Тактика без стратегії — лише миготіння перед поразкою. Летаргічний сон «стратегів» із Кабміну перервався, і вони раптом пред'явили країні нову форму карантину (із закриттям на вихідні кав’ярень, ресторанів, клубів, перукарень тощо), давши старт черговому витку протистояння центральної влади та місцевого самоврядування.
У п'ятницю вранці креативний підприємець створює в Тернополі «Братство лисих», оголошуючи свій пивний бар «Лисий» — храмом. Із благословення мера Сергія Надала, звісно.
Уже під вечір завжди стриманий у відносинах із Києвом Андрій Садовий цілком серйозно заявляє, що вихідні у Львові відтепер — понеділок і вівторок, тим самим відчиняючи двері клубів та ресторанів для відвідувачів.
У суботу мер Дніпра Борис Філатов переводить стрілки на «трохи хвору» міську комісію з надзвичайних ситуацій, у якій, «на жаль, немає кворуму». А отже — місто не може виконати розпорядження Кабміну.
Прем'єр зразу ж нагадує про перевищення повноважень і санкції, поліція — заїкається про відповідальність, але на неділю вже взагалі ніхто не париться щось пояснювати центральній владі: стрічки Фейсбуку заповнені постами відвідувачів відкритих по всій країні закладів.
Панове, ви серйозно? Ви справді вважаєте, що у вас є час змагатись у винаходженні взаємних «підніжок», замість того щоб підставити країні плече? Ви справді впевнені, що, спостерігаючи за тим, що коїться, ми маємо комусь із вас аплодувати?
Коли влада заточена на піар, а її медіаменеджери відповідально заявляють, що президент точно більше, ніж «відосик», але акурат — відеоблог, влада ця може бути про що завгодно, та тільки не про кропітку й системну державну працю. Тому рішення, які продукує така влада, заслужено критикуватимуться. Карантин вихідного дня — з цієї ж бездарно написаної опери. Тому що неефективний у досягненні головної мети — розірвати ланцюжок заражень і дати владі ще один шанс допомогти медикам утримати ситуацію.
Якщо зважувати на страшній, але реальній вазі — здоров'я людей або економіка країни, — то хоч би куди ми підставляли гирки, виходячи з власних інтересів, відсутність здорових людей на роботі в кожному разі вдарить по економіці. Тому у влади має бути сміливість для того, аби приймати жорсткі рішення навіть якщо вона, не сподобавшись половині країни, втратить в рейтингу.
У зв'язку з цим цілком зрозуміла позиція прибічника повного тритижневого локдауну Арсена Авакова, який утримався під час голосування. (Не підтримали карантин вихідного дня також міністр культури Олександр Ткаченко і «цифровий» віце-прем'єр Михайло Федоров). Правда, не зовсім зрозуміло, чи готове відомство Авкова на випадок такого кроку забезпечити дотримання жорсткого карантину. Коли в Європі навесні поліція масово штрафувала за порушення, в Україні — тільки вдавала.
У кожному разі, тема, яку ми обговорюємо, — привід до серйозної професійної дискусії на рівні держави. Коли Центр зобов'язаний забезпечити таку дискусію і присутність на ній компетентних людей (медиків, учених, експертів пов'язаних галузей), приймаючи, в результаті, узгоджені стратегічні рішення. А місцева влада повинна забезпечити їх імплементацію в себе в громадах. Крапка. Для держави, яка мислить стратегічно.
У миготливих і безхребетних усе працює інакше. В ігри антикарантинного розуму слідами весняно-літніх обмежувальних постанов Кабміну були втягнені мери, бізнес, Верховний і Конституційний суди, які зрештою винесли свої рішення, що дають лазівки всім незгодним опонувати Центру. Причому з прямим відсиланням на можливі позови в Європейський суд із прав людини.
Сьогодні ж бунтівні мери (ми не забули, що громади виживають за рахунок податків бізнесу) спираються на статтю 30 Закону «Про місцеве самоврядування». В Асоціації міст України (АМУ), коментуючи ситуацію і, взагалі-то, не підтримуючи сьогоднішнього «лобового» зіткнення мерів і Києва, уточнюють, що місцева влада все-таки має право встановлювати зручний для жителів міста час роботи закладів торгівлі, харчування та побутового обслуговування. У комунальних — простим розпорядженням. Що стосується приватників — достатньо лише письмового звернення власника ресторану «Велюр» до міської влади, щоб проблему було вирішено на його користь.
При цьому ніхто не згадує статтю 29 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», де чорним по білому написано, що карантин встановлює і скасовує Кабінет міністрів України, який також встановлює тимчасові обмеження прав фізичних та юридичних осіб і додаткові обов'язки, покладені на них.
Тут — стоп, бо є ризик потонути в хитросплетіннях норм і статей. Які, до речі, весь цей час ніхто навіть не намагався розплітати. Хіба не дико, що скоро рік як увесь світ бореться з вірусом, вакцини немає, ВООЗ не дає жодних певних прогнозів стосовно термінів подолання пандемії, — а уряд України не має ні волі діяти, ні ключового юридичної пазла, що забезпечує виконання його рішень. При тому що варіанти таких рішень пропонуються. Та ж таки РНБО модерувала дискусію про введення надзвичайної епідеміологічної ситуації та відновлення системи епідеміологічного контролю через спеціальні закони. Боїтеся повернення корупційної складової? То не копайте в напрямі відновлення перевірок для «обілечування» бізнесу, а створюйте реальні важелі для дій держави на період пандемії. Робіть хоч щось. Інший реальності вже не буде.
У ситуації, що склалася, очевидно також, що питання не тільки у відсутності в центральної влади стратегії, не тільки в юридичному забезпеченні її незаперечного виконання, а ще й у тому, що мери навіть у такій критичній ситуації не чують центральної влади і приймають рішення, котрі суперечать постановам уряду. Чому? Причин кілька.
Цілком очевидна відсутність комунікації Банкової з місцевим самоврядуванням. Протистояння, що намітилося в період першої весняної хвилі боротьби з пандемією, ще більше посилилося під час місцевої виборчої кампанії. Центральна влада, борючись за майбутні мандати, перейшла на абсолютно ручний режим взаємодії з місцевим самоврядуванням. Чинні мери були виведені за дужки як формального протоколу тих-таки зустрічей глави держави в аеропорту (а Зеленський відвідав, практично, всі обласні центри), так і закону. Силовики тиснули на опонентів влади повсюдно.
7 вересня (у розпал кампанії) мери 54 міст України підписали звернення до президента Зеленського з проханням сісти за стіл переговорів із правлінням АМУ. Влада не відреагувала ні тоді, ні після виборів. Що на тлі другої хвилі пандемії і прямої відповідальності місцевого самоврядування за імплементацію рішень Центру — неприпустимо. Звільнення першого заступника глави ОПУ Сергія Трофімова, який курирував регіональну політику, перетворилося на безглуздий фарс. А як інакше, коли міняють шило на мило? Зеленський ставить на ключовий внутрішньополітичний напрям піарника Тимошенка — щоб що? У нас немає відповіді на це запитання. Навряд чи вона є і в місцевого самоврядування.
Влада громад, яка, по суті, оплатила зі своїх бюджетів боротьбу з першою хвилею епідемії, завмерла в очікуванні обговорення та роз'яснення стратегії подальших спільних дій. Але нічого цього не відбувається. Минулої середи Кабмін, який провалив підготовку до другої хвилі, проголосував за постанову про впровадження карантину вихідного дня без жодних консультацій. У п'ятницю Д.Шмигаль збирає загальний селектор з участю за участю голів ОДА, мерів обласних центрів та представників інших територіальних органів центральної влади. І, знаєте, мери почали ставити запитання. А чому центральна влада нічого не робила всі ці місяці? Куди пішли гроші з ковіду? Хіба «Велике будівництво» актуальніше, ніж боротьба з епідемією? Де брати кошти на концентратори та балони?
«Я беру їх у бізнесу та підприємців, котрі платять податки, — розповідає ZN.UA мер — учасник селектору. — Але в той час як президент і міністри віщають на камеру про якісь пільги і допомоги бізнесу, податківці нам прямо заявили, що штрафуватимуть за невиконання податкового законодавства, у тому числі за суботу й неділю. Керуючись податковим кодексом. Розумієте? А заступник Степанова тепер на повному серйозі пропонує бізнесу «перетворювати проблеми в нові можливості» і «йти працювати в лікарні, які потребують робочих рук». Сюр. Насправді в нас дуже багато запитань до центральної влади, на які, на жаль, у нас же є свої відповіді. Чому провалили планову вакцинацію? Просто не закупили вакцини. Ого! Житомиру виділили 50 доз, а Одесі — 100. Хоча ми сиділи в приймальнях Мінздоров’я і просили підписати дозволи на закупівлю за свої гроші. Ви виділили 895 мільйонів на кисень? Але ж ми говорили про це ще у вересні, а зараз — листопад, і, згідно з процедурою, міста отримають кисень не раніше середини грудня. Тоді як епідемія поширюється в геометричній прогресії».
Навряд чи варто очікувати від прем'єр-міністра Дениса Шмигаля якихось щирих коментарів та відповідей на ці претензії. Якби вони були, то ні він, ні міністр охорони здоров'я Степанов, ні головний санітарний лікар Ляшко не сиділи б усе літо в очікуванні розпоряджень із Банкової. Тут, до речі, доцільно згадати й подякувати ексглаві ОПУ Андрієві Богдану, який колись переконав Зе, що всі основні державні рішення мають прийматися в ОПУ.
Зрозуміло, чому Богдан привчав свого вихованця до думки, що його офіс — пуп землі. Єдиний у команді, хто знав, як працює державна машина, ексглава ОПУ вважав, що впорається з управлінням сам. Однак у певний момент ящірка скинула хвіст, а тільце, привчене до того, що повинне правити самостійно, — залишилося. Без розуміння, як працює державна машина, які завдання їй ставити, які пріоритети визначати і як ділити вбогі ресурси.
Немає сьогодні в країні Кабміну. Ніхто впритул не бачить ні Шмигаля, ні Степанова, ні Чернишова (це — міністр розвитку громад та територій, коли що). Зе надто часто повторював, що він — головний на районі. Народ виявився злопам'ятним.
За нашою інформацією, АМУ готує чергове звернення міських голів до президента зі своїми пропозиціями. Мери закликають до діалогу та спільних стратегічних рішень. Жорсткого локдауну, правда, в переліку їхніх пропозицій немає. Голови громад, зважуючи здоров'я й роботу, очікувано роблять ставку на роботу і наполягають на поширенні на всю країну досвіду використання застосунку «Дій вдома». Навесні держава з допомогою цього застосунку працювала з іноземцями, які прибували в країну. Київ його модернізував, залучаючи до роботи на гарячих лініях «продажників». Вони телефонували всім, хто прибував у країну, й переконували дотримуватися правил самоізоляції. Люди, котрі відстежували динаміку пересувань абонентів, стверджують, що у 80% випадків це працювало. Однак є стійке відчуття, що з цим методом як основним ми трохи спізнилися.
Однак правління АМУ та більшість мерів усе-таки розуміють, що скочуватися в жорстке протистояння з Центром зараз неприпустимо. Тим більше грати м’язами задля перемоги в другому турі, як це роблять деякі мери. Та й пред'являти свої переможні 82% в пику немічної центральної влади, — теж не можна. Інакше все це психологічно стає схоже на дії чорних ріелтерів, що користуються деменцією літніх людей заради своїх дивідендів.
Та чи усвідомлює міру своєї відповідальності Банкова?
Хлопці, вмикайте нарешті режим 24/7. У вас точно більше немає часу місяцями «звільняти Трофімова», «призначати Тимошенка», «формувати департамент регіональної політики», «проводити консультації» et cetera. Вам кров із носа необхідно прямо сьогодні призначати зустріч із представниками асоціацій міст, місцевих рад і розпочинати предметний діалог із місцевим самоврядуванням.
При цьому ви точно можете кривлятися чи матюкатися на обласних селекторах у Zoom, можете навіть бити один одному морди за зачиненими дверми на Банковій чи Грушевського, але потім — виходити до людей із консолідованим рішенням. Тільки тоді жодному меру, жодній із місцевих рад не закортить приймати рішення, відмінні від загальної державної стратегії.
Інакше система державного управління розсипається. Вагітна жінка задихається і впродовж доби обдзвонює столичні «прямі лінії», але так і не отримує консультації; інша ковід-позитивна — в Черкасах — народжує дитину під стінами пологового будинку, куди її не впустили; а хтось третій, злякавшись чи під тиском, видаляє з-під «відосика» президента відео з запорізької лікарні, де коридори стаціонарів забиті хворими старими.
Тут усі ваші президентські статуси, міністерські й губернаторські крісла, а також мерські рейтинги не мають жодного значення. Тому що ви всі — злочинці.
Інші статті Інни Ведернікової читайте за посиланням.