За рівнем наївності в очікуванні реальної й миттєвої економічної вигоди для Криму від пролонгації угод щодо ЧФ кримські регіонали можуть перевершити навіть своїх найбільш «базових» виборців. Якщо, звісно, сприймати їхні слова буквально, без скидки на необхідність партійного одобрямсу та сумнівів в адекватності розуміння того, що відбувається.
Голова Севастопольської міської держадміністрації Валерій Саратов вважає, що тепер Київ повинен подвоїти суму компенсації за базування ЧФ. Раніше з держбюджету Севастополь отримував за цією статтею близько 100 млн. грн. на рік. Тепер, за словами Саратова, погоджено цифру 107 млн. грн. «Питання поки що не вирішене, звернення до прем’єр-міністра написане, переговори з Міністерством фінансів тривають безперервно. Взагалі ж, ми вважаємо, що ця сума має становити 50 відсотків від тих майже 98 млн. дол., які погашаються Росією за газові борги Україні як компенсація за перебування російського флоту в Криму», — цитує голову СМДА її прес-служба.
Тобто, як бачимо, пан Саратов знає, що ті майже 98 млн. дол. — не гроші, а погашення держборгу. І, напевно, розуміє, що ті майже 4 млрд. дол. на рік, якими Росія нібито обдарувала Україну в рахунок «орендної плати» за базування ЧФ із 2017 року, — теж віртуальні. Питається, де Микола Янович повинен узяти для Севастополя 202 млн. грн., яких просить ним же пролобійований Саратов? Ні, я майже не сумніваюся, він знайде гроші для Севастополя. Напередодні місцевих виборів усі бюджетні потоки будуть розподілені на користь «своїх» регіонів. Просто якщо в одному місці прибуває, то в іншому (Львів, Тернопіль тощо) убуває.
Кримський прем’єр Василь Джарти впевнений: після харківських домовленостей на півострів проллється водоспад інвестицій. Але особлива гордість Джарти, який повернувся з Харкова, полягала в тому, що йому «вдалося переконати президентів» у необхідності будівництва мосту через Керченську протоку. Він повідомив, що в Харкові було підписано угоду, а Д.Медведєв висловив впевненість у побудові мосту до 2014 року. «Я був присутній на зустрічі двох президентів. Я вважаю, що для Криму це буде величезний економічний прорив. Сам міст Керч—Кубань, або, як його назвав президент Росії, Керч—Кавказ, — це серйозний економічний прорив. Той розвиток інфраструктури, який стане можливим, дасть Криму можливість розвиватися значно швидше, ніж без будівництва цього транспортного переходу. Це забезпечить, із погляду економіки та фінансів, вливання й розвиток рекреації та туризму», — заявляє Джарти.
Тут Василь Георгійович чомусь забіг попереду паровоза: такої угоди не було підписано в Харкові. Але таке питання планується до розгляду під час зустрічі М.Азарова та В.Путіна. Проекту немає, економічного обгрунтування його доцільності — теж. Більше того, як і протягом усього десятиліття пропагандистського використання фантома — «міст дружби», — досі незрозуміло, що ж будуватиметься — міст чи тунель. Цього тижня Джарти повідомив: документи про створення міжурядової групи, яка займеться проектом будівництва, тільки готуються, а російська сторона (в особі краснодарського губернатора!) висловила бажання профінансувати проектні роботи. Невідомо також, хто інвестуватиме будівництво споруди, окупність якої — під великим питанням, з огляду на обсяги перевезень людей та товарів, а також мільярдні вкладення для створення інфраструктури на українському боці. Запитань, здається, сьогодні немає тільки у власників «Альтцему», дочки ФПГ «Альтком», які завершують першу чергу будівництва величезного цементного заводу в Ленінському районі, — його продукція буде затребувана.
Парад фінансових очікувань завершимо кримськими туроператорами. Представники цієї збиткової кримської галузі (якщо вірити податковим відрахуванням) вважають, що після зміни влади в країні і пролонгації термінів базування ЧФ вже цього сезону можна очікувати припливу курортників із Росії, — останніми роками їх частка в структурі відпочивальників становила всього чверть. Гадається, причина того, що росіяни віддають перевагу не Криму, а Туреччині, Єгипту, Болгарії та екзотичним островам, аж ніяк не в особі українського президента. Не до нього ж їдуть. Причина — у відповідності ціни та якості послуг, які залишилися на рівні періоду розпаду Союзу, а весь капіталізм полягає лише в тому, що за це тепер беруть у доларах та євро, причому дорожче, ніж у країнах, в яких ці гроші друкують.
Поглянемо тепер на очікування швидких змін на краще з іншого боку. «Угода дає нам серйозну можливість модернізації Чорноморського флоту та?всієї інфраструктури, якою він користується, — заявляє міністр оборони РФ Анатолій Сердюков. — Ми також отримали доручення від президента РФ підготувати докладний план розвитку соціальної інфраструктури Севастополя і?Криму в?цілому». Останнє цікаво, але спочатку — про першу частину заяви, оскільки в української сторони публічне тлумачення угоди інше: до базових угод зміни не вносилися, тому обмеження щодо модернізації залишаються в силі. Днями міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко запевняв на брифінгу, що питання, які стосуються необхідності узгодження з Україною заміни кораблів флоту, не підлягають обговоренню, оскільки передбачені базовою угодою. «Питання узгодження з нами заміни кораблів чітко прописані в базовій угоді, тому в односторонньому порядку російська сторона цього робити не може», — сказав він. А не в односторонньому хіба ми вже дали добро, що міністр оборони стверджує, буцімто харківські угоди відкривають можливість модернізації флоту?
Досі, як відомо, Україна жорстко відстоювала принцип заміни кораблів — «тип на тип» або «клас на клас», тим самим стримуючи нарощування військової потуги іноземної присутності. І деякі оптимісти навіть зраділи, що угоди було пролонговано без змін. Мовляв, не те що до 2042-го, а вже й до 2017-го від ЧФ мало що залишиться боєздатне. У чому з цього питання полягають підкилимові домовленості — дізнаємося, на жаль, лише за фактом.
Під час засідання в Москві підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ та його перебування на території України, яке проходило цієї середи, питання модернізації флоту не порушувалося. У спільній заяві знаходимо інші цікаві моменти.
«До тіла, до самого тексту угоди, до тих прав і обов’язків сторін, які встановлено базовими угодами, нічого не додано, і нічого не змінюється, що означає: є кілька питань, які залишаються неврегульованими», — казав того ж дня К.Грищенко, і серед невирішених проблем називав також використання гідрографічних споруд.
Читаємо спільну заяву за підсумками засідання підкомісії: «Під час розгляду питань навігаційно-гідрографічного забезпечення (НГЗ) безпеки мореплавання в Чорному та Азовському морях було взято до уваги пропозицію Української сторони про встановлення на об’єктах НГЗ українських автоматичних ідентифікаційних систем (АІС) як основи для спільного використання таких об’єктів і підготовки відповідної двосторонньої угоди». Тобто, слід розуміти, на поверненні маяків і РЛС ми вже не наполягаємо? Рішення судів про незаконність утримання власності «Держгідрографії» виконувати не треба? Вони залишаються в ЧФ, нам дозволять поставити там автоматику для зняття інформації, і це буде «спільне використання»?
Ще один момент стосується багатолітніх титанічних намагань українських дипломатів домогтися проведення інвентаризації земельних ділянок та об’єктів, які використовує ЧФ і які, за угодою, мають орендуватися. І не тільки за угодою. Конституція чітко прописує умову, за якою на території України може перебувати іноземна військова база: на умовах оренди.
«Сторони підтвердили доцільність застосування узгодженого механізму поетапного оформлення результатів інвентаризації земельних ділянок та інших об’єктів нерухомості, які перебувають у користуванні ЧФ РФ. Розглянувши питання юрисдикції, Сторони накреслили підходи до їх врегулювання», йдеться у спільній заяві підкомісії.
Повернімося на два роки назад, коли питання інвентаризації зайшло в безвихідь. Ще в січні 2008 року МЗС України нотою передало російській стороні зведену інформацію про конфігурацію та площі земельних ділянок, які ЧФ використовує на території України. Каменем спотикання стала методика: Україна вважала, що договори на оренду треба складати на кожний об’єкт і земельну ділянку, як того вимагає законодавство, на яке є пряме посилання в Угоді про взаєморозрахунки, а Росія наполягла на тому, що все слід оформити як єдиний комплекс. І не важливо, що об’єкти ЧФ розкидані по всьому Криму й Земельний кодекс такого не передбачає! За наявною в «ДТ» інформацією, українська сторона вже з цим згодна. І російські юристи, схоже, вже переконали, що й договорів оренди не потрібно — Угода сама собою вже право оренди закріплює.
Одне слово, «діяльність підкомісії відбувалася в дружній, відвертій атмосфері, яка відповідає вибудовуванню нового вектора у двосторонніх російсько-українських відносинах»...
Існувала альтернатива такому розвитку подій — чи справді в Януковича не було іншого виходу? Був, та ще й який, і не тільки в нього! Сміховинність суми, якої українські керманичі не змогли знайти, щоб розв’язати флотсько-газовий зашморг, сьогодні не просто вражає, а б’є наповал. Тому що є з чим порівнювати. Втрати обчислюються не просто десятками-сотнями мільярдів доларів, можливою здачею в управління та у власність іншій країні стратегічних галузей, а загрозою самому існуванню незалежної суверенної держави Україна.
Один мільярд двісті мільйонів доларів — такою могла бути ще 2008 року ціна для України за свободу дій і докорінний перелом у відносинах із Росією. Рівно стільки залишалося віддати для погашення держборгу, списання якого було покладене в основу взаєморозрахунків за базування у Криму Чорноморського флоту до 2017 року. Міжурядова угода «Про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом ЧФ і перебуванням ЧФ РФ на території України», на відміну від міждержавних договорів щодо ЧФ, які діють до 2017 року, була (і є!) безстроковою — до виконання умов погашення держборгу, який на час підписання становив 3,074 млрд. дол. Стаття 2 угоди гласить: «Після погашення Україною державного боргу перед Російською Федерацією орендна плата здійснюється Російською стороною прямими платежами».
У липні 2008 року на запит «ДТ» Міністерство фінансів повідомило, що станом на 10.07.2008 року «було погашено 1.881.644.140,0 дол. США від суми боргу України перед Російською Федерацією, решта боргу становить 1.192.355.860,0 дол. США».
Провівши експертні підрахунки вартості оренди землі, об’єктів і акваторії з інфраструктурою, «ДТ» порахувало, що перехід до прямих орендних платежів може принести Україні щорічно — мінімум, за найнижчими ставками — від 1,2 до 1,5 млрд. дол. Тобто, грубо кажучи, вишукавши один мільярд, Україна могла б до 2017 року, впродовж восьми років, отримувати живими грішми щорічно, як мінімум, стільки ж, а то й у півтора-два рази більше. Або менше, якщо РФ вирішить мінімізувати витрати на перебування ЧФ на території України й зменшить території базування. Але в кожному разі — це був би вихід на зовсім інший рівень взаємовідносин із Росією в цілому клубку питань, які причепом до ЧФ йшли і продовжують іти.
Чому Україна не скористалася цією можливістю? Запитання це — не тільки до президента В.Ющенка, двічі прем’єрів Ю.Тимошенко і В.Януковича (хоча до них насамперед), а й до всієї тепер особливо патріотичної політеліти — на сьогодні неактуальне. «Ой, вони ж піднімуть ціну на газ!» — чулося тоді. Але ж однак підняли! «Ой, це ускладнить відносини» — неначе вони колись були нескладними, зате тепер — зовсім усе просто. Багатьом здавалося, що 2017-й — це ще так далеко, і нехай цим займається хтось, хто прийде після нас. Дуже прагматичне теперішнє керівництво взяло від ситуації те, що вважало за потрібне для себе. Чим дуже нагадало кримських квартироздавачів, для яких важливо сьогодні здерти з відпочивальників за максимумом, а там — хоч трава не рости. Беручи до уваги всі гаки, які з корабля під триколором уже запущені в тіло України завдяки пролонгації договорів щодо ЧФ, можна навіть не мріяти про диво й не очікувати від наших державних рантьє подвигу з реалізацією можливості переходу до прямих платежів за оренду баз. Тим паче що жодної оренди ніколи не існувало. І це істотний момент у розумінні законності перебування ЧФ на території України взагалі та втрат для кримських бюджетів зокрема.
Чого очікувати в найближчому майбутньому? Дуже хотілося б, аби Віктор Янукович гранично чітко сформулював свою позицію щодо неприпустимості застосування подвійних стандартів у визнанні незалежності державних новоутворень. Щоб нікому й на думку не спало, що він має на увазі один із варіантів цього стандарту: якщо визнавати Косово, то треба визнавати і Абхазію, і Південну Осетію. Бо якщо логічно продовжити цю версію, то у разі проведення референдуму в Криму (за шефської підтримки ЧФ та технологів із білякремлівських структур), Україна муситиме відмовитися від своєї території і закликати світ визнати нову державу або приєднання Криму до Росії. Гадаю, таке завдання цілком можне бути вирішеним уже до 2017 року.