Що нас змушує довіряти нашим суддям? Їхня незалежність на посаді та спосіб призначення.
Джон Маршалл, голова Верховного суду США у 1801-1835 рр.
У судовій системі України посади голови суду та його заступників називаються адміністративними, а не керівними.
Пояснюється це тим, що при здійснення правосуддя суддя є незалежним і повинен керуватися лише верховенством права. Отже, жоден голова суду не може давати йому вказівок, як вирішувати судові спори. На голів суду в першу чергу покладаються адміністративні функції, спрямовані на належну організацію роботи суду як державної установи.
Разом із тим, донині доволі поширеною є неформальна практика, коли голова суду виступає своєрідним комунікатором між суддями та іншими органами державної влади. Він доводить до відома суддів побажання сильних світу цього. Тому високопосадовці часто переймаються призначенням на адміністративні посади лояльних суддів, адже позапроцесуальне спілкування з суддями, на жаль, залишається нормою.
Те, що адміністративні посади були завжди ласим шматком, свідчить щонайменше таке. 2007 року Конституційний суд України встановив, що припис Закону "Про судоустрій України" 2002 року, який унормовував порядок призначення та звільнення президентом України голів судів та їхніх заступників, був неконституційним. Відтоді Вища рада юстиції, Рада суддів України, з'їзди суддів три роки призначали та звільняли голів в умовах правового вакууму, бо парламент не міг урегулювати законом це питання. Така невизначеність тривала аж допоки 2010 року, відповідно до "судової реформи ім. Андрія Портнова", функція призначення на адміністративні посади була закріплена за підконтрольною Вікторові Януковичу Вищою радою юстиції. Це при тому, що згідно з "Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів" 2006 року було вирішено запровадити порядок, за яким адміністративні посади в судах обійматимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування. З 2015 року обрання на адміністративні посади почало здійснюватися зборами суддів.
Верховний суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Його голову обирає (та й раніше обирав) Пленум Верховного суду. Голова ВС: представляє суд у зносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями; визначає адміністративні повноваження заступника голови; скликає пленум; виносить на розгляд пленуму питання та головує на його засіданнях; контролює ефективність діяльності апарату ВС; погоджує призначення на посаду керівника апарату суду; інформує пленум про діяльність Верховного суду. Тобто повноваження очільника ВС, як і інших судів, є доволі обмеженими. Разом із тим, не варто недооцінювати значимість посади голови ВС навіть із погляду її символізму, бажання інших суддів наслідувати поведінку особи, яка її обіймає.
10 листопада 2017 року президент України призначив 111 суддів нового Верховного суду. Через двадцять днів відбулося перше установче засідання його пленуму, на якому головою ВС було обрано Валентину Данішевську, заступником голови - Богдана Львова, а секретарем пленуму - Дмитра Луспеника.
В.Данішевська народилася в Запоріжжі. 1983 року отримала диплом юриста в Одеському державному університеті ім. І.І.Мечникова. Понад десять років працювала в системі арбітражних (згодом господарських) судів суддею. 2002 року за результатами конкурсу очолила Центр комерційного права. Центр розпочав свою роботу спочатку як один із проектів Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), а з 2003 року - як українська громадська організація. Юридичній громадськості Валентина Данішевська відома насамперед як фахівець з правових реформ у сфері господарського та корпоративного права, банкрутства. Важливим є те, що вона останні п'ятнадцять років не була частиною суддівської системи. За відгуками близьких знайомих є людиною ліберальних поглядів на правове регулювання економіки. В ухваленні рішень характеризується як обережна. Під час конкурсу на посаду судді В.Данішевська посіла дванадцяте місце в рейтингу серед сімдесяти одного кандидата на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного суду.
Заступник голови ВС Богдан Львов також родом із Запоріжжя. 1989 року він завершив юридичну освіту у військовому Червонопрапорному інституті Міністерства оборони СРСР. З 1998-го Б.Львов працює суддею. Три роки тому його було обрано головою Вищого господарського суду України.
Богдан Львов перебуває у дружніх стосунках з чинним головою Вищої ради правосуддя Ігорем Бенедисюком. Вони разом навчалися у Військовому інституті Міністерства оборони СРСР, працювали суддями в системі господарського судочинства. Також їх поєднує спільна дружба з заступником голови адміністрації президента, відповідальним за судову реформу, Олексієм Філатовим. Першоосновою близьких стосунків Львова і Бенедисюка з Філатовим стала їхня багаторічна співпраця як фахівців у сфері інтелектуальної власності.
Протягом багатьох років Ігор Бенедисюк і Богдан Львов були суддями однієї палати Вищого господарського суду, що спеціалізувалася на розгляді спорів у сфері інтелектуальної власності. Олексій Філатов до призначення його на державну службу був партнером юридичної фірми; ключовою його спеціалізацією було представництво інтересів клієнтів у судах у справах щодо інтелектуальної власності. О.Філатов неодноразово був учасником судових спорів, які розглядалися суддями І.Бенедисюком і Б.Львовим. Часто вони пересікалися і на науково-практичних заходах, присвячених інтелектуальній власності. Принагідно нагадаю, що
І.Бенедисюка було призначено до Вищої ради правосуддя за квотою президента і обрано головою ВРП тоді, коли О.Філатов уже обіймав посаду заступника голови АП.
Напередодні проведення Пленуму Верховного суду прізвище Богдана Львова фігурувало серед претендентів на посаду голови ВС. Проте в бюлетені для голосування 30 листопада його прізвища не виявилося. Можливо, вплинула інформаційна хвиля, піднята в соціальних мережах у зв'язку з негативним висновком Громадської ради доброчесності, який було ухвалено ще під час проведення добору кандидатів до нового ВС. Тоді Громадська рада доброчесності запідозрила Б.Львова у втручанні в автоматизовану систему розподілу справ Вищого господарського суду, невідповідності його витрат доходам тощо.
Хоча на пленумі Богдана Львова й не обирали головою Верховного суду, зате його обрали заступником Валентини Данішевської. Через це виникають побоювання, що, по-перше, Данішевську намагатимуться зробити весільним генералом, а по-друге, що Львов виконуватиме функцію комунікатора між адміністрацією президента і суддями Верховного суду.
На цьому історія з розподілом адміністративних посад у Верховному суді не завершилася. На даний момент ВС складається з чотирьох касаційних судів: Касаційного адміністративного суду, Касаційного господарського суду, Касаційного кримінального суду і Касаційного цивільного суду. Голову кожного касаційного суду обиратимуть таємним голосуванням збори суддів відповідного касаційного суду з числа суддів цього суду. Тобто незабаром ми ще станемо свідками епопеї обрання голів та заступників голів чотирьох касаційних судів. Ці посади також є доволі значимими.
Повторюся, що не варто переоцінювати й демонізувати вплив керівництва судів на самих суддів. Адже саме суддя в Україні наділений максимальними законодавчими гарантіями, які надають йому право і можливість ефективно опиратися будь-якому незаконному впливу з боку як голови суду, так і заступника. І саме за суддями буде останнє слово - стане новий Верховний суд #перемогою чи #зрадою.
Новообрані судді найвищого суду мають пам'ятати, що рабів до раю не пускають.