного профілю. Десь поруч опинилися й кіоски (МАФи), якимось дивом уцілілі в розпорядженні районів. Усе в місто, усе Мені плюс додаткові ліцензії, збори... Підвищення комунальних тарифів, тарифу в метро, орендної плати... Бідні і багаті, на думку мізантропа Черновецького, мають ідентифікуватися вже десь на вході в ЖЕК чи метро. І з кожного по заслузі!..
Загалом, така «продумана» економічна політика викликала шквал невдоволення в більшості. Серед них опинився і президент, який до цього часу прихищав Леоніда Михайловича як додаткове знаряддя для биття Тимошенко. Ющенко навіть устиг видати кілька указів і скасувати драконівські комунальні тарифи для юридичних осіб. До роботи долучилася й прокуратура, яка опротестувала практично всі одіозні рішення й проекти Леоніда Михайловича.
Не залишилися осторонь і партнери мера — «Регіони», які зіграли у згаданому вище бунті практично ключову роль. І це — незважаючи на те що з обуреним народом, який прийшов під стіни мерії 13 лютого з вимогою скасувати тарифи, вийшов спілкуватися Кличко. І як потім у приватних розмовах казали самі кличківці: гріх було не скористатися ситуацією і безплатним електоратом. Навіть якщо за ним хтось стояв. Тим паче що справа виявилася спільною.
Про яйце в кишені Януковича
Вочевидь, зростаюча хвиля невдоволення абсурдною політикою «народного мера» породила в надрах столичних «Регіонів» цілком об’єктивну ідею про необхідність відсторонятися від Леоніда Михайловича. Зрозуміло, що це могло видатися регіоналам цікавим у контексті майбутніх соціальних бунтів, які лідер ПР анонсував спочатку в березні, потім уже в квітні, а заступник фракції ПР у Раді Олександр Єфремов — у вересні. Так чи інакше, але, за інформацією джерел «ДТ», лідер столичної організації народний депутат Василь Горбаль вирушив до Віктора Федоровича з пропозицією подумати про долю Черновецького та партійного рейтингу в столиці.
Насправді подібну позицію Горбаль витримував і в період дострокових виборів, коли сам балотувався в мери і, як стверджують ті самі джерела, збирався зафіксувати її після повторного обрання Черновецького. Проте загальновідомо, що в стратегічних правилах ПР — завжди дружити з владою. Тому таке різночитання в низах було виключене, і шість депутатів-регіоналів у результаті досить комфортно сепарувалися в масі промерської більшості. Керівник фракції Олексій Омельяненко нещодавно навіть розжився портфелем глави управління автодору, що, на думку деяких свідків, і не дозволило йому 13 лютого поставити свій підпис під згаданим вище ситуативним документом.
Повертаючись же до візиту Горбаля до Януковича, зазначимо, що домовленості нібито було досягнуто й добро лідера отримано. Першочерговим завданням плану була необхідність відсунути Довгого й посадити в його крісло регіонала Дейнегу (нині главу постійної комісії з власності). Є інформація, що цю кандидатуру міг підтримати і БЮТ, котрий, як відомо, в ім’я скинення Черновецького готовий на будь-які ситуативні тактичні союзи.
Уточнимо, що розглядалися (й не тільки на Липській) різні варіанти переформатування влади в Київраді. Крім заміни секретаря (основна складність полягає в тому, що його кандидатуру вносить у зал виключно мер), йшлося нібито й про можливий розвиток подій з урахуванням законопроектів, що
спливли в Раді, про двохтурове обрання мерів, а також розділення повноважень міського голови і глави КМДА столиці. Стара пісня — цього разу, за нашою інформацією, витягнута на світ руками Литвина з подачі Пилипишина (який усе ще бачить себе мером), а також активного лобіста з Блоку Кличка в особі Дмитра Андрієвського. Тут потрібно уточнити, що ці заходи, які, на перший погляд, нагадують звичайну політичну метушню, виглядають потенційно корисними на тлі того, що відбувається в столиці.
Так чи інакше, але, говорячи про Київ у контексті того, що відбувається в країні, уже ніхто не жартує. Ні помаранчеві, ні білі, ні блакитні. Економісти стверджують, що через кілька місяців бюджет столиці обвалиться. Люди в погонах довго копаються у статистичних звітах, а потім констатують, що в січні кількість пограбувань у серці нашої Батьківщини зросла на 30 відсотків. Експерти прогнозують: якщо найближчим часом ніхто не виявить політичної волі зупинити столичний співаючий експеримент, — кепські справи. Втім, ситуація значно погіршується тим, що це проблема не лише Києва — такий самий клишоногий експеримент переживає вся Україна. Але Тимошенко, Ющенко і Янукович ще не виконували попсових арій на східцях РНБОУ, і в мінімальної кількості електорату зберігається мінімальна надія на хоч якусь їхню адекватність, що примусить розкрити парашут хоча б перед ударом об дно провалля, куди ми всі давно летимо під керівництвом цієї трійки.
Отож 13 лютого Горбаль і Богословська були делеговані партією на сесію. Треба сказати, що якщо Горбаль, з огляду на свій статус, — частий гість у залі, то поява Інни Германівни викликала чимало пересудів. За її відвертим лобіюванням інтересів ритуального бізнесу (фірма «Петро Великий»), який опирається об’єднанню 19 патологоанотомічних бюро у міське КП ритуальних послуг, багато хто вбачає одну з причин її втручання у процес. Не будемо ворожити, але саме Богословська, яку безтактно обривав Довгий і яка заявила, що ПР варто змінити свою позицію щодо київської влади, стала другим видимим каталізатором братання опозиції та «Регіоналів». Перший в особі народних мас під профспілковими прапорами (регіонал Хара недавно очолив ФПУ) нагнітав пристрасті на сходинках мерії. Усе, що було після того, як Кличко виступив перед народом, описане неодноразово. Народ узяв участь у сесії, а опозиціонери на час засідання усунули Довгого від його ведення.
Легітимність 61 підпису (а там кличківці, бютівці, чотири регіонали, два катеринчуки і частина пилипишинців), зібраного вже цього тижня, за прогнозами, підтверджуватиме суд. Проте своїми голосами депутати не тільки задовольнили інтерес Богословської, ліквідувавши створене напередодні КП ритуальних послуг, а й скасували частину інших одіозних рішень Київради. У тому числі і щодо МАФів, яке опускало нижче плінтуса і так змученого поборами приватного підприємця.
Проте на цьому, слід сказати, енергія «об’єднаної» опозиції вичерпалася. Розповідають, що після Горбаля до Віктора Федоровича зайшов якийсь «хлопчик». Перспектива лояльності мера в майбутній президентській битві виявилася сильнішою за бажання лідера трохи покращити життя киян і природним шляхом підтягнути власний рейтинг. Янукович зробив традиційні два кроки назад. А столичним регіоналам довелося поспіхом виходити з ситуації, зберігаючи добру міну при поганій грі.
Проте місцеві регіонали зробили на адресу влади досить категоричну заяву і висунули вимоги, які стосуються одіозних рішень, а також однакового доступу релігійних конфесій на муніципальний канал. І тут, схоже, закопано ще одну історію взаємин ПР із командою Черновецького, що її чітко засвідчив підпис настоятеля Лаври отця Павла на опозиційному документі. Втім, це інша історія, про яку — в окремому матеріалі номера. Поки що підписів під проголосованим ситуативною більшістю протоколом рішень фракція не відкликає.
Характерно, що позиційна заява регіоналів плавно перемістилася з офіційного порталу ПР на скромний сайт київської організації. При цьому там з’явилася і заява про те, що один із лідерів БЮТ — Олександр Зінченко — залишив на документі лише слід факсиміле, що красномовно продемонструвало регіоналам легковажне ставлення БЮТ (який уже цього тижня проголосував за кілька земельних рішень в унісон із промерською більшістю) до цієї події.
Таким чином, результат столичного міні-бунту цілком передбачуваний: ПР про всяк випадок показала меру, в чиїй кишені яйце з його смертю, а розхитана стабільність голосів промерської більшості дала черговий привід депутатам-хитунам переглянути вартість власного голосу. У бік збільшення, звісно. Криза. Але, схоже, жодні її наслідки і провалля, на думку основних конкурентів на виборах-2010 Януковича (20%) і Тимошенко (17%), не варті їхньої майбутньої можливої перемоги.