UA / RU
Підтримати ZN.ua

Вибір між ротором і статором

Для того щоб отримати відповідь на запитання «Чи відбудеться альянс між ПР і БЮТ?», потрібно зрозуміти, кого лідери цих двох політичних сил бояться більше — один одного чи Яценюка?

Автор: Юлія Мостова

Для того щоб отримати відповідь на запитання «Чи відбудеться альянс між ПР і БЮТ?», потрібно зрозуміти, кого лідери цих двох політичних сил бояться більше — один одного чи Яценюка? Якщо один одного, то ніяких об’єднань і змін Конституції в Україні в найближчий рік не буде, а будуть жорсткі й нещадні вибори, де ціна кожного голосу, у прямому і переносному значенні, буде дуже високою. При цьому немає жодних гарантій, що після президентських виборів перманентну політичну кризу, замішану на битві амбіцій і гаманців, буде приборкано. Якщо ж Янукович і Тимошенко вирішать, що Яценюк і хвиля альтернативних лідерів, яка набирає силу, є для них критично небезпечними, то ні всенародних президентських виборів, ні дострокових парламентських у найближчі роки в Україні не відбудеться. Країна покриється корою. І цілком зрозуміло, що це буде не кора головного мозку…

План по валу

Достовірної інформації про те, що стане результатом активного переговірного процесу між лідерами ПР і БЮТ, немає. Коло втаємничених максимально вузьке: Тимошенко, Янукович, Турчинов, Лавринович, Медведчук. Друга лінія обізнаних теж неширока. Саме їй у п’ят­ницю було обіцяно передати на ознайомлення спільно за-тверд­жені лідерами проекти документів, включно зі змінами до Конс­титуції. Поки що ця сама друга лінія загадково усміхається, підморгує і ділиться про­центними прогнозами, в яких імовірність альянсу за останній тиждень підвищилася до 80 відсотків. За окремими крихтами інформації умовно можна визначити предмет можливих домовленостей.

По-перше, йдеться про перерозподіл повноважень у рамках Конституції між президентом і прем’єр-міністром. Яким чином кроїться Основний Закон України — під сукню чи костюм, — невідомо. Варіантів розподілу важелів впливу було безліч. На якому з них можуть зупинитися учасники переговорів — теж невідомо. Ясно тільки одне: президент має обиратися парламентом, і в разі якщо в БЮТ і ПР «зростеться», цим президентом буде Віктор Янукович. Для відновлення партійної дисципліни і приборкання осередків можливого опору планується ухвалити закон про найжорсткіший імперативний мандат. Як компенсація розглядається питання про пролонгацію повноважень нинішнього депутатського скликання на півтора-два роки. Бонус перед­бачено і для голів місцевих рад — плюс один рік. Кожна зі сторін призначає свого губернатора в тому регіоні, де вона контролює місцеву раду. Місця в уряді пропонувалося поділити п’ятдесят на п’ятдесят — між чинним прем’єром і можливим президентом. Але так, схоже, не вийде. У Партії регіонів багато ображених на Литвина, котрий увійшов у чинну коаліцію, а хіпуючі і ті, хто розуміє, дивуються з приводу того, чому спікерська посада і такі смачні місця, як керівництво залізницею, «Укртрансгазом» і Держрезервом, мають дістатися комусь третьому. Проте Юлія Тимошенко не вважала за можливе залишити за бортом розподілу трофеїв Володимира Литвина. Якби Литвин відчув зраду, а в Тимошенко з Януковичем нічого не склеїлося, то війна зі спікером відчутно ускладнила б існування прем’єра і кандидата в президенти Юлії Тимошенко. Тому в разі, якщо альянс відбудеться, люди Литвина і ті нунсівці, котрі підтримають розроблений лідерами ПР і БЮТ план, отримуватимуть свої посади за рахунок квоти Юлії Володимирівни. Ця жертва спричинена ще й тим, що за опору спікера Литвина оперативно й чітко провести через сесійний зал усе задумане майже неможливо.

По-друге, сторони перебувають у цейтноті. Всім відомо, що зміни до Конституції передбачають голосування на двох чергових сесіях Верховної Ради. Ці зміни, відповідно до задуму, мають ухвалити до президентських виборів. Отже, нинішню сесію, до кінця якої залишилося півтора місяця, необхідно використати максимально. За час, що залишився до середини липня, необхідно: провести через фракційну та комітетську процедуру проект змін Основного Закону; направити його в Конституційний суд, якому за законом потрібно 30 днів для винесення свого вердикту; потім затвердити проект у парламенті з урахуванням зауважень Конституційного суду; направити в КС іще раз для того, щоб судді переконалися, що під час трансформацій і можливих вилучень проект змін до Конституції не змінив своєї суті; після повернення проекту проголосувати ще раз. І вже на наступній — осінній — сесії трьома сот­нями голосів депутати зможуть (якщо нічого не зміниться...) ухвалити зміни до Конституції. Іншими словами, залишилися лічені дні, щоб зрозуміти, чи увінчаються «успіхом» майже півторарічні переговори між Тимошенко і Януковичем. Швидше за все, це стане зрозуміло наступної середи, тому що вже в четвер у парламенті заплановано розгляд антикризової програми уряду. А який сенс затверджувати програму цього складу Кабміну, якщо його чекають великі кадрові зміни і великі справи? З іншого боку, якщо програму розглянуть і не затвердять, виникне привід ставити питання про недовіру уряду. Які вже тут альянси…

По-третє, немає жодної інформації про те, чи існує спільно напрацьована антикризова економічна програма. Не в сенсі «поглибити, розширити, прискорити й реформувати», а «що, в яку чергу, за які кошти, в які терміни, хто відповідальний». Безумовно, політична стабілізація та економічний порятунок будуть основними фішками можливого альянсу.

Почасти змовники мають рацію. Україні під силу знайти серйозні зовнішні ресурси, якщо їх власники нарешті зрозуміють, із ким можна про це вести відповідальні переговори. Політична стабілізація відкриє шлях зовнішнім запозиченням і великому вітчизняному бізнесу. Інша річ, що деякі пункти політплану Тимошенко і Януковича (впровадження жорсткого імперативного мандата пролонгація повноважень чинної ВР і т.п.) можуть бути сприйняті в цивілізованому світі як антидемократичні. Та й політична стабільність може бути невдовзі зруйнована як внутрішнім конфліктом у потенційній владі, так і, у разі закручування гайок, опозиційними політиками та народними протестами. Адже, фактично, українському суспільству буде запропоновано сурогат російського варіанта: «ми вам — зар­плати і стабільність; ви нам — свої свободи та покірність». А як повторив до Майдану Леонід Кучма: «Україна — не Росія».

Завдання незалежного тестування

Річ у тому, що якби ПР і БЮТ об’єдналися на початку економічної і в розпал політичної кризи (чого від них очікувала велика частина політикуму й суспільства), — це скидалося б на спробу часткової самопожертви в ім’я порятунку країни. Нинішнє ж можливе об’єд­нання Януковича і Тимошенко, швидше за все, скидатиметься на порятунок себе, консервацію контрольованої ними політеліти та штучне гальмування запущеного внаслідок безлічі розчарувань процесу «повернення з базару».

Лідерам ПР і БЮТ може здатися, що поділити владу, повноваження і потоки сьогодні простіше, ніж, по-перше, виграти вибори, а по-друге — отримати й утримати реальні важелі впливу після перемоги.

Юлія Тимошенко. З одного боку, прем’єр має найбільший фінансовий, адміністративний і все ще креативний ресурс у країні. Вона — майстер мобілізації та ривка. Нині Тимошенко лише на три відсотки випереджає Арсенія Яценюка, з яким, станом на сьогодні, веде боротьбу за вихід у другий тур. Досвід­чені політтехнологи стверджують, що рейтинг Арсенія Яценюка два місяці як зупинився. І три відсотки для нього — не таке вже й просте завдання. Для Тимошенко ж зробити ривок не так уже й складно. А захистити свій результат у комісіях узагалі набагато легше, ніж будь-якому третьому кандидатові. І все-таки проти неї грає економіка країни, яка щомісяця вимагає битви за бюджетний врожай і абортує обігові кошти підприємств, змушених сплачувати податки наперед. Сьогодні за економічну ситуацію відповідає особисто Тимошенко. Один мій товариш сказав: «Криза нестандартна. І Юля нестандартна. Подивимося — хто кого». Це питання, як і раніше, відкрите. І якби Юлія Володимирівна мала на нього чітку відповідь, не сиділа б вона з ручкою і Януковичем, ревізуючи кожен рядок конституційного проекту.

Здавалося б, у Януковича ситуація простіша. Він без проблем від «південно-східного виборчого округу» виходить у дру­гий тур. А там, судячи з результатів соціології, він упевнено перемагає Юлію Тимошенко. Але це, зауважу, за нинішньою соціологією. Жодна «лінійка» не здатна передбачити цілої низки ризиків. Як поведуться люди, знову обираючи з двох зол менше? Який вплив на вибір вибор­ця матиме той факт, що Янукович чітко відпозиційований як проросійський кандидат, а проросійського електорату в Україні менше половини? Як вплинуть на результат ослаблення партії; образа на Януковича деяких лідерів політеліт у його альмаматерних електоральних зонах; небажання спонсорів з розмахом витрачатися на кампанію? Отже, сьогоднішні показники — зовсім не запорука безальтернативного успіху.

У принципі, близькі до правди ті, хто стверджує: будь-хто, хто потрапляє з лідером ПР у другий тур, — його переможе. Ось і останні дані соціологів, отримані кадрованим штабом Януковича, свідчать, що на сьогодні у поєдинку Янукович—Яценюк останній виграє у Віктора Федоровича чотири відсотки. Саме ці цифри примусили Януковича підвестися з лаврів, на яких він по-сибаритськи вмостився, і сісти за стіл переговорів. Фірташ і Льовочкін тримають його за фалди; Ахметов і Колесніков підштовхують до об’єднання з Тимошенко. Сам Янукович — наче й так... Але — ні. Одне слово, все ще вагається.

При цьому і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко розуміють, що перемога кожного з них на президентських виборах, при нинішній Конституції, не гарантує повноцінного правління, до якого вони так прагнуть. Жоден із них не прийде до влади на хвилі натхненних мас. Перемога кожного буде вимученою. Що, безумовно, позначиться на палітрі їхніх можливих дій. У такій ситуації складно буде виходити за рамки, а обставини ж того вимагатимуть. Без підтримки залу — повноцінної опорної більшості в Раді — новий президент зможе звільнити Віру Іванівну і Раїсу Василівну. Змінити ж керівництво СБУ, прокуратури, Нацбанку, не кажучи про уряд, ні Тимошенко-президент, ні Янукович-президент не зможуть. Отже, почнеться робота зі створення більшості. Основним інструментом Юлії Володимирівни стане в.о. прем’єр-міністра Турчинов. Головним інструментом Януковича — команда Генпрокуратури. Знову скандали, метушня, інтриги, корпоративні перемоги і державні поразки. Вдасться створити більшість — обидва президенти перш за все розберуться зі складом Конституційного суду. Того самого, який усе ще не може остаточно визначитися: варто скасовувати конституційну реформу 2004 р. і повертати президентові повноваження Леоніда Кучми чи не варто?.. Не вийде створити більшість — отже, дострокові парламентські вибори. І вже сьогодні очевидно, що на цих виборах обидві найбільші українські партії зазнають істотних втрат. Тому що визначився ряд лідерів і команд, які відтягнуть на себе істотну частину голосів ПР і БЮТ. Яценюк, Богословська, Грицен­ко, Тігіпко, Тягнибок — ще не повний перелік тих, хто вважає, що «так більше жити не можна», — або що «так жити можна, але на чолі зі мною». Відтак без зміни конституційних правил гри; без міцної парламентської опори, на якій має стояти президентське крісло; при високій ймовірності спроб встановити диктатуру; при збереженні впливу кризи на економіку країни; при моральній зношеності лідерів першого ешелону й активності лідерів другого — дуже можливо, що всенародно обраний у січні 2010 р. президент не досидить свого терміну до кінця.

Ці й не тільки ці ризики примушують Юлію Тимошенко і Віктора Януковича рухатися шляхом пошуку домовленостей, які б дозволили мирно визначити місце під сонцем для двох.

Коливальний контур

Що ж може завадити домовитися лідерам двох найбільших політичних сил? По-перше, багаж недовіри, який вони небезпідставно відчувають одне до одного. По-друге, неможливість реалізувати задумане одномоментно. По-третє, відсутність гарантій, здатних забезпечити подолання прірви ризиків за кілька кроків.

Уявіть собі ситуацію: Тимошенко пішла на союз із Януковичем, чого, зрозуміло, не схвалює її західноукраїнський електорат. Більше того, вона погодилася на вкрай непопулярний у громадян крок — обрання президента в парламенті. Це надзвичайно серйозний удар по серцях її прибічників. У принципі, якщо все піде за планом, то Юлія Володимирівна заспокоїть себе думкою про те, що нові можливості відкриють їй способи згодом реабілітуватися в очах виборців. Так би мовити, не словом, а ділом. Припустімо. А якщо такої можливості в неї не буде? А що як під час осінньої сесії, в момент остаточного затвердження конституційних змін «Регіони» раптом не дадуть своїх голосів, і 300 не набереться? З якими виборцями Тимошенко піде на всенародні вибори? Кому вона пояснюватиме, і хто її захоче слухати? Фіаско.

Тепер візьмімо «Регіони». Припустімо, конституційні зміни проголосовано. Остаточно і безповоротно. Для обрання Януковича президентом у парламенті необхідно триста голосів. Але вишню на торт покласти не вдасться — БЮТ відмовляється підтримувати лідера ПР. Ну і? За що боролися?

Підстави не довіряти одна одній обидві сторони, звісно ж, мають; приводів, щоб зіпсувати стосунки протягом літа, предосить (сама кадрова політика таїть у собі колосальні ризики, не кажучи вже про наступне розмежування потоків); гарантій виконання всього комплексу задуманих заходів — практично жодних. Тут навіть Москва навряд чи буде ефективним рефері (а саме це місто в розпал переговорів відвідав у четвер один із лідерів). Тож 20% імовірності того, що все залишиться як є, можуть легко переважити ті 80%, про які говорять оптимісти від альянсу.

А тепер зовсім без емоцій. Чи мають право ПР і БЮТ створити коаліцію? Мають. Чи мають вони право, дотримуючись законної процедури, вносити зміни до Конституції? Мають. Чи етично щодо суспільства ухвалювати її поспішно, без обговорення? Ні. Чи мають депутати право передбачити в Конституції обрання президента парламентом? Конституційний суд стверджує, що так. Чи мають право депутати цього скликання забирати у народу право обирати главу держави і робити це самим? Ні, тому що, обираючи їх 2007 року, громадяни України їх на це не уповноважували. Чи сприятиме імперативний мандат розвиткові країни і зміцненню демократії? Ні. Чи сприятиме він боротьбі з неугодним інакодумством? Так. Те, що з інакодумцями не дороблять у парламентських стінах, дороблять СБУ, прокуратура і МВС за їх межами. Чи буде заштопано діри у владі, яка складається з численних в.о. міністрів, в.о. глав адміністрацій і в.о. керівників центральних органів виконавчої влади? Звісно. Чи є впевненість у тому, що ці місця посядуть люди з необхідним інтелектуальним, фаховим і моральним рівнем? Ні, немає. Чи здатен гіпотетичний режим, який може запанувати в Україні, поліпшити ситуацію в економіці? Частково — так. Чи здатні його творці й реалізатори, які представляють переважно великий бізнес, утриматися від спокус (в умовах свого тотального контролю над правоохоронними органами і при явно слабкій опозиції)? Однозначно — ні. Чи здатен цей режим проіснувати запланованих п’ять років? А це від нас залежить.