Від редакції: Неквапливо, але впевнено — саме так можна охарактеризувати судовий процес по обвинуваченню Владислава Лукаша, керівника полку харківських беркутівців, які стріляли, били, та й убивали учасників мирного протесту 1 грудня 2013 року та 18 лютого 2014 року. Це один із п’яти процесів за злочинами проти мітингувальників під час Мирної ходи, які слухаються в судах. Також на лаві підсудних підлеглий Лукаша, командир роти Віктор Шаповалов, екскомандир львівського батальйону «Беркуту» Ростислав Пацеляк, ексголова департаменту громадської безпеки МВС, а нині генерал Нацгвардії Володимир Гриняк, колишній заступник начальника відділу забезпечення масових заходів київського главку міліції Юрій Спаських.
Лукаша обвинувачують у перевищенні влади та службових повноважень, незаконному використанні зброї, а також у побитті та знущанні над активістами 18 лютого 2014 року під час протистоянь у центрі міста, що призвели до тяжких наслідків. Зокрема до смерті трьох учасників мирного протесту: Володимир Кіщук загинув унаслідок вогнепального поранення в голову; для Сергія Шаповала летальними стали вогнепальне поранення грудей, живота, передпліччя та наскрізні рани в печінці; Ігорю Сердюку поцілили в голову, в ділянку носа.
Юлія Сливінська регулярно слідкує за перебігом цього процесу і зробила для ZN.UA репортаж з останнього засідання. Свідчить потерпілий. Дуже боляче його слухати.
«Два беркутівці били мітингувальника по обличчю дубинками. Я вже не бачив на його обличчі ні очей, ні носа. Все було розбите. З іншого боку беркутівець стрибнув обома ногами на голову лежачому хлопцю», — 10 березня 2021 року потерпілий у справі Владислава Лукаша Михайло Малець свідчив у суді про події 18 лютого 2014 року в Кріпосному провулку. Окрім цього епізоду, Лукаша також обвинувачують і в подіях на вулиці Банковій 1 грудня 2013-го.
Загалом у цьому кримінальному провадженні фігурують 174 потерпілі — учасники мирного протесту. 107 із них постраждали саме 18 лютого 2014-го.
Понад три роки триває слухання цієї справи в Дарницькому суді Києва. До того ще два роки справу перекидали між судами та розглядали клопотання сторони захисту щодо причин непроведення чи відкладення засідання. З осені 2020-го у розглядах почала проглядатися певна регулярність. Суддя Щасна призначає засідання фактично щотижня, і більшість із них відбуваються. Якщо захист Лукаша їх не зриває. Наразі триває стадія допиту потерпілих. Станом на березень 2021 року в суді допитали менш як третину всіх заявлених потерпілих у справі. Попереду ще допит свідків і дослідження матеріалів. Тобто навіть у такому темпі цю справу ще розглядати кілька років.
Сам обвинувачений Лукаш перебуває на волі та з’являється на судові засідання з допомогою відеоконференц-зв’язку з Ковпаківського районного суду міста Сум.
Після тих подій Михайло отримав інвалідність на все життя. Картеч зі зброї правоохоронців застрягла у нього в хребті. Металева картечина діаметром 10 мм вросла, стала частиною кістки, а будь-яке втручання може ускладнити стан потерпілого. Осколки гранати, яка розірвалася у кількох сантиметрах від чоловіка, також наскрізно пройшли через живіт та обидві ноги.
Зранку 18 лютого Михайло разом зі своїми друзями долучився до колони мітингувальників, які планували йти маршем до Верховної Ради України. Колона дійшла до Маріїнського парку. Михайло з друзями зупинився біля фонтана. Чоловік планував до обіду побути на Майдані, а після обіду піти на роботу, про це він завчасно домовився з шефом. Проте близько 12-ї години почали гриміти вибухи праворуч від Верховної Ради.
Михайло пригадує, що до того все було спокійно. Частина людей намагалися поспілкуватися з представниками антимайдану, жартували. Довкола були люди різного віку: сімейні пари з дітьми, студенти, літні люди, молоді чоловіки та жінки, поруч ходили політики. В якийсь момент беркутівці зі щитами вишикувалися, залишивши антимайданівців за своїми спинами. Шеренга строковиків теж посилила цей кордон. Почалася штовханина, і з-за спин правоохоронців полетіло каміння та газові гранати. Піднявся дим. Люди почали тікати.
«Міліціонер штовхнув жінку похилого віку, вона впала. Інші правоохоронці, які стояли поруч, вони це бачили. Але ніхто не підійшов допомогти їй встати. Інший правоохоронець підбіг до жінки з візочком та перевернув його! Немовля випало. Так не може бути, я залишився, щоб допомогти цим людям вийти з Маріїнського парку», — свідчив Михайло.
Прибігли учасники самооборони Майдану. Вони патрулювали парк по периметру. Саме завдяки самообороні штовханина зупинилася. Вони формували своїми щитами стіну, яка зупинила наступ беркутівців.
Михайло продовжує: «Я намагався вийти звідти, щоб усе ж піти на роботу. Чув, що станцію метро «Арсенальна» зачинили на вхід і на вихід, тому вирішив іти в бік Майдану через Кріпосний провулок. Я перейшов вулицю. Не по переходу, через огорожу перелазив. Через Кріпосний пройти на Майдан теж було неможливо. Там стояли кордони правоохоронців, дорога була перекрита. Я десь годину отак ходив у пошуках проходу. А потім, як я розумію, почалась атака.
Полетіли гранати з газом. З боку Інститутської сформувалася велика газова хмара. Я присів навколішки, щоб менше дихати тим димом.
Зачистка «Беркутом» Кріпосного провулку 18.02.2014
Правоохоронці перевертали машини. Діяли дуже злагоджено, організовано. Дуже схоже, що їм хтось віддавав накази. Вони були озброєні. В силовиків я бачив гранати, на які скотчем були примотані цвяхи, різні металеві штирі, деякі правоохоронці були з рушницями.
Я бачив, як беркутівці затримували людей. Без розбору. Брали всіх, хто попадався на їхньому шляху. Спочатку били, потім заламували і тягнули. Тягали за руки, за ноги, за волосся. Бачив навіть, що за каску брали людину, за цей зашморг, і тягнули кудись. Правоохоронці дуже жорстко поводилися.
Я озирнувся і побачив чорний предмет розміром з кулак, який летить прямо на мене. На рівні живота цей предмет вибухнув. Вибухом мене відкинуло назад. Я зрозумів, що нікуди вже не піду, і спробував трохи виповзати. Хлопець поряд хотів мені допомогти. Але я відмовив. Мені було боляче. Я якось дійшов до Будинку офіцерів і впав на металевий дашок підвалу. Інші мітингувальники до мене підбігли і сказали ще трішки протриматися, польовий госпіталь усередині дому.
Там мені надали допомогу, обробили рани, обезболили і поклали. Я ще поки лежав, то тримав крапельницю іншому пораненому. Йому розтрощили голову.
Потім почався штурм Будинку офіцерів. Там кричали, що треба втікати. Я не міг нікуди втекти, тому сховався під сходи. Там і перечекав штурм, бачив ноги людей, які бігли, чув крики. Коли все заспокоїлось, я подзвонив друзям, щоб вони мене забрали. Вони завезли мене додому.
Коли я був у Будинку офіцерів, зателефонував жінці і пояснив ситуацію. Відразу, через кілька хвилин після того, до неї зателефонували з якогось невідомого номера. Сказали, що це міліція і вони зараз прийдуть додому, щоб дізнатись, де її чоловік. Потім справді хтось дзвонив у двері, але дружина не відчиняла. Мені здається, що це була певна форма тиску. Вона дуже перелякалась».
Михайло пригадує, що вже вдома викликав «швидку». Проте лікарям не зізнався, звідки поранення. Сказав, що працював на будівництві і впав на бетонний блок, з якого стирчала арматура. Пізніше з лікарні на «Берестейській» Михайла повезли на реабілітацію в Прагу.
Після допиту Михайла Мальця 10 березня 2021 року суд долучив матеріали по потерпілому та дослідив відео слідчого експерименту з ним.
Представник потерпілих Юлія Науменко звернула увагу, що свідчення потерпілого Мальця доводять злагодженість і скоординованість дій правоохоронців.
Доводять, що жорстоке побиття і безпідставні затримання не є власною ініціативою окремих міліціонерів. Натомість простежується чітка мета цих дій — перешкоджання мирним зборам громадян. «Як на мене, факт перевищення влади та службових повноважень керівництвом правоохоронних органів із цих свідчень є просто очевидним. Зазначені показання потерпілий дає послідовно, його свідчення зокрема підтвердилися під час проведення слідчого експерименту. Показання пана Михайла яскраво ілюструють як мирний мітингувальник, учасник мирної ходи отримав тяжкі тілесні ушкодження та інвалідність за вираження своїх поглядів проти незаконних дій влади», — зазначила адвокат потерпілих.
Відео судового засідання:
Наступне засідання — 19 березня 2021-го о 9:30, Дарницький районний суд Києва, суддя Т.В. Щасна.
Окрім правоохоронців, за злочини, вчинені того дня, 18 лютого 2014-го, до відповідальності намагаються притягнути слідчих і прокурорів, які незаконно переслідували учасників протесту (процесуальне оформлення забитих правоохоронцями людей, яких схопили і закинули в автозак, приблизно так, як про це яскраво розповідав потерпілий Малець). Зокрема, в об’єднаному кримінальному провадженні щодо колишнього прокурора Анатолія Нагорного, а також колишніх слідчих Віталія Яценка, Олександра Циби, Артема Осовика, Сергія Сідіча, Євгена Гудза, Романа Коцаб’юка, колишнього старшого слідчого Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Романа Вечірки зачитується обвинувальний акт.
За прийняття завідомо неправомірних рішень про тримання під вартою учасників протесту саме по подіях 18 лютого 2014 року слухаються дві справи: проти колишнього заступника голови Дніпровського суду Олександра Дзюби та судді цього ж суду Владислави Макарук (Гудим).
Загалом щодо подій 18–19 лютого 2014 року триває досудове слідство ще по десяти справах, оголошено про підозри 26 особам.
Але от, наприклад, ще одна справа щодо обвинувачення харківських беркутівців Віталія Гончаренка і Олександра Бєлова, яких обвинувачують у завершеному замаху на вбивство трьох осіб 18 лютого 2014 року в Кріпосному провулку, в суді так і не розглядається. Тому що після передачі обвинувального акта до суду обвинувачені в 2017 році втекли. Причому Гончаренко втік до Росії прямо після того, як апеляційний суд відпустив його з-під варти, змінивши запобіжний захід. Утік разом з іншими своїми колегами-обвинуваченими: Олександром Костюком, Владиславом Мастегою і Артемом Войлоковим. І вже в РФ вони записали відеозвернення, в якому сказали, що під час подій на Майдані виконували свій конституційний обов’язок.
«Щоб розблокувати розгляд цієї та багатьох інших справ по Майдану, необхідно внести зміни до процедури заочного засудження, — вважає адвокат у справах Майдану Євгенія Закревська. — Верховна Рада зробила перший крок у цьому напрямку, прийнявши відповідний законопроєкт у першому читанні під річницю. Але далі поки справа не рухається».
Після прийняття Верховною Радою законопроєкту про заочне засудження в цілому ще частину справ Майдану буде розблоковано. Високопосадовці, які причетні до організації силових розгонів мирних протистоянь і переховуються від українського законодавства, мають будь що отримати вироки. Це дасть змогу покарати тих, через кого пролилася на Майдані кров.