Андрій Парубій нагадує кухаря, який, забувши кинути буряк у борщ, вирішив виправити безпам'ятність і накришив бурячок у тирамісу. Усе треба робити вчасно.
Якби візовий режим із РФ Україна запровадила два роки тому, коли Росія окупувала Крим, коли розпочиналися перші зіткнення на Сході, це рішення було б підтримане переважною більшістю та не викликало таких палких обговорень. Тоді мало сенс демонструвати нашу готовність до конфлікту на всіх фронтах. Але влада була до цього не готова. Нині, через два роки неоголошеної війни, до цього не готова більшість не тільки при владі, а й у суспільстві. І навіть якщо ми запровадимо візи для громадян РФ, це не додасть нам ані доблесті, ані відваги. Ми продовжимо підтримувати дипломатичні відносини з державою, яка відтяла в нас шматок території, та називати війну антитерористичною операцією, і виконувати договір "про дружбу та партнерство", і купувати вугілля в невизнаних "ЛНР"/"ДНР", і пропускати "гумконвої", і не контролювати частину нашої території, і вимовляти полум'яні промови на відкритті дитячих садків, і мекати на переговорах із ворогом.
Ідея запровадити візовий режим із РФ відвідала Парубія, ще коли він очолював РНБО, у березні 2014-го. Але прийнято її не було ні МЗС, ні лідером його політичної партії, тодішнім прем'єром Яценюком. От він ініціативу й завернув, посилаючись 20 березня 2014 р. на "неефективність, гуманітарні наслідки, інтереси громадян, які виїжджають у Росію на заробітки або мають там родичів". Ілюструючи приказку "простота гірша за крадіжку", через два роки Парубій повернувся до "візового питання". За цей час країну довели до того, що й МЗС, і президенту доводиться публічно визнавати, що її населення вимушене шукати кращого життя на території ворожої нам держави, і мільйонам нібито вже не до політики. Ініціатори скасування "безвізу" з РФ поставили країну в принизливе становище, коли вона з економічних і внутрішньополітичних міркувань не зможе прийняти рішення, продиктоване політичною логікою.
Проект уже парламентської постанови про припинення безвізового режиму із РФ був зареєстрований ще на початку лютого ц.р. Парламентський комітет депутатську ініціативу підтримав, але розгляд відклали на невизначений строк. Багато в чому через категоричну реакцію МЗС. Там експерти всерйоз засумнівалися не стільки у виконуваності, скільки в раціональності цього рішення.
По-перше, на думку дипломатів, це автоматично призведе до дзеркальних санкцій з боку РФ. По-друге, потребуватиме істотного збільшення штату диппредставництв України в РФ, що миттєво зробити не вийде. По-третє, буде активно використовуватися російською пропагандою, але головне - істотно не вплине на посилення національної безпеки та стабілізацію ситуації на Сході України. Крім того, "денонсація безвізового режиму вплине на двосторонню договірну базу між країнами в сфері рибного господарства, судноплавства, повітряного та автомобільного сполучення".
Черговим приводом порушити питання віз із РФ став арешт у Москві українського журналіста Романа Сущенка. Навряд чи, звичайно, нашому співвітчизнику запровадження візового режиму допоможе повернутися на Батьківщину. Тиск українського МЗС і міжнародних журналістських організацій на російську владу дасть більше користі. Але депутатський корпус хвилює саме "візове питання", а не доля журналіста. Зіграти на тонких патріотичних струнах української душі захотілося багатьом. Але суспільство відреагувало на ідею візового режиму з Росією не струнким хором, а багатоголоссям. Влада підняла на поверхню питання, відповідь на яке чути навряд чи хотіла б, ще раз розписавшись у своїй недалекоглядності.
Запровадження візового режиму росіянам життя не ускладнить. Узагалі кількість охочих відвідати Україну починаючи з 2014 р. тільки скорочується (уже мінус 50% відносно 2012-го), у тому числі з РФ - із 2,5 млн у 2014-му до 1,2 млн у 2015-му. За минулий рік із майже мільйона росіян, які відвідали нашу країну, трудових мігрантів було лише півтори тисячі чоловік. Правила в'їзду для громадян РФ давно стали жорсткішими, перевірку документів на кордоні посилено, кількість відмов, за даними прикордонників, зросла (щоправда, на смішні 0,2%).
Проте можливі дзеркальні санкції з боку Росії, тобто запровадження візового режиму для українців, по останніх ударить відчутно. Росія разом із Польщею залишається країною, яку найчастіше відвідують наші співвітчизники. Так, конфлікт на Сході позначився на лояльності українців до агресивного сусіда, з 2014 р. кількість наших співгромадян, які відвідують РФ, скорочується. 2013-го понад 6 млн українців відвідали РФ, 2015-го - уже трохи більше 4 млн. Але все одно це друга за відвідуваністю українцями країна. І так, там працює до 40% усіх трудових мігрантів з України, причому кожен п'ятий - без будь-яких правових підстав ("Міграційний профіль України 2011–2015").
На даний момент, за даними Міграційної служби РФ, на території Росії перебуває 2,1 млн українців працездатного віку.
Звичайно, у голові не дуже вкладається той факт, що поки одні відправляються добровольцями на Донбас, інші їдуть будівельниками в Ростов. Але українська влада - не окресливши жорстких меж конфлікту, постійно шукаючи компроміси та зубами вчепившись у "липецькі фабрики", - від самого початку формувала в населення гібридне ставлення до того, що відбувається. І тепер жінки, які зустрічають на колінах труни з односельчанами з АТО, без сумнівів відпускають чоловіків штукатурами в Смоленськ.
Щоб зрозуміти це, потрібно уявити собі середньостатистичного трудового мігранта, його побут, його життя. Останнє дослідження трудової міграції в Україні проводилося 2012-го Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи і Держстатом. Але отримані результати якщо й змінилися, то по суті не критично. Мігрант, який шукає роботу в РФ, - це чоловік, переважно з сільської місцевості (понад 60%), зайнятий важкою фізичною працею, який часто працює нелегально (понад 20%) і виїжджає на заробітки на кілька місяців. Найчастіше це житель однієї із західних областей (понад 70%). Утім, експерти банківського сектора зазначають, що нинішнього року лише 20–25% грошових переказів із РФ, через платіжні системи та картки, спрямовуються в західні області України.
Багато хто, може, і хотів би поїхати, наприклад, у Польщу чи Чехію, але "запас міцності" не дозволяє - життя там дорожче, курсова різниця більша, одержати візу складно й дорого, а головне, економіка єврозони котрий рік у стагнації та запропонувати роботу всім охочим просто не може.
При цьому західні області в нас традиційно лідирують за найнижчим рівнем середніх заробітних плат. А пам'ятаючи про те, що з 2014 р. підвищення соціальних стандартів сповільнилося до абсолютного мінімуму, далеко не в усіх західних областях до кінця 2015-го середні зарплати дотягали до рівня київських у 2012 р. Ажіотажу на ринку праці немає, навпаки, 2015-го спостерігався повальний спад попиту на робочу силу в усіх галузях. Люди біднішають, не мають роботи і не бачать перспектив.
Бюджет майбутнього року обіцяє їм зростання мінімальної заробітної плати до грудня й аж до 1762 грн. При цьому, за даними Мінсоцу, у цінах серпня 2016-го МЗП уже мала б становити 2736 грн та у півтора разу перевищила суму, озвучену в проекті бюджету майбутнього року.
Аналізуючи зовнішню міграцію, висновки робити складно, тому що ті, хто виїжджає, далеко не завжди декларують правдиві цілі візиту, однак аналіз внутрішньої міграції красномовно каже про одне - українці залишають насиджені місця в пошуках більших зарплат, що є прямим наслідком девальвації та інфляції, допущених чинною владою. Очевидно, що саме відсутність грошей, а не патріотизму, штовхає їх і на поїздки в Росію. Мулярам, покрівельникам і різноробочим там пропонують від 20 до 50 тис. грн заробітку, безплатне житло та триразове харчування. А російські банки випускають для гастарбайтерів спеціальні карткові продукти, які дають змогу родичам в Україні за другою карткою знімати гроші з рахунку без комісії. All inclusive, відмовитися від якого виключно з патріотичних міркувань складно. Та й перша особа держави на власному прикладі показує, що "війна війною, а прибуток за розкладом".
Що зробила влада для того, аби ці люди були влаштовані на батьківщині? Вона за два роки, що минули, забезпечила їх роботою, соціальним захистом, гідним рівнем життя? Або хоча б дала надію на те, що ситуація незабаром поліпшиться? З великою ймовірністю левова частка тих, хто нині їздить у РФ на заробітки, після запровадження візового режиму продовжить туди їздити, адже вдома краще не стає, тільки гірше. І вони вишикуються в довгі черги до чотирьох консульських відділів Росії в Україні, очікуючи дозволу на виїзд довгі місяці. І з великою ймовірністю відсоток цих дозволів високим не буде, Росія зацікавлена в робочій силі, але Україна далеко не єдина країна, готова її надати, і політичний фактор тут буде вирішальним.
Про те, яким чином потраплятимуть в Україну кримчани, яких ми вважаємо українцями, а РФ - росіянами та які найчастіше мають два паспорти й жодного для поїздок за кордон, ініціатори візового режиму відповідають витіювато.
Відповідно, після запровадження візового режиму частина трудових мігрантів залишити батьківщину вже не зможе (як мінімум ті 20%, які їздять у РФ нелегально). Вони поповнять ряди безробітних та увіллються в колони прибічників Тимошенко й "Опоблоку", мітингуючи на Банковій, вимагаючи дострокових виборів, високих пенсій, низьких тарифів і всього іншого, чого побажають "вожді народів".
На українській економіці візи теж позначаться. За даними Національного банку, за 2011–2015 рр. українськими трудовими мігрантами перераховано в Україну грошових переказів на загальну суму 34,2 млрд дол. США. Так, із 2014-го динаміка спадна, але суми все одно вражають - 5,2 млрд дол. 2015-го, 1,3 млрд - за два квартали 2016-го.
До речі, зниження надходжень цілком можна виправдати й девальвацією національної валюти, тепер сто доларів стали цілком відчутною для сімейного бюджету сумою, і потреба в переказі значних обсягів валюти відпала. До речі, сам НБУ серед причин скорочення обсягів грошових переказів від заробітчан називає й скорочення переказів у Донецьку та Луганську області на півмільярда, і девальвацію російського рубля. При цьому зазначаючи, що недовіра населення до української банківської системи та нестабільність фінансової ситуації в Україні призвели до того, що частина коштів стала надходити в країну за неофіційними каналами, які НБУ просто не може контролювати. За приблизними оцінками регулятора, йдеться ще про 1 млрд дол. у 2015 р.
Росія 2015-го, попри зниження надходжень, залишалася лідером за обсягами грошових потоків в Україну - 1,2 млрд дол. Надходження з усіх країн Євросоюзу трохи перевищують за обсягами перекази з Росії - 1,6 млрд дол. Обсяг переказів із Польщі, яка в останні роки лідирує за кількістю трудових мігрантів-українців, наприклад, ледь перевищив 55 млн дол. 2016-го спад надходжень сповільнився, за два квартали ц.р. з Росії в Україну надійшло 266,8 млн дол., за два квартали 2015-го - 318,7 млн.
Очевидно, що питання запровадження візового режиму складне та перезріле. І вирішення його, по всьому видно, відкладено на невизначений строк: піар-привід відпрацьований, з порядку денного законопроект зник.
При цьому постанова парламенту, навіть у разі прийняття, мала б виключно рекомендаційний характер. Чи дослухався б до цих рекомендацій Кабмін? Найшвидше, він керувався би не тільки емоціями, проаналізувавши економічні, юридичні та політичні наслідки подібного рішення.
І поки уряд зважує всі "за" та "проти", можливо, він зверне увагу на зубожіння населення, обвал демографії, відплив робочої сили та відсутність перспектив економічного розвитку, прямо пов'язану з усім переліченим вище. На те, що в боротьбі за трудові ресурси, у битві за рівень життя народу та його добробут ми поки що однозначно програємо агресору.