Згідно з очікуваннями Мінсоцполітики, у новому опалювальному сезоні стартує монетизація субсидій для оплати житлово-комунальних послуг на рівні споживачів - довгоочікуване й необхідне для трансформації сектора ЖКП нововведення.
Для підготовки до монетизації уряд прийняв ряд принципових рішень, змінивши порядок надання субсидій і знизивши норми споживання для населення. Наслідки, на наш погляд, можуть бути досить неоднозначними. Замість переходу до адресної допомоги незаможним сім'ям, їх доступ до субсидій, навпаки, обмежать, лазівки в законодавстві, що дозволяють одержати субсидію для не незаможних, примножаться. Пропозиції міністерства однозначно скоротять кількість сімей, які одержуватимуть субсидії, але не гарантують досягнення соціальної справедливості при їх призначенні. А головне, з урахуванням останніх змін навряд чи буде досягнуто основної мети монетизації - стимулювання економії на рівні споживача.
За минулий опалювальний сезон житлові субсидії одержали понад 23 тис. сімей, що проживають у будинках площею понад 200 кв. м. При цьому якщо в одних областях таких одержувачів були одиниці, наприклад, у Луганській - тільки 55 таких сімей, а в Миколаївській - 116, то в інших регіонах нарахування субсидій тим, хто живе у великих будинках, стало масовим. Так, у Львівській області майже 5 тис. родин, що проживають у хоромах, одержали субсидії, в Івано-Франківській - 2,7 тис., у Закарпатській - 2,4 тисячі.
Не кращий стан справ і з наданням субсидій мешканцям квартир, що вочевидь перевищують за площею стандартні, - 28,5 тис. сімей, що одержували субсидії в минулому опалювальному сезоні, проживають у квартирах площею понад 120 кв. м. І знову в різних регіонах різна кількість таких одержувачів. Наприклад, у Донецькій області їх лише 113 сімей, у Сумській - 160, у Житомирській - 211, а в уже згаданій Львівській - понад 5 тис., в Івано-Франківській - 4,6 тис., у Волинській - 2,3 тисячі.
Складно не погодитися з Мінсоцполітики, співвідношення між доходами населення, їх житловими умовами й одержанням допомоги від держави загубилося десь у кабінетах органів соціального захисту. І комісії, що призначають субсидії, у різних областях України зовсім по-різному трактують інструкції міністерства.
Ні про яку соціальну справедливість не йдеться, серед тих, хто субсидії одержав, чимало родин, які їх не потребують, на сайтах нерідко можна знайти оголошення про здачу в оренду квартир із сучасним ремонтом, технікою, новими меблями й оформленою субсидією на оплату комунальних послуг. Водночас серед українців чимало тих, хто субсидій так і не одержав, однак значну частину сімейного бюджету змушений витрачати на оплату рахунків, відмовляючи собі й своїм дітям в інших не менш важливих для життя витратах. Проте не полишає відчуття, що Міністерство соціальної політики, прикриваючись бажанням відновити соціальну справедливість, усе ж таки вирішило банально скоротити кількість тих, хто одержує субсидії, не даючи при цьому жодних гарантій того, що позбавлено держдопомоги буде не геть усіх, а саме тих, хто її одержувати і не повинен був.
На початок березня, за даними Держстату, субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг одержували 6,5 млн домогосподарств. Це 44% усіх родин України. Потік бажаючих одержати допомогу від держави не висихає, незважаючи на те, що програмі вже кілька років. З початку року по субсидії звернулися понад 627 тис. домогосподарств. Середній розмір призначеної субсидії у березні становив 480 грн. При цьому в березні ж із призначених 14,3 млрд грн за комунальні послуги громадяни оплатили лише 11,6 млрд. І це вважається умовно позитивною динамікою, адже в січні цього року з призначених 14,5 млрд грн було оплачено тільки 9,9 млрд. На кінець березня заборгованість населення з оплати за поставки природного газу становила 17,6 млрд грн, за централізоване опалення й поставки гарячої води - 15,5 млрд, за утримання будинків і прибудинкових територій - 3,3 млрд, за холодну воду й водовідведення - 1,7 млрд, за електрику - 4,2 млрд, за вивезення сміття - 0,4 млрд грн. Усього понад 42,5 млрд грн. При тому, що рахунки однієї половини родин фактично оплачує держава, друга ледь справляється зі зростанням навантаження на сімейні бюджети. Тільки з початку року було підписано 18,5 тис. договорів про реструктуризацію заборгованості з оплати ЖКП. Серед тих, хто працює й через умовно високий дохід не претендує на субсидії, чимало сімей, яким сукупних доходів не вистачає на оплату рахунків у повному розмірі.
І вони вимушено реструктуризують свої борги, намагаючись виплатити хоча б частину заборгованостей, які продовжують зростати.
Зате, за даними Мінсоцполітики, серед домогосподарств, які одержують субсидії, чимало тих, у складі яких серед осіб працездатного віку немає працюючих узагалі або вони одержують дохід нижче прожиткового мінімуму. У минулому опалювальному сезоні таких сімей було близько мільйона, тобто кожна шоста родина, що оформила субсидію. Виходить, якщо вірити поданим громадянами деклараціям, 1,5 млн осіб, сім'ї яких одержують субсидії, не працюють узагалі. У Мінсоцполітики це пояснюють тінізацією реальних доходів громадян, адже інакше складно уявити, за рахунок яких коштів живуть і виживають ці родини. При цьому в міністерстві фіксували випадки придбання людьми з таких домогосподарств дорогої техніки, автомобілів і нерухомості, що явно не відповідає поданим ними деклараціям про доходи.
Наприклад, у Чернівецькій області сім'я з чотирьох осіб, троє з яких працездатного віку, задекларувала нульові доходи, одержала субсидію, а потім придбала два мобільні телефони й ноутбук на загальну суму майже 200 тис. грн. У Тернопільській області родина з двох офіційно не працюючих людей, що одержує субсидію, купила автомобіль за 700 тис. грн. У Львівській області родина, що одержує субсидію й також не має ніяких доходів, пішла ще далі та придбала елітну нерухомість. Дійсно, немає бажання за рахунок наших податків допомагати цим людям з оплатою їхніх комунальних рахунків, але ті зміни, які вносить міністерство до порядку надання субсидій, не точково вдарять по підпільних мільйонерах, а залпом б'ють по половині одержувачів субсидій, багато з яких справді потребують підтримки держави.
По-перше, на субсидії не зможуть претендувати родини, що проживають у квартирах площею понад 120 кв. м або будинках площею понад
200 кв. м, за винятком багатодітних родин і дитячих будинків сімейного типу, для яких збільшення житлової площі є об'єктивною необхідністю. Це найменш суперечлива норма, хоча в наявності досить поверхневий підхід до оцінки добробуту. Жодного врахування розташування, стану, кількості мешканців та іншого. У підсумку не виключено, що родина з п'яти людей, у якій дохід одержують мати, батько й бабуся-пенсіонерка, а діти - неповнолітні, незалежно від рівня сукупного заробітку буде позбавлена субсидії, якщо живе у квартирі площею 121 кв. м.
А сім'я з одного працездатного, що проживає у квартирі в 111 кв. м, субсидію одержати зможе, треба лише, щоб декларовані доходи "вписалися" у формулу. Сама по собі площа житла не є показником добробуту родини, особливо якщо йдеться не про квартири, а про приватні будинки. Ми всі уявляємо різницю між новим котеджем у 200 кв. м за 10 км від Києва та старим будинком площею 250 кв. м у селі Миколаївської області. І, напевно, визначати, мешканці якої нерухомості більше потребують державної підтримки, треба з урахуванням інших факторів. Ми ж за адресність, правда?
По-друге, право на одержання субсидії втратять власники автомобілів, випущених після 2013 р., незалежно від того, чи було авто куплене в кредит, подароване чи передане в спадщину. Що, як ми розуміємо, ніяк не торкнеться власників автомобілів з іноземною реєстрацією, тому що інформацію про наявність авто Мінсоцполітики одержуватиме від МВС, а там ніхто не веде обліку "євроблях", і їхні власники укотре будуть у виграші.
По-третє, з травня 2018-го нові заяви на надання субсидій і декларації про доходи (незалежно від того, чи призначалася субсидія раніше) мають бути подані:
- непрацюючими особами працездатного віку, у яких або відсутні доходи, або вони менші за мінімальну заробітну плату;
- внутрішньо переміщеними особами (вони зможуть оформити субсидію без договору оренди житла - на підставі заяви та декларації, із зазначенням складу домогосподарства);
- особами, члени сім'ї яких не зареєстровані за адресою домогосподарства;
- орендарями квартир або будинків;
- особами, які зареєстровані в житловому приміщенні, але фактично в ньому не проживають;
- сім'ями, у яких відбулися зміни в складі родини;
- сім'ями, які станом на травень 2018 р. мають прострочену понад два місяці заборгованість із оплати за житлово-комунальні послуги в сумі, що перевищує 20 неоподатковуваних прожиткових мінімумів, і не погасять її до червня
2018 р.
Найважливіша зміна стосується обліку доходів членів сім'ї. Мінсоцполітики визначає, що поняття "сім'я", яке використовується в новому порядку, трактується відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України. А за кодексом сім'єю вважаються й чоловік і жінка, які з ряду причин проживають окремо, і діти, які не проживають спільно зі своїми батьками. І якщо раніше при врахуванні доходів домогосподарства до уваги брався лише заробіток тих членів сім'ї, які ведуть спільний побут, то тепер буде враховуватися дохід усіх її членів, включаючи тих, хто зареєстрований за іншою адресою та проживає окремо.
Так, соціальні норми на таких членів сім'ї розраховуватися не будуть, проте й субсидію пенсіонерка - мати двох дорослих дітей, які проживають окремо, напевно не одержить, адже їхній дохід буде врахований формулою. Зате формула точно не врахує, що дорослі діти мають свої сім'ї, свої квартири та свої комунальні витрати. Вони не завжди можуть, а іноді, давайте визнаємо, не хочуть утримувати старих батьків. Звичайно, усі суперечливі моменти може розглянути спеціальна комісія при органах соціального захисту, але хто гарантує неупередженість її рішень, а головне, правильність її трактувань законодавства? Але замість чітких інструкцій від міністерства, комісії, які й раніше приймали тисячі суб'єктивних і необґрунтованих рішень, одержали як інструмент найбільш розмите трактування поняття "сім'я" з усіх можливих, що лише підсилює сумніви в тому, що органи соцзахисту будуть спроможні приймати зважені та справедливі рішення.
У Мінсоцполітики визнають сумнівну якість роботи комісій у попередні періоди, картають за проколи, але залишають за ними право й надалі на власний розсуд призначати субсидії та відмовляти в їхньому одержанні. Це будуть суб'єктивні рішення тих самих людей, які не понесли жодної відповідальності за те, що роздали субсидії 1,5 тис. сімей, які проживають в елітних котеджах у Київській області. У результаті ті, хто не може "домовитися" з комісією через посилення вимог, субсидії втратять, наприклад, жителі сіл, у яких справді може не бути офіційних доходів, а ті, хто, отримуючи субсидії, купує "мерседеси", "айфони" і квартири, продовжать оплачувати комуналку за рахунок держави. Для того, щоб знизити рівень корупції при призначенні держдопомоги, потрібна верифікація претендентів, щоб допомога була справді адресною та спрямовувалася лише тим, хто її потребує.
Однак верифікація соціальних виплат - давній головний біль уряду. Попри те, що майже третина всіх державних коштів - це соціальні видатки, упевненості в тому, що їхні одержувачі справді потребують підтримки, дотепер немає. Йдеться, звичайно, не тільки про житлові субсидії, проте й вони підлягають верифікації. З початку 2016 р. діє відповідна постанова уряду, але як таку верифікацію розпочато лише де-юре. Де-факто Мінфін продовжує множити сутності, відтерміновуючи її проведення. Днями відомство представило громадськості цього разу проект закону "Про верифікацію та моніторинг державних виплат". Навіть якщо документ встигнуть прийняти до початку опалювального сезону, саму верифікацію здійснити точно не встигнуть. А до завершення цього процесу впевненості в тому, що субсидію було призначено малозабезпеченій сім'ї, а не власнику "елітки" у столичному передмісті, не додасться.
Та найбільше в процесі підготовки до монетизації бентежить інше: а чи не забули в уряді, заради чого ми прагнемо монетизувати держдопомогу на оплату комуналки? Монетизація, з погляду держави, незручна, проведення взаємозаліків між бюджетом і постачальниками набагато зручніше. Але незручності необхідні для того, щоб люди одержали стимули для економії. Одержуючи живі гроші, сім'я, заощаджуючи на споживанні, частину виданої суми може витрачати на інші потреби. При такій моделі заміна вікон або опалювального котла стає вигідною, тому що дасть змогу родині витратити частину субсидії на свій розсуд. Але якщо соціальні нормативи на споживання знижуються, виділених коштів ледь вистачатиме на оплату поточних рахунків, шансів щось заощадити та купити, наприклад, ліки, практично не залишається. З 2014 р. соціальний норматив на природний газ для опалення знижували чотири рази - з 11 до 4,5 куб. м/кв. м опалюваної житлової площі. Знизили й норматив на споживання електроенергії. Аргументи прості - одержувачі субсидій за статистикою споживають більше, ніж ті, хто оплачує повну вартість комунальних послуг. Але далеко не завжди люди можуть самостійно регулювати своє споживання. Якщо йдеться про старі багатоквартирні будинки, то там скоротити втрати тепла самостійно практично неможливо, і однієї заміни вікон буде мало. Для того, щоб цифри в платіжках змінилися, потрібні заміна батарей, установлення лічильників тепла на будинок, утеплення фасадів. Це дорогі процеси, на які не вистачить тих крихт, що залишаться на руках у населення після оплати рахунків. І це без урахування можливого підвищення ціни на газ із початку нового опалювального сезону.
* * *
У результаті змін, запропонованих урядом, кількість одержувачів субсидій істотно скоротиться - у середньому по Україні приблизно на 20%, але в окремих областях ще більше. Наприклад, у Львівській області, за оцінками експертів, число субсидованих домогосподарств може зменшитися більш як на 40%. Тобто загальний рівень соціальної захищеності населення знизиться, але домогтися адресності виплат не вийде. Комісії, які раніше призначали субсидії тим, хто на них не може претендувати, збережуть за собою право надавати допомогу на підставі суб'єктивних оцінок, і нові трактування законодавства, запропоновані Мінсоцполітики, лише збільшують сумнівність цих рішень. При цьому сама монетизація, заради якої ми всі йдемо на ці жертви, не забезпечить нам довгоочікуваної економії, тому що тим, хто все-таки одержить субсидії, їх, швидше за все, вистачатиме лише на оплату комунальних платежів і не більше.