Далі побачимо різницю або схожість в адекватності оцінки загроз і здатності їм протистояти з обстоюванням державних, а не шкурних інтересів.
Відчуття загальної рівності, свого роду егалітарності, яке мільйони українців переживали під час Майдану, випарувалося, щойно сцена Майдану переселилася на Банкову й Грушевського. "Свої хлопці" перестали чути. Журналісти чекали прес-конференцій президента Порошенка іноді більше року, поповнюючи список запитань без відповідей і непокараних корупційних діянь.
Прибічники Зеленського зараз переживають таке саме відчуття, яке зріднює з кандидатом: він каже, що він просто людина, така як усі, і хоче нею залишитися. Але при цьому абсолютно закритий для вільного доступу преси й суспільства, видаючи себе гомеопатичними дозами, змушуючи судити про себе чи то з позитивного кіношного образу, чи то за жартами "95 кварталу", не завжди пристойними і доречними.
Петро Олексійович каже, що отримав урок і тепер дає інтерв'ю по кілька разів на день, по суті, агітуючи й мітингуючи серед своїх. Володимир Олександрович обіцяє спілкуватися з народом прямо, у тому числі щодня переконуючи жителів Донбасу в необхідності вступу України до НАТО. Мені як кримчанці, звісно ж, дуже імпонує ідея щоденного спілкування з нашими громадянами, які живуть на окупованих територіях. Я до цього всіх закликала всі ці п'ять років їхньої несвободи. Але я не розумію, чому Зеленський готовий комунікувати з жителями Донбасу, але не згадує при цьому жителів Криму? Там у неймовірно складній ситуації живуть не наші громадяни?
Я знаю, чому Петро Порошенко в перший рік свого президентства взагалі не вимовляв слова "Крим". Вуста розверзлись у момент експропріації РФ під виглядом "націоналізації" належного йому Севморзаводу. Але було ще питання продажу горезвісної Липецької фабрики. І політика України в плані бізнесу з Росією та збереження активів на окупованих територіях формувалася аж ніяк не з державних інтересів. А з інтересів великого бізнесу, якому прислужувала більшість "постмайданної" Ради. Так на світ з'явилася правова потвора - окупована територія АР Крим і м. Севастополя з режимом вільної економічної зони "Крим" - без стягнення податків і митних зборів. За трохи менше ніж рік тільки легальний товарообіг між постраждалою в результаті анексії Криму Україною та окупованим РФ півостровом становив понад мільярд доларів - в один кінець, на Крим. Фури стояли в кілометрових чергах. Ахметов, Фірташ, Косюк, Гереги і багато-багато інших зберегли свої активи в окупованому Криму, а згодом їх із різним ступенем вигідності продали росіянам.
При цьому громадяни України - жителі Криму отримали статус нерезидентів (закон про ВЕЗ "Крим" і постанова НБУ №699), у результаті їхні права стали меншими, ніж у тих, що "понаїхали", - громадян Росії. Зате власники єдиного недобросовісного банку, який кинув сотні тисяч своїх клієнтів у Криму, були застраховані від виплати депозитів. Цю саму політику тепер проводить і державний Приватбанк.
І тут інтереси нинішньої владної еліти і тієї, що претендує на роль майбутньої, переплітаються.
В обох важких для нашого вибору випадках є багато різного, але є тема, яку старанно обходять обидва кандидати, - Крим. Тобто логічний кінець війни з Росією. Тому що без деокупації і реінтеграції Криму вона ніяк не закінчиться, і жоден політик не може себе назвати переможцем у цій війні, не піднявши українського прапора над півостровом. Проблема, звісно, значно серйозніша, ніж ситуативне мовчання фіналістів президентських перегонів: 14 із 39 кандидатів у президенти України взагалі не вжили слова "Крим" у своїх програмах. Така людина є й у першій п'ятірці, з майже гарантованою перспективою ефективного представництва в новому парламенті, - це Юрій Бойко.
Це означає, що постмайданна влада за п'ять років не провела червоної лінії, за яку не можна заходити. Територіальна цілісність та існування держави, яка може бути втрачена в разі її порушення, не встановлені як усіма прийнята цінність. Політична гра на боці агресора не карається, а отже, допускається у вигляді "іншої думки". Політична корупція на самій верхівці піраміди влади, яка є загрозою безпеці держави, досі ще не має практики розслідування антикорупційними органами, на які покладалися найбільші надії суспільства.
Це наш солідарний - виборців і нами обраних - результат. І ми не будемо успішною країною, доки не виправимо цих "непорозумінь". Тема уроку, який із тріском провалила влада нинішня і який має вивчити влада потенційна, - це Донбас, Крим, корупція. Усунувши останню складову, вирішення завдання щодо двох перших значно спростимо, оскільки багато "неможливостей" мають цілком конкретну юридичну адресу, яка збігається з офісами компаній українських і російських (!) олігархів. А глибина провалу, в який упали мільярди донорських євро і доларів, а також бюджетних гривень, виділених на "ремонт провалу" інфраструктури Донбасу, прораховується за виграними тендерами компаній, що належать учорашнім "регіоналам" єфімових/близнюків, прийнятим у стан БПП. Напевно, зовсім задарма, тобто безоплатно (с).
На жаль, уже перші живі заяви експертів команди Володимира Зеленського, включно з кандидатами на пости президентської квоти при владі, свідчать, що, навіть незважаючи на досвід, люди ще дуже далекі від реалій життя. А життя і його ворог про це нагадують.
"Ми маємо формувати порядок денний, а не вбудовуватися в чужий" - звіряючись із текстом, амбіційно заявив у презентаційному ефірі "плюсів" Олександр Данилюк, екс-міністр фінансів, а нині - експерт команди лідируючого в перегонах кандидата Зеленського. Експерт широкого профілю - міжнародні відносини, економіка, фінансова та банківська політика - і ймовірний кандидат на посаду міністра закордонних справ.
У Путіна, не дочікуючись інавгурації чергового президента країни, "якої не повинно існувати", вже зверстали порядок денний - такий собі "комплекс першочергових заходів", підійшовши до справи, як завжди, ґрунтовно, тобто гібридно.
Попереду, як за підручником, ішла інформаційно-психологічна операція.
По-перше, повідомлення російських ЗМІ про підготовлений указ президента Путіна про видачу паспортів РФ для жителів "ДНР/ЛНР", з посиланням на джерела в адміністрації президента РФ. Указ "опрацьовано", залишилося тільки дочекатися результату виборів в Україні. Інформацію охоче підтверджували депутати Держдуми, але Пєсков, як завжди в таких випадках, нічого не коментував. А депутат Калашников дав зрозуміти, що така можливість прямо залежить від політичного розкладу в Україні після виборів. Але цього було достатньо, щоб відомі українські пабліки рознесли інформацію, підвищуючи її до рівня загрози національній безпеці та викликаючи в окремих політиків і лідерів фейсбучних думок справжню паніку - аж до вимог ще не обраному Зеленському засідати з керівниками спецслужб і НГШ для відсічі "обілечуванню" населення ОРДЛО.
По-друге, у ролі змія-спокусника виступив Віктор Медведчук - недовідставлений представник президента Порошенка в "мінській" тристоронній контактній групі.
Побачившись з Путіним два тижні тому, Медведчук дав інтерв'ю Reuters. Агентство винесло зі спілкування таке посилання: новий президент України може впродовж кількох місяців відновити контроль над сепаратистським Сходом, отримати дешевий газ і великі інвестиції з Росії, якщо він укладе угоду з Москвою. Одне слово, яйко-млєко будуть видавати, а не відбирати.
І, нарешті, щоб серйозність намірів Кремля була відчутна вже сьогодні, напередодні другого туру виборів, Кремль зірвав "великоднє перемир'я" у зоні бойових дій на Донбасі та впровадив заборону на поставку нафтопродуктів в Україну.
Звісно ж, це тільки початок публічного вивішування прапорів сигналів Кремля. У метушні боротьби штабів боротьби смислів не спостерігається, - бачимо тільки змагання технологів, їхнього вміння володіти е-ресурсами та уроків їх опанування Петром Порошенком. Тим часом українські громадяни на окупованих територіях хочуть чути і бачити живих людей в українській владі, а не начитані під гарну картинку тексти, котрі спекулюють на їхніх бідах та страхах.
На жаль, чинний президент, який п'ять років обіцяв бути гарантом і захисником прав українців на окупованих територіях, раптом став поширювачем страхів, використовуваних їх окупантами, на всю країну. Поділ людей на "Хто не за Порошенка, той за Путіна" повернув багатьох у 2014 рік. Саме так - на поділі людей на "наших" і "фашистів", українців і кримчан - була побудована інформаційно-психологічна агресія напередодні і в перші місяці окупації Криму. А потім - і Донбасу.
На жаль, Володимир Зеленський, який претендує на посаду президента і обіцяє реінтеграцію жителів окупованого Донбасу, чомусь забуває при цьому про жителів Криму. Це ж не тому, сподіваюся, що Меджліс кримськотатарського народу підтримав на цих виборах Петра Порошенка?
Правозахисники нарікають: у штабах що Порошенка, що Зеленського виявилися глухими до звернень громадськості. Ініціатива низки правозахисних і волонтерських організацій "Почуй Нарешті Виконай" розіслала у штаби свою позицію щодо Сходу, позначивши перелік найгостріших проблем, які стосуються мирного населення Донбасу, але ніхто з лідерів перегонів не відповів.
"Це жителі окупованих територій, і все, що пов'язане зі збереженням зв'язків та їхньою реінтеграцією, - це питання цивільних полонених або заручників. Ми можемо по-різному їх називати, оскільки в нас досі немає законодавчого врегулювання цього статусу. І це питання зниклих безвісти- попри те, що більше півроку тому парламент прийняв закон, він досі не імплементований", - каже координатор ініціативи Восток SOS Олександра Дворецька.
Представників цієї ініціативи на зустріч із президентом не покликали. І він не єдиний, хто не почув жителів окупованих територій, каже Олександра.
"Жоден із кандидатів не працював з окупованими територіями. Вони вирішили, що не зможуть сподобатися людям, які живуть у зоні конфлікту, які страждають від нього, які щодня бачать зруйновану інфраструктуру і відновлення старих порядків на цій території. Мені дуже жаль, що кандидати не відвідували Луганську й Донецьку області, не спілкувалися з цими людьми. Виняток становлять лише військові, де тільки один із кандидатів, користуючись своєю посадою головнокомандувача, зустрічався. Вся риторика про Схід і конфлікт говорить про людей на Сході як про об'єкт і спрямована більше на жителів Центральної й Західної України, а не навпаки. Тобто ніхто не звертається до людей на сході України як до суб'єктів, як до виборців", - вважає правозахисниця Олександра Дворецька.
Інша правозахисна ініціатива - Кримськотатарського ресурсного центру - розіслала "чорні мітки" кандидатам у президенти України, котрі у своїх програмах не згадали Крим. Реакція на ініціативу одинична, - Андрій Садовий відредагував свою позицію щодо прав кримськотатарського народу на самовизначення у складі України.
Центр журналістських розслідувань розіслав і з посильним доставив п'ятьом лідерам перегонів "кримські питання": яка позиція щодо двоякого статусу Криму - окупованої території з режимом вільної економічної зони; щодо створення кримськотатарської автономії та партійної роботи над питанням Криму. Пряма відповідь на всі запитання надійшла тільки від Анатолія Гриценка і опосередкована - від Юлії Тимошенко. Замість Петра Порошенка відповіла партія його імені, але головні питання залишилися без відповіді. А Володимир Зеленський і його штаб запит просто проігнорували.
Треба розуміти, що обіцянки чинного президента кримським татарам про відновлення національної автономії були або голослівними, або нечесними. Як і те, що Володимиру Зеленському ця проблема або невідома, або в його команди немає відповіді на це запитання. Що й не дивно.
У переліку осіб, названих членами команди Зеленського я не побачила жодного, хто міг би претендувати на звання експерта з проблематики Криму або Донбасу. Ну, екс-чиновник, котрий мені запам'ятався фразою "Крим і Донбас нам обходяться занадто дорого", звісно ж, не береться до уваги.
Що з усього цього слід шити? Країну.
Є дуже немала частина співвітчизників, яка рік у рік голосує й обирає не прізвища та портрети, а цінності. Які поділяють кандидати - від депутата сільради до президента країни. Нам треба знаходити одне одного набагато швидше, ніж у наш дім поцілить снаряд. Справжній або інформаційний.