Обстановка на фронті АТО загострюється, й інтенсивність бойових дій різко зростає. У чому причина посилення активності на фронті, і скільки це триватиме? Які сильні й слабкі сторони окупаційних військ РФ?
Аналізуючи перебіг бойових дій, ми раніше вже неодноразово прогнозували нинішню військову ситуацію. Війну неможливо зупинити виключно політичними методами та мирними переговорами. Хтось повинен виграти, а хтось - програти. Доки на лінії зіткнення не офіційний кордон, а ніким не демаркована "сіра зона", то звичайною контрольною перевіркою завжди буде автоматна черга.
Лінія розмежування проведена на карті досить умовно. Виникла "сіра зона", де також є свої висотки, балки, лісосмуги, контроль над якими дозволяє в кожному конкретному місці більш-менш упевнено контролювати і займати пануюче становище в кожному конкретному місці.
Лінія фронту - це не Друга світова, це не суцільні ряди траншей. Це тонка лінія передових взводних опорних пунктів, які контролюють вузли доріг, основні пагорби, підходи до великих населених пунктів та стратегічних об'єктів. Між цими опорниками - великі незайняті простори.
Де сьогодні ведуться активні бойові дії?
Поблизу великих населених пунктів - у районі села Зайцеве, яке майже прилягає до Горлівки, промзони біля Авдіївки, Донецька - шахта "Бутовка". У цих районах відвести війська неможливо, - близьке розташування населених пунктів не дозволяє розвести підрозділи. Тому боротьба за вигідні спостережні пункти, за передові позиції, зручні для розгортання подальших дій, неминуча.
Ці гарячі точки створюють загрозу донецько-горлівській агломерації. Порушують нормальне сполучення і комунікації противника у прифронтовій зоні.
Слід зазначити, що, порівняно з попередніми мінськими "перемир'ями", українське командування зробило певні висновки. Досвід 32-го блокпосту свідчить, що виконання дослівно умов "перемир'їв" із російськими найманцями загрожує великими втратами. Перешкодити захопленню "сірої зони" і взяттю в лещата наших передових позицій противником, із загрозою подальшого охоплення, штурму, оточення можна тільки в один спосіб - нав'язати ворогові контрдії.
Противника особливо турбує захоплення "сірої зони" навколо Горлівки, оскільки Горлівка має ключове значення для оборони Донецька.
Зайцеве майже впритул прилягає до Горлівки. Ініціювала взяття Зайцевого українська сторона. У січні-лютому противник спробував вибити звідти наші підрозділи. Після запеклих боїв із застосуванням піхотної зброї росіяни застосували артилерію, але невдовзі почали отримувати у відповідь. Майстерність командування частини, яка утримує Зайцеве (а це один із наших найкращих піхотних батальйонів на фронті), дозволила дати відсіч усім спробам противника зблизитися і "віджати" наші позиції.
У березні гарячою точкою стала промзона Авдіївки. Звідти регулярно висувалися розвідгрупи противника і обстрілювали наші позиції. Щоб запобігти цим діям, у промзону ввійшли й закріпилися бійці "Правого сектора", а потім за певними маршрутами підтягнулися армійські підрозділи, що вже надійно закріпилися там.
Контроль промзони в районі Авдіївки створює загрозу комунікаціям противника і впритул зближує українські позиції з передовими опорниками ворога. У результаті цього маневру противник втратив можливість використовувати дорогу вздовж лінії фронту, і це викликало серйозне занепокоєння противника. У район промзони було перекинуто ударні загони найманців, й тепер там ведуться надзвичайно запеклі бої з регулярним застосуванням артилерії та інших заборонених різновидів зброї. Однак досі противникові не вдалося вибити українські підрозділи, попри контроль ряду панівних висот.
Без контролю над районом шахти "Бутовка" важко проводити операції поблизу Донецького аеропорту, це, знову-таки, зручна спостережна позиція для проникнення в Донецьк. Тут бої ведуться з 2014-го, - це постійна гаряча точка.
Для противника все це - зовсім не віртуальна загроза. Річ у тому, що регулярна російська армія в Донбасі продовжує виконувати роль стратегічного резерву найманої армії. Але чи буде вона втручатися, якщо в самій Горлівці зав'яжуться вуличні бої? Одна ж річ - ризикувати найманцями, а інша - армійцями. Отож не факт.
Які чинники визначають продовження боїв?
1. Відсутність демаркації примушує постійно вести бої за поліпшення позицій у районі великих населених пунктів, там, де відведення військ і розрив дистанції неможливі.
2. Нав'язування противникові контактних боїв дозволяє промацувати противника, рівень його боєздатності, обкатувати в бойових умовах свої частини.
3. Активні бойові дії мають на меті нав'язати ініціативу противникові, скувати дії його підрозділів, зв'язувати боєм його ударні підрозділи.
4. Бойові зіткнення дозволяють підтримувати бойовий дух мотивованого й боєздатного особового складу.
Які висновки можна зробити по ходу бойових дій?
1. З військової точки зору, локальна війна, яка ведеться силами піхоти на окремих ділянках фронту, вигідніша українській армії. Ми зберігаємо значну перевагу в силах над противником, у нас більше можливостей для проведення ротацій, тоді як у противника некомплект і брак людських ресурсів виявляються набагато гостріше. Заподіяння противникові регулярних втрат і постійна напруга ударних підрозділів найманців російської армії сковує сили ворога та послаблює його бойовий потенціал.
2. Щойно посилюється тиск на ворога в гарячих точках і ми проводимо локальні наступальні операції, противник відразу ж перестає тероризувати наші основні позиції силами розвідгруп, втрачає свободу дій. Сковування противника й нав'язування тактичної ініціативи дозволяє зв'язати його наступальну активність.
3. Наша армія при цьому в ряді пунктів поліпшила свої тактичні позиції. Низька інтенсивність бойових дій дозволяє у щадному режимі вводити в бій нові підрозділи, здобувати цінний бойовий досвід.
4. Посилення бойової активності - це не підготовка до наступу. Жодних ознак масштабного наступу та захоплення будь-якого міста в Донбасі наразі немає. Це війна на виснаження.
5. Майстерність на тактичному рівні наших піхотних підрозділів значно зросла. Немає приводів для рекламних тверджень, що в нас може вчитися весь світ, - нашій армії ще дуже далеко до професійних стандартів. Але психологічна готовність, збільшення досвідченого кістяка воїнів у передових підрозділах, і насамперед офіцерського складу, вже дозволяє впевненіше контролювати обстановку, а в окремих випадках - навіть диктувати противникові ініціативу.
6. Бої демонструють досить невисокий рівень російської найманої армії, яка протистоїть нам. Низька якість людських ресурсів не дозволяє ворогу без застосування важкого озброєння змінити обстановку навіть на локальних ділянках фронту.
7. Слід віддати належне українському військовому командуванню, - на відміну від попередніх мінських "перемир'їв", тепер у разі нахабних і зухвалих провокацій російських найманців усе-таки діємо інколи цілком адекватно.
8. На жаль, багато слабких місць противника українська армія використати не може, оскільки для цього необхідна централізована стратегія - як військових дій, так і реорганізації ЗСУ. На багатьох ділянках фронту активні дії не ведуться, що дозволяє противнику маневрувати своїми обмеженими резервами. Необхідно також забезпечити вищу якість комплектування та бойової підготовки піхотних підрозділів. Вищий рівень їхнього технічного оснащення. У війні взводів якість має визначальне значення, кількість нічого не означає.
На жаль, втрат зазнають і наші воїни. Ціною свого життя вони доводять, що Україна не послаблює опору і що свою ціну людськими життями за розв'язану війну доводиться щодня платити й РФ.
Росія реалізовує на практиці сценарій війни на виснаження. Який характер цієї війни? Вона ведеться невеликими групами піхоти в ключових точках близького зіткнення сил, з допомогою дозволеної мінськими угодами зброї, з регулярними випадками застосування заборонених великих калібрів, із рейдами поодиноких танків, які відстрілюють кілька снарядів і знову йдуть із передової.
Очевидно, що характер бойових дій, як ми вже неодноразово прогнозували, значно змінився. Ключового значення набуває якість підготовки та бойового застосування підрозділів піхоти, оснащених усіма видами піхотного озброєння, насамперед мінометами та гранатометами, з допомогою снайперів.
Війна в Донбасі - це війна взводів і взводних опорних пунктів. Характер бойових дій свідчить, що основною тактичною одиницею під час локальної війни на Сході України є піхотний взвод. Оптимально в ньому має бути хороший зв'язок, снайпери. Розвідгрупи та відділення не мають достатньої вогневої потуги, рота - це вже надто громіздко, та й сили вкрай обмежені, тонкий ланцюжок військ надто розтягнутий, щоб діяти зосереджено.
Побудова армії, яка сидить на опорниках у бліндажах, тепер втратила свій сенс. Велика армія потребує припливу свіжих сил мобілізованих, - але вона має бути резервуаром для відбору добре мотивованих військовослужбовців, направлення на передову належним чином підготовлених піхотних частин. Здатних діяти самостійно, без постійної підтримки танків та артилерії, спираючись на важке піхотне озброєння, легку бронетехніку.
Війна на виснаження проявила бойові якості російських найманців. Спроба створити найману армію, спираючись на частину місцевого населення, що залишилася, у РФ провалилася. Формування, укомплектовані з місцевих зрадників України, мають дуже низьку боєздатність, погано організовані. На всіх командних посадах (від батальйону і вище) всім керують офіцери російської регулярної армії, такі як майор Старков, - на місцеві кадри противник не розраховує, вони використовуються як ширма.
Сьогодні Москва докладає величезних зусиль, щоб відновити відносини з Заходом і скасувати санкції. Тиск Заходу працює, і для Путіна це надто болісно. Саме тому він не допускає поки що широкомасштабної ескалації бойових дій.
Проте тиск на Україну триватиме. Путін намагається показати, що самотужки Україна нездатна вплинути на припинення конфлікту, що санкції необхідно знімати. Що мир настане лише в тому разі, якщо Захід почне домовлятися про його умови безпосередньо з Путіним, якщо Євросоюз відмовиться від вимоги повернути Крим та Донбас в Україну.
Тому ескалація військових дій зараз може посилюватися, і застосування російською армією важкого озброєння може бути розширене. Війна триватиме довго. Аби вийти з війни переможницею, Україна має показати, що ця війна з кожним днем коштуватиме Путіну дорожче й дорожче. Саме це роблять сьогодні українські воїни на лінії фронту. І щодня Україна оплачує свою свободу кров'ю патріотів.