Цілком очевидно, що президентська владна вертикаль України наполегливо прагне, за радянським прикладом, перетворити святкування кожного Дня незалежності на такий собі звіт про власні досягнення, прикрашаючи картину винайденими у біляпрезидентських політтехнологічних колах тегами: "створили", "зробили", "поставили на озброєння", "модернізували"…
Уся ця яскрава мішура жодним чином не могла приховати деяких особливостей останнього військового параду, коли головною вулицею столиці серед озброєння, створеного радянською конструкторською думкою минулого століття, проїхали макети, окремі й малосерійні зразки військової техніки, вироблені вітчизняним оборонно-промисловим комплексом далеко не за останні роки. У парадному поспіху верховному головнокомандувачу ніхто не пояснив, чим військовий парад відрізняється від виставки виробів "Укроборонпрому" і підприємств оборонки, де інколи замість реальних ракет можна виставити добре обточену на токарському верстаті дерев'яну болванку.
Та все ж деякі "досягнення" оборонної промисловості слід відзначити.
Лише через 15 років після створення для участі в турецькому тендері на військовому параді з'явився танк "Ятаган", про проведення державних випробувань якого у збройних силах глава держави оголосив напередодні святкування Дня незалежності.
Без проведення державних випробувань на параді з'явилася і САУ "Богдана", оголошена перспективним зразком озброєнь.
Вершиною ж "парадного цинізму" стало рішення продемонструвати платформу для оперативно-тактичного ракетного комплексу "Грім-2". Для внутрішнього споживання, може, це б і згодилося, однак налякати агресора дерев'яним макетом ракети досить важко.
Але всі ці нюанси в жодне порівняння не йдуть із тим, чим насправді займаються в оборонній сфері високопоставлені державні мужі. А вони, створюючи "прекрасне" тло для демонстрації успіхів оборонки, спрямовують свої зусилля аж ніяк не на відродження потенціалу вітчизняного оборонно-промислового комплексу.
Ударимо будовами по оборонці!
У червні 2018 року наглядрада "Укроборонпрому" схвалила наказ №103 від 18.06.2018 року генерального директора концерну П.Букіна про передачу на приватизацію, а також ліквідацію 37 підприємств державного концерну, мотивуючи тим, що ці підприємства нібито не задіяні у випуску оборонної продукції, виконанні оборонного держзамовлення, до того ж абсолютно безперспективні (копія додаток №2 до наказу на сайті). Зрозуміло, що до "списку Букіна" внесені зовсім уже "паршиві вівці", з яких навіть вовни жмут не настрижеш. Як, наприклад, ДП "Тячівський завод "Зеніт", розграбований до гвинтика.
Однак немає й тіні сумнівів, що підприємства концерну "Укроборонпром", у яких залишилося хоч якесь майно, ніхто Фонду держмайна для приватизації (розкрадання) і не пропонує. До такої особливої категорії належать підприємства, розміщені на великих земельних ділянках, особливо це стосується столиці.
Хоча створення такого списку - певною мірою процедура не дуже важлива, оскільки вже сьогодні на ряді підприємств ведеться бурхлива робота з відчуження майна і земельних ділянок. Зате цей документ неоціненно прислужиться слідчим, яким так чи інакше доведеться взятися за запопадливих реформаторів оборонки.
Уже найближчим часом на місці знесених корпусів заводу "Радар" за Палацом "Україна" з'явиться будівельна техніка для спорудження елітної багатоповерхівки. Заступник секретаря РНБО Гладковський та комерційний тренер столичного мера Столар знають про супервигідний проект так багато, що страшно запитувати.
Затамувавши подих чекає вирішення своєї долі багатотисячний колектив підприємства "Антонов", оскільки комусь із можновладців уже сняться бариші, отримані в процесі будівництва житлових кварталів на місці заводських корпусів та злітної смуги.
Аналогічна історія може трапитися з частиною території заводу "Меридіан".
Загалом же, ситуація навколо земель оборонних підприємств така, наче хтось почав вести ще одну гібридну війну всередині країни, і цього разу - спрямовану на знищення підприємств оборонної промисловості. Хто ж ці вороги народу? Може, агенти Кремля, які банкрутують чергове стратегічне підприємство? Змовники, що проектують самовибуховий міномет? Може, знову ДРГ з ОРДЛО зі зграями безпілотників, які кружляють стерв'ятниками над мирним і беззахисним вибухонебезпечним арсеналом? Ні, цього разу ворог значно підступніший. Адже, судячи зі згаданих "управлінських рішень" та легкості реалізації своїх задумів, злочинне угруповання розкинуло свої щупальця не тільки в концерні "Укроборонпром", а й загалом у структурах, що формують політику у сфері безпеки та оборони, а також оборонної промисловості.
Квант спотикання…
У "списку Букіна" є одне підприємство з дуже непростою історією, яке ледве пережило багато "злочинних" режимів та "псевдо-реформаторів" і потрапило під коток младоменеджерів "Укроборонпрому". Йдеться про ВАТ "Завод "Квант".
Я згадав це підприємство з простої причини. Наприкінці серпня нинішнього року посол України у США В.Чалий заявив, що Україна звернулася до США з пропозицією купівлі систем ППО на можливу загальну суму близько 2 млрд дол. Не пригадаю, щоб за всі роки незалежності хоч одна програма створення власного виробництва озброєнь і військової техніки фінансувалася в таких обсягах, не кажучи вже про системи ППО.
До набуття Україною незалежності завод "Квант" був одним із ключових розробників і виробників радіолокаційних станцій наземного та корабельного базування, який забезпечував левову частку потреб у радіолокаційному обладнанні армії колишнього СРСР, а також цивільної авіації й флоту. Більшість таких підприємств на території нашої країни через відсутність замовлень Міноборони України переорієнтувалися на випуск іншої продукції або ж взагалі перестали існувати.
Слід зазначити, що держава як основний акціонер "Кванта" (73% акцій підприємства перебувають у державній власності) впродовж понад чверті століття нічого корисного для його підтримки не зробила і виявилася неефективним менеджером. Ба більше, мотивуючи тим, що "Квант" - оборонне підприємство, держава не дозволила знайти серйозного інвестора, ні внутрішнього, ні, тим паче, зовнішнього.
Колективу підприємства пощастило більше. З ініціативи приватних підприємців, на частині виробничих потужностей ВАТ "Завод "Квант" з участю його колишніх конструкторів та інженерно-технічних працівників удалося організувати проектування, виробництво, ремонт, модернізацію та обслуговування радіолокаційних комплексів.
Уже тепер на виробничих площах підприємства розгорнуто виробництво радіолокаційних станцій "Малахіт", "Борсук", "Лис", мобільного комплексу наземної розвідки "Джеб", системи створення перешкод "Анклав", які на сьогодні у рамках держоборонзамовлення поставляються в армію та прикордонну службу.
По суті, "Квант", що важливо, зовсім не є купою занедбаних цехів і площ під оренду, що повністю втратили цільове призначення, як це сталося з багатьма іншими оборонними підприємствами, котрі пережили "конверсію". Фактично, підприємство частково продовжує роботу за початковим профілем. Якщо ж підходити до питання з формального боку, то до 2009 року ВАТ "Завод "Квант" перебував у скрутному становищі, ще в середині 1990-х було розпочато процедуру ліквідації. Однак новий керівник заводу Алла Зубкова тоді зуміла не тільки зупинити процедуру банкрутства, а й виграти за останні роки ряд судів щодо боргів підприємства, а також виплатити частину заборгованості кредиторам, повернувши його до життя. Звісно, про відновлення виробництва самим ВАТ "Завод "Квант" на сьогодні можна говорити умовно, - шлях до його повного оздоровлення тільки розпочатий, особливо з урахуванням того, що основний акціонер, держава, і керуючий пакетом акцій концерн "Укроборонпром" не зробили для цього зовсім нічого. Підприємство самотужки, за рахунок уперше отриманого прибутку, модернізувало котельню, уперше з часів СРСР відремонтувало й утеплило корпуси.
Так уже повелося, що тільки-но у підприємства з'являється прибуток -з'являється безліч різних діячів, охочих поживитися. Якби ситуація на "Кванті" не почала змінюватися на краще, навряд чи в концерні "Укроборонпром" хтось про нього згадав би. Саме з цього моменту над заводом почали згущуватися корупційні хмари.
Перші ж кроки Зубкової на відродження "Кванта" несхвально сприйняла певна частина керівництва "Укроборонпрому", як з'ясувалося, прямо зацікавлена в ліквідації підприємства.
23 липня, тобто всього через п'ять днів після вищезгаданого наказу №103, "Укроборонпром" затверджує ще один, під номером 196, - про призначення на 9 серпня 2018 року позачергових зборів акціонерів ВАТ "Завод "Квант". Саме ця послідовність і поспіх, із яким приймалося рішення, наводить на сумні думки про те, що вже хтось поклав око на цей об'єкт.
Тут слід відзначити один важливий факт: 2012 року "Укроборонпром" постановою Кабінету міністрів №716 отримав в управління 73,27% акцій ВАТ "Завод "Квант", власником яких є держава. Але це не означає, що "Укроборонпром" став власником заводу. Строго кажучи, його власником не є й держава, - у відкритому акціонерному товаристві всі акціонери мають рівні права. Держконцерн отримав лише корпоративні права на управління, не більше. Цей момент важливий для розуміння того, що відбулося далі.
У тексті повідомлення про збори, який отримали акціонери "Кванта", одним із пунктів значилося рішення про обрання на посаду голови правління ВАТ такого собі Володимира Ілліча Левіна. Строката біографія Володимира Ілліча свідчить про те, що він допомагав і, можливо, продовжує допомагати забудовувати столицю численними багатоповерхівками екс-президентові Української державної будівельної корпорації "Укрбуд", нардепові Максиму Микитасю. Левін - координатор громадської ініціативи "Добрі справи", організатором якої був Микитась. Окрім того, у них є спільний проект - сервіс із добору та продажу квартир.
Факт співпраці Левіна з "Укрбудом" і Микитасем сам собою був би абсолютно невинним, якби не одне "але". У червні 2017 року ТОВ "Кантрі Буд" подало керівництву ВАТ "Завод "Квант" інвестиційну пропозицію (документ датований 6 червня 2017, вхідний № 101, копія надіслана в ДК "Укроборонпром", копія на сайті). Суть пропозиції зводилася ось до чого, дослівно: "ТОВ "Кантрі Буд" пропонує здійснити за адресою м.Київ, вул. Максимовича (Трутенка), 2, будівництво житлового комплексу (з паркінгами та нежитловими приміщеннями) орієнтовною площею 150 000 кв. м".
Далі у вкладенні був гарантійний лист від забудовника, що співпрацює з інвестором, - ТОВ "Укрбуд Девелопмент", яке входить до структури Корпорації "Укрбуд", де висловлювалася "готовність взяти участь у проекті будівництва житлового комплексу в м. Києві по вул. Максимовича (Трутенка), 2, у якості фінансового і будівельного партнера ТОВ "Кантрі Буд".
Не треба бути видатним мислителем, аби зрозуміти: саме з моменту спроби заведення "Укроборонпромом" на завод В.Левіна починається реалізація схеми відчуження державного майна. Зрозуміло, що підприємство повернеться у стан банкрутства, а далі від нього залишиться тільки земельна ділянка з чудовими комунікаціями, на яких за кілька десятків метрів від станції метро "Васильківська" виросте чергове укрбудівське бетонне місто-сад.
Отже, збори акціонерів провели - зі скандалом та величезною кількістю порушень. Очевидний зв'язок Левіна з потенційним претендентом на забудову території підприємства набув розголосу ще до зборів, і акціонери одразу ж різко виступили проти його призначення. І ось тут фокусники з "Укроборонпрому", які прагнули непомітно перетворити оборонний завод на житловий комплекс, допустилися серйозної помилки. Оскільки зв'язок Володимира Ілліча з "Укрбудом" був надто очевидним, на лаві запасних заздалегідь розмістився інший кандидат - Олександр Ар'євич Андрущенко, якого і вдалося, з порушеннями законодавства, призначити на керівну посаду після провалу з Левіним. Його, на перший погляд, з "Укрбудом" не пов'язувало ніщо - але в тому ж і річ, що лише на перший. Таким чином, перша перешкода на шляху ліквідації "Кванта", а саме усунення "Укроборонпромом" Зубкової від керівництва підприємством, прибрана.
Спільна точка, в якій перетинаються майже всі герої цієї чергової славної сторінки в історії відродження української "оборонки", є на карті, - це місто Херсон, батьківщина попереднього керівника ДК "Укроборонпром" Романа Романова, який у лютому 2018 року поступився посадою Павлу Букіну. Його звільнення пов'язувалося з низкою корупційних скандалів. Романов пішов, але кадри його живуть, успішно пересидівши свого патрона.
Однією з таких фігур є заступник генерального директора ДК "Укроборонпром" Володимир Кострицький - який, за твердженнями джерел у держконцерні, безпосередньо курирує питання "Кванта". В часи колишнього антинародного режиму Володимир Віталійович трудився заступником прокурора Херсонської області. Нова влада спочатку відзначила його заслуги люстрацією, внаслідок чого Кострицького у 2014 році звільнили й позбавили права обіймати посади в системі органів влади на 10 років. Утім, наша українська влада - найгуманніша влада у світі, тому невдовзі гнів змінили на милість, і Володимир Віталійович не просто обійняв одну з найвищих посад у стратегічній оборонній структурі, а й отримав, згідно з указом П.Порошенка №439/2016, звання "заслуженого юриста", з формулюванням "за значний особистий внесок в облаштування правової держави, забезпечення захисту конституційних прав та свобод громадян, багатолітню самовіддану працю та високий професіоналізм".
Але, як виявилося, Кострицький - не єдиний представник херсонської діаспори в кабінетах "Укроборонпрому" з "цікавою" біографією. Посаду директора департаменту управління активами держконцерну обіймає Сергій Олександрович Марченко, який у 2012 році, будучи арбітражним керуючим, прославився як санатор найбільших підприємств Херсонської області - Херсонського комбайнового і бавовняного комбінатів. І якщо комбайновий санацію пана Марченка якось пережив, то ХБК не так пощастило. Сергій Олександрович відзначився організацією продажу основних засобів виробництва - ткацьких верстатів, що поставило на долі підприємства надійний надгробний хрест.
Роботу Марченка на ХБК, мабуть, оцінили належним чином у Мін'юсті, і Сергія Олександровича за видатну працю нагородили дисциплінарним стягненням у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Але вже у квітні 2015 року Марченко почав трудитися на новому місці, у Херсонському регіональному відділенні Фонду держмайна, де за два місяці зробив запаморочливу кар'єру до начальника відділу управління держвласності та реформування майна. Неймовірний успіх для людини, що раніше угробила ХБК.
Але для нашої історії значно важливіше інше. Олександр Андрущенко, посаджений "Укроборонпромом" у крісло голови правління ВАТ "Завод "Квант", за чистісіньким збігом, із 1999-го по 2008-й і з 2011-го по 2013-й теж трудився на різних посадах у Фонді держмайна України. І вже, звісно ж, за абсолютно випадковим збігом обставин, у 2004 році, перебуваючи на посаді заступника директора департаменту Фонду держмайна, Андрущенко брав участь у дуже невитонченій зміні керівництва Харківського бавовняного комбінату.
Таким чином, на манежі з'явилася група осіб, пов'язаних між собою в минулому, які реалізують, за єдиним задумом, схему передачі під забудову території оборонного підприємства. Представники правоохоронних органів розуміють, що означає у кваліфікації злочинних діянь поняття "група осіб".
А якщо ще у кваліфікації додати слова "ліквідації виробництва сучасних радіолокаційних станцій для Збройних сил України і силових структур", то вже можна й на 111-ту статтю подивитися.
Список учасників цього дійства далеко не повний. Цілком очевидно, що в кожній такій справі є ідеологи, натхненники й виконавці. Виявлення цих осіб - справа слідчих. В остаточному підсумку, час покаже, що є пріоритетом для українських чиновників і реформаторів оборонки: збереження і розвиток виробництва РЛС - чи спорудження на території оборонного підприємства житлового комплексу.
Операція "Ліквідація"…
Історія українських розвідувальних структур досить непроста. І Службу зовнішньої розвідки, і військову розвідку України довелося створювати практично з нуля. Нашій країні перепали тільки окремі скалки колись надзвичайно потужної мережі розвідки колишньої радянської імперії. На створення абсолютно нової інфраструктури розвідувальних органів, аналітичних підрозділів, агентурних позицій, сучасних закритих систем комунікацій і навчальних центрів підготовки фахівців, тобто власної школи розвідників, пішли роки. На сьогодні практично неможливо уявити собі обсяги фінансових та інших ресурсів, спрямованих на те, щоб на сучасному рівні забезпечувати потреби держави в розвідувальній інформації.
Звісно, розвідувальні структури України перебувають під невсипущим контролем іноземних спецслужб, а особливо країни-агресора, що бажає їх "засліпити" й дезорганізувати.
Однак, як виявилося, не тільки агресор має план з дезорганізації роботи наших розвідок!
Важко було повірити, що до наших розвідників, як і до оборонних підприємств, добралися пустотливі ручки київських будівельників. Ідеться про острів Рибальський, де розміщені підрозділи військової розвідки.
Потуги "звільнити" Рибальський острів від військових розвідників та оборонних підприємств чітко проявилися у 2005 році, коли нібито з'явилося таке собі доручення міністрові оборони, народжене в надрах апарату РНБО, про необхідність розгляду питання "виселення" військових розвідників із острова. Навіть не треба натякати, що в той період посаду секретаря РНБО обіймав нинішній очільник держави П.Порошенко. Однак реалізувати тоді таку операцію не вдалося, оскільки, як кажуть розвідники, ці потуги розбилися об непримиренну позицію керівництва військового відомства і військової розвідки.
З новою силою потуги звільнити острів від військової розвідки виникли у 2009 році, а також у 2012-2013 роках, коли в Україні з'явилася російська девелоперська компанія Мос Сіті Груп, що запропонувала інвестувати у проект забудови острова 1,5 млрд дол. Однак усі ці потуги нівелював кошторис із перенесення військової розвідки на іншу територію. За даними джерела в Кабінеті міністрів, сума коштів для організації створення нової інфраструктури для військової розвідки, яку мав компенсувати інвестор, була цілком порівнянна з сумою інвестицій для реалізації проекту спорудження "Київ-Сіті". Але й цей аргумент не став перешкодою для ухвалення рішення про переміщення військової розвідки. Основним для керівників країни аргументом на той час для припинення реалізації проекту із забудови острова стала можливість, хоч як це дивно, дезорганізації роботи ГУР МО.
На сьогодні вже почався процес переїзду співробітників зовнішньої розвідки в Білогородку, а на їхні фонди на Нагірній вулиці передбачається перевести підрозділи військових розвідників.
Робіть висновки, панове можновладці! Чи варті заробітки на будівництві безпеки країни?