Позавчорашні заяви Михайла Бродського можна було б вважати шокуючими, коли б багато що зі сказаного ним в ефірі «5 каналу» не видавалось очевидним. Політик, який належить до безпосереднього оточення прем’єра Тимошенко, (нехай у зайво емоційній і досить безапеляційній формі) ризикнув привселюдно підтвердити підозри, що закралися в серця співвітчизників.
«Я стверджую, що навколо Ющенка — сама корупція, — оголосив він у прямому ефірі «5 каналу». — Петя Ющенко... Миша Дорошенко, Петя Порошенко, Саша Третьяков — вони всі займаються переділом на свою користь. Червоненко — це взагалі окрема розмова... Третьяков і Порошенко лобіюють Григоришина...» За словами Бродського, навколо Нікопольського феросплавного заводу точиться боротьба не двох фінансово-промислових груп. «Є боротьба оточення президента, яке хоче одержати частку від продажу Пінчуком цього заводу росіянам, і боротьба Тимошенко, яка хоче цей завод продати з відкритого аукціону», — зазначив він.
Наостанок Бродський повідомив, що припиняє своє членство в партії «Батьківщина» і має намір написати заяву про відставку з посади радника прем’єра: «Я на вибори з Тимошенко не піду, якщо вона піде з Ющенком... Я вибачаюся перед тими виборцями, котрих закликав за нього голосувати. Хоча іншого вибору в нас не було. За Януковича не можна було голосувати, Кучма — його місце у в’язниці, хоча я не бачу, щоб Ющенко його збирався саджати...»
Юлія Тимошенко наступного дня почасти підтвердила побоювання свого екс-радника, висловивши обурення, що замовники фальсифікації на минулих виборах «сьогодні в новій владі почувають себе як удома», а екс-президент «так зміцнів, що повернувся до практики телефонувати суддям і народним депутатам і закликати їх на барикади до Пінчука, нагадуючи, що він для кого в житті зробив, аби йому трошки відплатили. Я хочу, щоб у нас не було жодного повернення до старого».
При цьому прем’єр поспішила відхреститися від обвинувальної промови Михайла Юрійовича, сказавши, що кожен має право на свою особисту думку. При цьому вона нагадала: Бродський — людина «досить гаряча й відверта». Зрозуміло, Юлія Володимирівна традиційно зауважила: «Михайло Юрійович зрозумів, що я — невід’ємна частина команди президента, тому я вдячна, що перед тим, як відкопати томагавк війни, він відмежувався від мене».
Відкинемо емоції Бродського та натяки Тимошенко. Юлія Володимирівна не має наміру покидати крісло глави кабінету як мінімум до закінчення парламентських виборів. А тому воліє не сваритися з президентом, від якого її прем’єрська доля прямо залежить.
Те, що сталося, дозволяє зробити декілька висновків.
Перший. Протиріччя всередині владної команди настільки гострі, що приховувати їх далі (всупереч негласній домовленості не виносити сміття з хати) вже нікому не вдасться.
Другий. Відверті заяви Бродського ще раз підтвердили: в державі щось не так. І чим далі — тим «не такіше». Причому річ не тільки і не стільки в ситуації навколо НФЗ. Хоча й тут є питання. Можна сперечатися про те, лобіює прем’єр групу «Приват» чи ні. Але водночас можна дивуватися й різкості глави держави, який поспішив назвати конфлікт навколо заводу боротьбою двох кланів. Чи вважає він одним із кланів урядову команду на чолі з прем’єром, яка пропонувала продати НФЗ на відкритому аукціоні? Коли так, то на якій підставі? І чи можна після цього говорити про єдність команди?
Третій. Коли заяви про корупцію, зловживання службовим становищем і подальше злиття бізнесу і влади роблять не нові опозиціонери, а вчорашні революціонери, це симптоматично. Бродський — у недавньому минулому технічний кандидат Віктора Ющенка й один з активістів помаранчевої революції. Він став першим із представників команди, що перемогла, хто насмілився говорити вголос про «втрати і перегини» у лавах переможців і не побоявся цю команду покинути на знак протесту.
Четвертий. У країні сталася не зміна влади, а лише зміна владних декорацій. І про це вже говорить уголос не тільки «відірваний» Бродський, але й донедавна обережна Тимошенко.
До речі, як стверджують, останньою краплею, що переповнила чашу далеко не ангельського терпіння Михайла Юрійовича, стала недавня інформація про нагородження президентом Марини Ставнийчук — не останньої людини в сумно відомому ківаловському ЦВК.
Є привід думати, що дедалі більше людей знаходитимуть підтвердження своїм сумнівам. А виходить, будуть нові заяви й нові демарші. Й у влади залишається все менше часу на виконання роботи над помилками.