Наодинці з Днем незалежності країни - наче із дзеркалом. Адже все в країні відбувається з нашого дозволу, але не з веління. І можна скільки завгодно тримати образу на країну - як скорботний вираз обличчя, коли треба підбивати підсумки, можна скільки завгодно намагатися торгуватися з Батьківщиною на тему "ось візьму й виїду за кордон, і ні за що тут не відповідатиму"… Однак відповідальність за Україну - на всіх нас назавжди. Як назавжди наша незалежність.
Напередодні Дня незалежності України Український інститут соціальних досліджень ім. О.Яременка і Центр "Соціальний моніторинг" провели спільне соціологічне дослідження про ставлення наших громадян до Дня незалежності України.
Всього було опитано 2008 респондентів, які проживають у всіх областях України, включаючи м. Київ і АР Крим, за стохастичною вибіркою, репрезентативною для населення України віком від 18 років.
Ми розмовляємо з головою правління Українського інституту соціальних досліджень - завідувачкою відділу моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Інституту економіки і прогнозування НАНУ Ольгою Балакірєвою.
Якщо завтра референдум…
- Ми запитували громадян: "Як би ви проголосували, якщо б референдум про проголошення державної незалежності України відбувався сьогодні?". Хочу нагадати, що в 2001 р. за незалежність проголосували б 56% населення, а проти - 28%. Інші респонденти вагалися з відповіддю. У 2011 р., коли ми відзначали 20-річчя незалежності, тих, хто голосував би проти незалежності, виявилося, як і раніше, 28%, а тих, хто проголосував би за незалежність, - значно менше, ніж 2001 р., навіть менше половин опитаних - 47%, і дуже багато було тих, хто не визначився. У 2013 р., напередодні чергової річниці незалежності, за неї проголосував би 61% населення - це значно більше, ніж у 2001 р. і майже в 1,5 разу більше, ніж два роки тому, - розповідає Ольга Балакірєва. - Характерно, що опитування проводилося серед громадян віком від 18 років, і для частини молодих людей альтернативи незалежності немає, оскільки вони народилися вже в незалежній країні, тому для них це запитання звучить як не до кінця зрозуміле.
Не підтримує незалежність 21% опитаних. Близько 18% вагаються або взагалі не голосували б на такому референдумі - це пасивна частина соціуму, яка вважає, що в країні і без них вирішаться всі питання. У віковій категорії 18-59 років відповіді респондентів на підтримку незалежності коливаються навколо 61% і трохи вище. Серед громадян віком від 60 років ці показники значно нижчі - 54%, що близько до даних стосовно всього населення в 2001 р.
Найбільші відмінності спостерігаються за регіонами опитування, і вони не просто статистично значущі, а свідчать про геть різні політичні орієнтації частин суспільства. За незалежність у Києві виступають 89% жителів, у Західному регіоні - 87%, що порівняно із середнім показником 61% значно вище. У Північному регіоні незалежність обстоює 81%. В АР Крим за незалежність країни виступає 31%, на Сході - 42%, на Півдні - 52%, у Центрі - 62%. Різниця між показниками Києва і Криму - майже трикратна! І, відповідно, серед тих, хто не підтримав би незалежність, різниця ще більша: у Києві не підтримали б її всього 2%, на Заході - 4%, а в Криму - 36%. Фактично це ставлення до держави Україна, і воно дуже різне.
- Це вже залежить від того, чи усвідомлюють люди, що живуть у незалежній державі. Невже кримчани вважають, що можуть щось змінити?
- Ні. Вони просто незадоволені політикою, яка проводиться щодо них. Ті, хто відносить себе до кримських татар, дуже незадоволені тим, як обстоюють їхні інтереси. З іншого боку, в Криму є "оазиси" чималого впливу Росії з досить великими інвестиціями, і тому формується оцінка, що українці бідніші, ніж росіяни, і там дуже сильні проросійські настрої. Це й впливає на оцінку незалежності України - вона містить у собі бажання мати вищий рівень життя, бажання координації з Росією, оскільки саме з Росією кримчани бачать приплив інвестицій в економіку Криму.
- Чи залежить ставлення до незалежності країни від національності респондентів?
- Ми запитували, до якої національності відносить себе респондент. Я, наприклад, етнічно росіянка, але коли мені ставлять таке запитання, все одно відношу себе до українців, бо виросла в цій країні, це частина моєї ідентичності, моєї культури. У нашому дослідженні самовіднесення, самоідентифікації людей з тією чи іншою національністю різниця в підтримці незалежності між українцями і росіянами вийшла досить значною - фактично вдвічі: з тих, хто вважає себе українцем, за незалежність проголосували б 66%, з тих, хто вважає себе росіянином, - 32%. До того ж велика частина громадян, які відносять себе до росіян, відповіли, що не брали б участі у референдумі, або взагалі вагалися з відповіддю.
- Як впливають на вибір людей їхні освіта й матеріальне становище?
- Що вищий рівень освіти, то вища готовність людей підтримати незалежність України. Серед тих, хто має не тільки вищу освіту, а й учений ступінь, показник такої підтримки - 86%. Що стосується матеріального становища людей, залежність тут - така ж однозначна, як і за рівнем освіти: що краще матеріальне становище людей, то більшою мірою вони підтримують незалежність.
Висновок очевидний: що комфортніше живеться людям у країні, то більше вони готові підтримати країну як таку, а також формування держави. І цей висновок підтверджується нашим аналізом: ми запитували людей, наскільки вони зацікавлені будувати долю з Україною, жити в цій країні, розвивати її - чи вони все ж таки хотіли б переїхати в іншу. У людей, які відповіли, що хотіли б виїхати з країни, рівень підтримки незалежності України трохи нижчий, хоча й становить 51%. Серед тих, хто стверджує, що не залишить країни, на підтримку її незалежності виступили 64%.
Свято з присмаком скепсису?
- Ви ставили запитання, наскільки громадяни вважають День незалежності святом.
- З тим, що це велике свято, згодні 23% респондентів, для 39% - це звичайне свято, як і всі інші офіційні свята, 27% вважають, що це звичайний вихідний день, і 9% вважають, що це не свято, і має бути робочим днем. Тут значна різниця не за віковими групами, а за регіонами. У Західному регіоні 47% респондентів вважають, що це справді велике свято. У Києві такої думки дотримуються 40%, що вдвічі більше, ніж середній показник по країні. У Криму вважають День незалежності великим святом 7% опитаних, на Сході - 11%. За думкою, що День незалежності має бути звичайним робочим днем, лідери Крим, Схід і Південь - у цьому повна відповідність настроям, які спостерігаються загалом щодо незалежності. А що вищий рівень освіти громадян, то більше в них сприйняття незалежності як справді значущого, великого свята.
- Цікаво, як змінилися б оцінки незалежності громадянами, якби референдум справді відбувся?
- Ми не одержали б 21% тих, хто проголосував би проти, - їх було б менше. Відповіді на оцінне запитання про незалежність, яке ми ставили, стали відображенням задоволеності громадян станом справ у
країні. У 2013 р. ми побачили певне погіршення соціальних настроїв, оскільки не все так швидко змінюється на краще, як хотілося б. З одного боку, всі раділи, що пережили найскладніший період кризи, але після нього не настало істотного поліпшення матеріального становища. З іншого боку, досі немає чіткої стратегії розвитку країни; сьогодні дуже багато тем, які дебатуються, щодо яких немає однозначної відповіді, починаючи з вектора інтеграції і до вибору пріоритетних моделей розвитку, - тобто дуже багато питань і через 22 роки залежать від політичних інтересів, зміни еліти, і це породжує дещо скептичну оцінку незалежності. Цікаво, що в Києві завжди спостерігається вищий рівень оптимізму, але це пов'язано з тим, що тут і вищий рівень життя, і люди мають більше можливостей.
- Проте незалежність України все одно відбулася.
- Відбулася хоча б тому, що ми маємо фактично нове покоління, в якого за всіма нашими показниками зростає почуття гордості за свою країну, зростає підтримка її незалежності, це покоління має вже інший рівень ідентифікації. Однак це не означає, що всі проблеми розв'язані. І коли ми говоримо про бажання залишити цю країну, то, насамперед, його виявляє саме молодь як найактивніша і найбільш мобільна частина суспільства. Запитаймо себе: чи створено в Україні хорошу, якісну державу? Виявляється, як незалежна держава Україна відбулася, а як якісний механізм управління суспільством - ні. Треба забезпечити прозорість діяльності влади, сформувати її підзвітність і компетентність, позбутися корупції. А найголовніше, що має бути у фокусі державницької уваги як ідеологія, - це повага до кожної конкретної людини з боку суспільства, з боку законів, з боку влади. Тільки тоді ми зможемо сказати, що у нас відбулася хороша держава, у якій кожна людина живе з почуттям власної гідності.