Поки в Києві розмірковують, чи можуть бути у принципі якісь економічні відносини між контрольованою Україною та окупованою бойовиками територією Донбасу, неофіційна торгівля через лінію розмежування йде повним ходом.
Її ініціатори і не думають питати думки верхів із цього приводу, вони просто заробляють гроші. Журналісти називають таке військово-комерційне явище контрабандою, хоча цей термін у класичному розумінні застосовується щодо незаконного переміщення товарів через державний кордон, якого між Україною і самозваними державними утвореннями бути не може. Однак суть не в термінології.
Відсутність чіткої позиції Києва щодо відносин із терористичними організаціями "ЛНР" і "ДНР" бачимо на прикладі двох донбаських областей. Якщо на Донеччині офіційний режим перетину лінії розмежування все ще діє в кількох пунктах пропуску, то на Луганщині рух на окуповану територію з ініціативи обласної влади повністю заблоковано. Однак навіть жорстка блокада не дає гарантії повного припинення торгівлі з самозваними республіками. Причина в тому, що торгують саме ті, хто мав би цю комерцію блокувати.
Наведемо лише два промовисті приклади неофіційної торгівлі з "ЛНР", у якій брали участь різні силові структури України. Оскільки далеко не всі бійці займаються на війні комерцією і багато хто справді захищає суверенітет України, назв підрозділів не конкретизуємо. Хоча з'ясувати їх легко можуть навіть далекі від бойових дій користувачі Інтернету.Одразу зауважимо, що далеко не всі бійці займаються на війні комерцією, багато хто дійсно захищає суверенітет України, ризикуючи, а іноді й віддаючи життя за свою країну, тому наведені факти не варто використовувати для широких узагальнень.
"Мурахи" на мосту
У ніч на 16 червня підрозділ, що має певний стосунок до СБУ, затримав у Станиці Луганській вісім вантажівок з алкоголем і продуктами, що рухалися в бік передової. Супроводжував вантаж боєць міліцейського батальйону "Чернігів". Це затримання вилилося в гучний конфлікт, який ледь не закінчився стріляниною. DT.UA вдалося з'ясувати його передісторію.
Крайній український блокпост у Станиці - той, що поблизу напівзруйнованого мосту через Сіверський Донець, - контролювала міліцейська рота однієї з північних областей України. У цій місцевості практично щодоби тривають перестрілки, однак у період затишшя міліціонери примудрилися домовитися з бойовиками про спільний бізнес. У результаті таких домовленостей вантажівки з продуктами, які за документами призначалися для торгових точок Станиці, в супроводі міліції серед ночі під'їжджали до напівзруйнованого мосту, рух через який офіційно закрито. Весь товар вивантажували на українському боці, а далі носильники з числа місцевих мешканців (так звані мурахи) переносили його через напівзруйнований міст на протилежний берег. За ніч у такий спосіб в "ЛНР" переправляли кілька десятків тонн вантажу, який на автомобілях доставляли в Луганськ. Ціни на продукти в самозваній республіці вищі за українські у два-три рази, тому прибуток від нехитрої бізнес-схеми чималий. Переправляти вантаж на окупований берег неможливо без відома підрозділів Збройних сил України, що дислокуються у Станиці. Їхнє командування мовчало, оскільки теж отримувало свою частку.
Наприкінці весни під час планової ротації до Станиці Луганської заїхала нова військова бригада - 128-ма із Закарпаття. Вона поставила питання руба - ніякого бізнесу з ворогом, що обстрілює нашу територію, бути не може. На жаль, їхня принциповість не витримала випробування часом - її вистачило лише на кілька тижнів, до узгодження відсотка з комерції. А далі все поновилося за попередньою схемою і тривало аж до 16 червня.
Одразу після затримання вантажівок місце дислокації наближеного до СБУ підрозділу оточили бійці "Чернігова" та 128-ї бригади (останні навіть приїхали на своїй бронетехніці) і зажадали відпустити вантаж. Словесне протистояння мало не переросло у збройне, і тільки коли на місце прибув викликаний з Новоайдара силовий підрозділ СБУ, сторони розійшлися мирно.
Інцидент став останньою краплею, після якої міліцейський батальйон "Чернігів", що стояв на самому "передку", вивели з Луганської області. Після гучного скандалу переправляння вантажу через напівзруйнований міст припинилося. Однак зважаючи на те, що військова бригада прибула до Станиці з західної області, яка межує з чотирма країнами ЄС (бізнес на контрабанді тут успішно ведуть представники всіх силових структур), можна не сумніватися - комерційне затишшя має тимчасовий характер.
Човниковий бізнес
Другий приклад стосується Новоайдарського району Луганської області. Лінія розмежування тут також проходить по Сіверському Дінцю. Правий берег контролює Україна, лівий - під бойовиками. Приблизно за 15 км від Трьохізбенки, між селами Лобачеве (лівобережжя) і Жовте (правобережжя), здавна працює поромна переправа. Течія річки тут повільна, а ширина русла всього метрів двадцять. Досі біля технічної споруди можна побачити таблицю з цінами за переправу, які діяли в довоєнний час.
На правому березі за кущами облаштовано опорний пункт бойовиків, на лівому стоять українські військові. Відстань між ними по прямій - менше ніж 100 м. Активних бойових дій у цьому місці немає, зате є можливість непогано заробити - достатньо лише узгодити нові тарифи за перетин річки. Після досягнення таких домовленостей переправа, яка рішенням обласної влади мала бути демонтована, поновила свою роботу. З тією різницею, що тепер через річку рухається не пором, а човни.
І вдень і вночі до Лобачевого й Жовтого з'їжджаються по кілька сотень легковиків та мікроавтобусів. На правий берег човнами переправляють продукти, алкоголь, тютюн тощо, а в зворотному напрямку здебільшого пливуть люди. Документів не перевіряють, оскільки офіційного пункту пропуску тут не існує. У цій місцевості неодноразово з'являлися диверсійно-розвідувальні групи бойовиків, які вступали в бій з українськими силовиками або закладали вибухівку, на якій підривалися мирні мешканці. Однак для наших військових, які мали би забезпечувати непорушність лінії розмежування в районі переправи, це не аргумент.
Автор матеріалу особисто побував на переправі біля Лобачевого і на власні очі бачив на правому березі озброєного бойовика, а на лівому - командира 92-ї бригади, яку часто ставлять за приклад іншим військовим підрозділам. Непомітно під'їхати до переправи неможливо - усі підступи контролюються українськими військовими, тому до приїзду сторонніх осіб тут були готові. Однак кількох легковиків, що просідали під вагою завантажених продуктів, сховати не встигли…
Після того як фото- та відеоматеріали з місця переправи потрапили в Генпрокуратуру, керівництвом бригади зайнялися військові правоохоронці. Сама переправа поки що не діє, підступи до неї заблоковано - це підтверджують місцеві мешканці. Однак чи надовго? Сіверський Донець став лінією розмежування на кілька сотень кілометрів, його течія в багатьох місцях повільна, а русло відносно вузьке, тому те, що неофіційну торгівлю з сепаратистами невдовзі буде поновлено в іншому місці, не викликає жодних сумнівів.
Чи можна бодай мінімізувати процес неофіційної торгівлі з самозваними республіками? Теоретично - так. Якщо, наприклад, щомісяця проводити ротацію підрозділів, які дислокуються на самому "передку". Певній частині наших військових потрібна не тільки психологічна реабілітація після бойових дій, а й щеплення від комерційної "бацили" перед відправкою на фронт.
Досвід західних областей України показує, що повністю викорінити контрабанду неможливо навіть там, де з протилежного боку кордону стоять, здавалося б, непідкупні структури країн Євросоюзу. На Сході країни ситуація трохи інша. Тут про "бізнес" доводиться домовлятися не з колегами зі споріднених митних чи прикордонних служб, а з терористами, котрі обстрілюють нашу територію і вбивають людей. У тому числі бійців тих самих підрозділів, що стоять на переправі чи біля зруйнованого мосту. Їхніх ласих до заробітку на війні бойових побратимів цей факт не спиняє…