У невирішених вчасно міжнародних проблем — доля славнозвісної чеховської рушниці: колись неодмінно вистрелять. На досі офіційно не визначеному україно-молдовському кордоні в районі Новодністровської ГЕС, образно кажучи, пролунав нещодавно потужний дублет. Одинадцять озброєних прикордонників Республіки Молдова під керівництвом командира прикордонної частини молдовського міста Єдинець, збивши замок на металевій огорожі, пробралися на Дністровську ГЕС-2, яка є власністю України, складовою єдиного новодністровського гідровузла і вважається стратегічно важливим об’єктом. Заявивши її охороні, що перебувають на території своєї країни, почали встановлювати прикордонний пост, забиваючи смугастий стовпчик на ділянці, де категорично заборонено будь-які земляні роботи.
— Адже тут проходять кабелі високої напруги, дивом усе обійшлося, — розповідає очевидець подій, директор Дністровської ГЕС-2 Анатолій Жук. — Ми намагалися з’ясувати, що ж відбувається і хто дав санкцію на вторгнення, але молдавани на всі запитання відповідали одне: це наша територія, просимо іноземних громадян її залишити.
Фактично вони мають рацію. За часів Радянського Союзу кордони України і тодішньої Молдавії на цій ділянці Дністра проходили серединою річки, і спорудження гідростанції, яка належала Україні, свідомо велося на територіях двох дружніх на ті часи республік. Хоча СРСР мав багатий досвід швидкого і безболісного перенесення своїх внутрішніх кордонів, з Дністровським гідровузлом вирішувати це питання не поспішали. Зійшлися на тому, що Україна просто викупить під ним землю. Гроші було заплачено чималі, й УРСР у 1982 році отримала від Молдавської РСР Державний акт на право користування її берегом Дністра. Тепер незалежна Молдова про той акт чути не бажає, як і повертати гроші. Хоче повернути й утвердити свій кордон у колишніх радянських межах, а разом з ним отримати і добрий шмат важливого енергетично-промислового об’єкта.
Конфлікт виникнув, зрозуміло, не на порожньому місті. Десять років вирішується і ніяк не вирішиться питання остаточної демаркації україно-молдовського кордону. Спільні комісії засідали не раз і не двічі. Востаннє у квітні, і ось скоро мала б відбутися чергова зустріч представників двох сусідніх країн. Зрештою, вони, а не прикордонники, хай навіть і озброєнні автоматами та багнетами, вирішуватимуть, де вкопувати смугасті стовпи і малювати на картах лінію кордону. А втім, навряд чи молдовські прикордонники пішли б самостійно, без благословення політиків, на створення «дністровського інциденту», який, за багатьма формальними ознаками, має характер військового конфлікту і завдає значної шкоди нашій країні. Подейкують, що дністровські кордони — лише розмінна монета дунайських фарватерів, а поява озброєних прикордонників на греблі українського гідровузла — лише частина більш масштабного сценарію розв’язання складних вузлів прикордонних претензій, які висувають до України сусідні держави.
Тим часом навколо новодністровських подій раптом запанувала тиша. Міністерство закордонних справ відбулося заявою, що ніякого збройного вторгнення на територію Української держави, як це намагалися подати окремі ЗМІ, не було. Щоправда, прем’єр-міністр Віктор Янукович, перебуваючи у Чернівцях на представленні там нового губернатора, зазначив, що керівництво країни нікому не дозволить зазіхати на власність держави і її майно, а тому проблему з новоявленими прикордонними постами на буферній греблі Дністровської ГЕС-2 буде вирішено належним чином. Поки політики її кулуарно вирішують, молдовські підприємливі люди почали викопувати гравій у забороненій зоні гідроспоруди і вивозити його КАМАЗами й тракторами, оголюючи тим правобережну дамбу і порушуючи безпеку всього гідровузла, технологічний процес його роботи. Молдовські прикордонники не заважають це робити.