Офіційних результатів розслідування вибуху, який прогримів на столичній вулиці Рейтарській 4 листопада, поки що немає. Можна лише підбити підсумки замаху: водій від отриманих поранень помер, один з охоронців, котрий сидів на передньому сидінні, позбувся ноги, решта пасажирів, включно з головною постаттю - Володимирем Киселем, - отямилися й перебувають поза лікарнею. До речі, під час вибуху Кисіль постраждав найменше: він єдиний не знепритомнів. Оглушений і з осколком у нозі, він витягнув людей із розбитої машини, спробував надати першу допомогу й довести тих, хто згодом зміг пересуватися, до розміщеної неподалік поліклініки.
В одному з попередніх номерів «Дзеркало тижня» докладно описувало як саму подію, так і версії, що її породили. Згадували ми й той факт, що близькі люди Киселя звернулися до Григорія Омельченка з проханням зустрітися. Цю інформацію депутат підтвердив «ДТ», проте через кілька днів категорично відмовився коментувати результати зустрічі. У цій ситуації нам нічого не залишалося, як звернутися до самого Володимира Киселя - людини не публічної, попри свій статус депутата райради. На результат ми розраховували мало, оскільки, відповідно до офіційних заяв міліції, Володимир Кисіль є одним зі значних київських кримінальних авторитетів. На вулиці, звісно, не 93-й і не 95-й рік, проте люди специфічного роду занять навіть після переходу в офіційний бізнес або спорт на світло софітів не летять. Несподівано Володимир Кисіль погодився відповісти на запитання «Дзеркала тижня». На нашій пам’яті це перше інтерв’ю, дане Киселем.
- Володимире Карповичу, відомо, що ви людина, в якої є певні можливості самостійно провести розслідування того, що з вами сталося. Чи намагалися ви проводити таке розслідування й на які версії вийшли? Чи знайшли ви винних?
- Поки що ні. Навіть не можу будувати припущень. Я не думав, що в мене можуть бути такі вороги, котрі можуть зазіхати на моє життя.
- Ви, очевидно, обізнані з версіями, висловленими в засобах масової інформації стосовно цього замаху. Приміром, говорили, що якби хотіли вбити, то вбили б. Ви вже вибачте за таку термінологію, але після того, що сталося, ми повинні про це говорити. Чому використовували вибухівку такої малої потужності - діяли непрофесіонали, чи вас просто хотіли налякати?
- Гадаю, діяли непрофесіонали. І ще - мене врятувало те, що цього разу я сидів на задньому сидінні автомобіля, зазвичай я сиджу спереду. Я поспішав, сідаючи в машину, а тому відчинив задні дверцята, вони були ближче. Гадаю, це Бог мене врятував.
- Тобто діяли непрофесіонали, які не розрахували сили заряду й не врахували можливої зміни вами місця сидіння в автомобілі?
- Можливо, що так.
- Вам відомо, де могли підкласти вибуховий пристрій у машину?
- Ні. Якби це було відомо, можливо, я вже здогадався б, і хто його підклав.
- За однією з версій, це могли зробити на станції, де мили вашу машину...
- Є різні версії. Одна з них - водій нібито провозив у машині власну вибухівку, яку він планував використати на риболовлі, щоб «глушити» рибу. І ця вибухівка нібито за якихось умов сама вибухнула. Таку версію також розглядають.
- Ви вірите в цю версію? Справді хтось із членів вашої команди міг зберігати у вашій машині вибухівку?
- Поки що я вірю в усі версії, принаймні не виключаю жодної без докладного пропрацювання.
- Вам відомо, що після замаху один із народних депутатів зробив заяву про те, що Киселя хочуть зробити крайнім у справі Гонгадзе, і якби замах вдався, тоді на вас перевели б усі стрілки й оголосили винним у смерті журналіста. Як ви ставитеся до такої версії?
- Я взагалі не розумію, чому мене пов’язують зі справою Гонгадзе. Насправді про Гонгадзе я дізнався лише тоді, коли про його зникнення повідомили засоби масової інформації. Доти я не знав, що є такий журналіст Георгій Гонгадзе, чесно вам кажу. Коли зчинився галас, хтось почав приписувати мене до цієї справи. Комусь це було вигідно, тому все й розпочалося. Говорили, нібито мої знайомі кудись їздили. Потім нібито Гончаров давав свідчення, що мої знайомі там були. Але я цих «знайомих» не знаю, я навіть не знаю, про кого та про що йдеться. Я ніколи не зустрічався з ними.
- Гончаров у своїх листах писав про чоловіка на прізвище Нестеров, який ось уже понад рік перебуває під охороною УБОЗу і є цінним свідком у справі «перевертнів». Як запевняє Гончаров, Нестеров брав безпосередню участь у вбивстві Георгія. Нестеров має прізвисько Золотий. Це не людина вашої команди?
- Ні, це не людина моєї команди. Це навіть не людина моїх близьких знайомих. Я не знаю, хто такий Нестеров. Коли мене запитують, я відповідаю: якщо він перебуває під охороною міліції, то міліція за цей час могла знайти свідків і довести, що я з ним зустрічався. Але цього не було. Бездоказово можна обвинувачувати кого завгодно. Ось завтра скажуть, що Нестеров ваш знайомий...
- Ви знаєте, що відразу після зникнення Гії був дзвінок у грузинське посольство, причому не на звичайний, а на закритий телефон. Той, хто телефонував, повідомив: у смерті Гонгадзе винні троє - Кравченко, Кисіль і Волков.
- Так, я чув про це.
- Як ви прокоментуєте цей дзвінок: усі ці роки ви мовчали - що ви тоді відчули?
- Гадаю, просто хотіли очорнити Волкова. Кравченка я взагалі не знаю, я з ним не зустрічався жодного разу в житті. З Волковим ми виросли на одній вулиці, нас ще можна якось пов’язати. Проте я вважаю, що хотіли очорнити Волкова, тому й мене туди якось приписали.
- Кравченка ви не знаєте. А кажуть, якщо до вас звернутися, то можна влаштуватися на будь-яку посаду в міліції?
- Це просто чутки.
- Зрозуміло. І все-таки, ви не простий депутат райради. Ви не могли не зацікавитися тим, кому було вигідно пов’язати ваше ім’я зі справою Гонгадзе. Ви не проводили власного розслідування й не намагалися в цьому розібратися?
- Я намагався, але відповіді не одержав. Розібратися важко, не вся інформація до мене доходить. Чи це десь угорі, чи це внизу - я не знаю. Якби це були мої знайомі, я отримав би інформацію. З’являються якісь публікації. Як я можу одержати інформацію? Я ж не можу зустрітися ні з одним, ні з іншим, аби запитати їх.
- Із ким ви не можете зустрітися?
- Навіть із тим-таки журналістом, який пише статтю. Адже вони пишуть, не перевіряючи достовірності інформації, від себе пишуть. Ось якби вони перевіряли інформацію... Припустімо, вони пишуть, що Нестеров - мій знайомий. Добре, я подав би в суд на журналіста. Нехай доведуть - знайомий я з ним чи ні.
- Журналісти зазвичай посилаються на джерело інформації, деякі - на листи Гончарова. Ви, до речі, знали Гончарова?
- Гончарова я також не знав.
- А з Євгеном Кириловичем Марчуком ви знайомі?
- Це дуже високі люди, як я можу бути з ними знайомий?
- Але ж ви знайомі з багатьма. Приміром, із Леонідом Даниловичем Кучмою ви також знайомі...
- Так, бачу по телевізору, слухаю, як він співає.
- Та годі! Кажуть, він навіть у вашому будинку жив після обрання на перший термін президентства, поки йому ніде було в Києві оселитися...
- Це неправда. Це хтось вигадує - потрібна інформація, аби створити ажіотаж, ось вони й вигадують.
- Після того, як просочилася інформація про зв’язок вашого прізвища з Гонгадзе, ми намагалися до вас додзвонитися, але вас тоді не було в країні досить довго...
- Можливо.
- А можна поцікавитися, з чим це було пов’язано?
- Це було відразу після зникнення Гонгадзе?
- Ні, не відразу, через кілька місяців, коли спливло ваше прізвище, вже у справі.
- Можливо, я тоді виїжджав на змагання, а так, як правило, я постійно в Києві.
- А які змагання?
- Я президент Федерації греко-римської боротьби.
- Пов’язуючи вас зі справою Гонгадзе, посилаються не лише на листи Гончарова - в прокуратурі є свідчення людей, котрі вели стеження за Гонгадзе на розпорядження МВС. Вони кажуть, що 16 вересня 2000 р. «вели» Георгія до якогось часу, а потім передали вашим людям під стеження.
- Яким моїм людям вони передавали?
- Можливо, вашим хлопцям, котрі займаються греко-римською боротьбою?
- Цього не може бути. Це, знову-таки, якась вигадка. Які люди? Імена, прізвища? Якщо хтось стверджує такі речі, то він повинен назвати конкретних людей. Що означає «люди Киселя»? Це ж звучить як люди Іванова, Петрова. Я вам кажу: моє ім’я приплели до історії з Гонгадзе, щоб очорнити Волкова. Я до неї не причетний. Богом клянуся! А після того, що зі мною сталося і я залишився живий, - повірте, я як віруюча людина не став би ним клястися, якби говорив неправду.
- Ви Волкова давно бачили востаннє?
- Давно. Я в політичні ігри намагаюся не вникати. Вони мені не потрібні. Я займаюся спортом, а всі їхні дебати й дільби портфелів мене не стосуються. Я хочу від цього відійти і триматися якнайдалі.
- Існує версія, що замах на вас було вчинено як помсту за вбитого нинішнього року в Києві бізнесмена Франчука. Що ви можете сказати з цього приводу?
- Я не вважаю.
- Наскільки мені відомо, вас намагалися затримати в лікарні. Чим мотивувалися такі дії?
- Це запитання - не до мене.
- Чи було намагання представників міліції вас затримати?
- Ну, таке намагання було не в міліції, а в лікарів.
- Ви почуваєтеся нормально?
- Дякувати Богові.
- Чи було пов’язане намагання лікарів утримати вас у лікарні з аналогічним намаганням міліції?
- Не знаю.
- Ваша дружина звернулася до Григорія Омельченка й повідомила, що ви хочете дати якісь свідчення. Можна дізнатися - які?
- Які я можу дати свідчення, якщо я нічого не знаю? Вона звернулася до нього як до депутата, оскільки її не впускали до мене в лікарню. Вона хотіла, щоб він допоміг розібратися, чому її до мене не впускають.
- А чому її не впускали?
- Ось і я дивуюся - чому?
- А чому Омельченко запитував у заступника генпрокурора дозвіл на зустріч із вами?
- Бо до мене взагалі нікого не впускали: ні дружину, ні депутатів.
- Ви з Омельченком давно знайомі?
- Не дуже.
- А чому з 450 депутатів ви й ваша дружина вирішили звернутися саме до нього? Чому вона, приміром, не звернулася до Олександра Волкова?
- Можливо, на той час Волкова не знайшла.