Аксіоматичним є факт, що тип виборчої системи впливає як на політичний, так і персональний склад парламентів. Мета максимум при виборі виборчої системи —поєднання двох інтересів. Перший — якомога точніше представити у вищому представницькому органі суспільні настрої, виразником яких є політичні партії, і другий — сприяти обранню ефективного законодавчого органу. Друге, безумовно, можливе за наявності стійкої й довготривалої коаліції більшості й кваліфікованих парламентарів.
Перший і другий інтерес є у постійному конфлікті між собою. Уявімо собі, що пріоритет віддано точності політичного представництва. Найкраще це досягається за умов пропорційної виборчої системи, а якщо пріоритет абсолютний, то й за умов відсутності виборчого бар’єра. Безумовно, що політична ситуація в Україні динамічно розвивається й прогноз суспільних симпатій може бути достатньо приблизним, проте, гадаю, достатньо красномовною буде ілюстрація підсумків минулих виборів 1998 року, якщо підрахунки здійснити за умов відсутності 4%-ного бар’єра. Ось як у цьому разі виглядав би розподіл депутатських мандатів у порівнянні із реальною ситуацією: