І не стільки в тому, чи добре виконане "домашнє завдання" і чи чітко артикульована позиція на переговорах з партнерами, скільки на здатність не втрапити у вправно розставлену пастку і проявити твердість у захисті інтересів країни, президентом якої він є.
Перші двосторонні візити до Парижа й Берліна, що відбулися на початку минулого тижня, не принесли якихось помітних результатів. Але вони, по-перше, показали, що дебютант може проявити характер і, обстоюючи позицію Києва, не ніяковіючи, публічно заявити про розбіжності з грандами світової політики. По-друге, продемонстрували необхідність змінювати підходи й акценти в діялозі з політиками Старого і Нового Світу, які стомилися від постійних закликів Києва посилити санкції проти Росії.
У Франції й Німеччині хотіли почути від українського президента аргументи щодо розпуску Верховної Ради й оголошення дострокових парламентських виборів, його бачення перспектив взаємин з МВФ, співробітництва з урядом, боротьби з корупцією і проведення реформ. І, звичайно ж, придивитися, щоб зрозуміти, який він переговорник. Натомість Зеленський мав намір продемонструвати, що Україна залишається керованою державою, у якій є взаємодія між органами влади (зокрема президента з парламентом і урядом) і виконавська дисципліна.
Але більше половини часу на переговорах було приділено ситуації на Сході країни та позиції щодо досягнення миру в Донбасі шостого президента України, який постійно повторює, що завершення війни і повернення анексованих українських територій - його головне завдання.
Зроблені Зеленським під час виборчої кампанії заяви про те, що треба "припинити вогонь", на Заході викликали схвалення: нехай не всі, але багато хто хотів би знову опинитися в "обіймах" з Росією. Нині в Європі посилюються позиції тих, хто хотів би переглянути існуючий режим санкцій проти РФ, щоб поступово повернутися до рівня відносин, які існували до 2014 року.
І хоча Еммануель Макрон і Ангела Меркель запевнили Зеленського, що санкції проти Росії залишаться в силі, "поки не буде досягнуто прогресу", Франція і Німеччина не збираються їх посилювати. Подібні заклики Києва можуть навіть викликати роздратування у французьких і німецьких політиків. Показовими є дії Парижа й Берліна, що прагнуть повернути російську делегацію в ПАРЄ.
Але як продемонстрували перші закордонні візити, хоча Зеленський і заявляє про мир, він дає зрозуміти, що прагне його не ціною територіяльних поступок і федералізації України, не ціною приниження своєї країни і себе. Якщо судити з реакції українського президента на пресконференціях з Макроном і Меркель, то як мінімум у двох питаннях спостерігаються розбіжності в позиціях Парижа й Берліна з одного боку і Києва - з іншого.
По-перше, у питанні повернення російської делегації в ПАРЄ. Макрон переконує, що від санкцій у Раді Європи страждає не російська держава, а громадяни Росії. Мовляв, участь РФ у РЄ означає належність до "юрисдикційного простору", що дає росіянам можливість позиватися до російської держави. У свою чергу, Зеленський заявив, що ПАРЄ не має підстав для повернення російської делегації.
По-друге, під час спільного з німецькою канцлеркою брифінгу Зеленський підкреслив, що позиція України стосовно реалізації проєкту "Північний потік-2" є "діяметрально відмінною" від позиції Німеччини. Втім, він одразу зробив реверанс на адресу канцлерки, подякувавши їй за позицію щодо збереження транзиту російського газу через Україну й акумулювання в українських сховищах.
Нарешті, варта уваги й реакція Зеленського на некоректний переклад слів Макрона під час їхньої спільної пресконференції. Так, очільник Франції сказав: "Президент Зеленський показав у перші ж тижні свого мандата бажання рухатися до практики припинення вогню і продемонструвати жести (доброї волі. - В.К.) у напрямку регіонів, які називають сепаратистськими. Це нові елементи, які мають братися до уваги й на які мають бути відповідні реакції".
Однак у версії перекладачки, французький президент сказав, що Зеленський дав знак, що він "готовий іти на припинення вогню і готовий до діялогу з сепаратистами, готовий до нових параметрів переговорів". Оці слова й змусили учасників пресконференції ще раз прояснити свою позицію. Зокрема, Зеленський заявив, що "ми не готові до діялогу з сепаратистами".
Після цього "керівники" "народних республік" Пасєчнік і Пушилін висловили цілком очікуване розчарування, звинувативши Зеленського в тому, що він втрачає "унікальну можливість усе змінити" і "говорить, як експрезидент Петро Порошенко". Нагадаємо, що й Москва наполягає на необхідності прямих переговорів Києва з представниками "ДНР" і "ЛНР".
Російські масмедії, коментуючи візити українського президента до Франції і Німеччини, пишуть, що переговори показали, що Зеленський дотримується жорсткої позиції стосовно Росії й Донбасу і продовжує політику свого попередника Петра Порошенка. Наступність і насправді є, хоча представники Зе!команди й говорять про відмінності в політиці щодо Донбасу, які стосуються соціяльно-гуманітарної сфери.
Традиційно під час візитів обговорювалися й такі питання, як реалізація Мінських угод і зустріч лідерів країн - членів "нормандського формату", яку Зеленський хотів би провести "якомога швидше". Наразі ж домовилися про те, що в липні відбудеться зустріч зовнішньополітичних радників, які мають підготувати зустріч лідерів чотирьох держав.
Втім, сумнівно, щоб чотири лідери зустрілися в найближчі місяці. Адже умовою початку діялогу Зеленський назвав "конкретні кроки" - звільнення наших полонених, повернення українських моряків, розведення військ, будівництво моста в Станиці Луганській. Є дуже невеликі шанси, що в Москві підуть на ці кроки. І все ж таки Зеленський прагне зустрічі з Путіним. Для чого? Можливо, він, як і Джордж Буш-молодший, має ілюзії, що, подивившись в очі російському президентові, зазирнувши йому в душу і побачивши "гідну довіри людину", у чомусь зможе переконати.
Але платою за розчарування українського президента може стати чергове порушення домовленостей про перемир'я і загибель українських громадян.