Рух на порозі клінічної смерті. Постаріла, неабияк пошарпана часом, страждаючи цілим букетом недуг, включаючи «розтроєння» особистості, рак регіональних осередків і втрату історичної пам’яті, організація впритул наблизилася до критичної точки свого існування. Урятувати її може лише курс інтенсивної терапії. Але кваліфіковані лікарі здебільшого зайняті іншими невідкладними справами, народна медицина тільки відтягує кінець, численні шарлатани активно сприяють регресу, та й сам пацієнт, схоже, остаточно втратив смак до цього тлінного життя. Правда, у нього для цього є вагома підстава — він повірив у реінкарнацію.
Країні не судилося знову побачити єдиний Народний рух України. Після виборів він перестане існувати де-факто. На його місці весною, на початку квітня, повинна буйно розквітнути «Наша Україна». Природно, лідери НРУ й УНР продовжують говорити про об’єднання в єдиний Рух відразу після закінчення виборчої кампанії, стверджуючи, що очолити його цілком може особисто Віктор Ющенко. Він, звісно, очолить. Але йому знадобиться зовсім інша організація — правоцентристська партія нового типу, без «шароварщини», довгих вусів і жорсткої націоналістської риторики. Потужна партія праволіберального штибу, здатна здобути підтримку в усіх без винятку регіонах. Прообраз нової партії влади. Такий собі «Рух за нашу Україну» (магічне слово має зберегтися, але позбутися колишнього ультраправого відтінку). Партійні генерали, принаймні більшість, уже змирилися з неминучим перевтіленням, хоча багатьом ветеранам розставання з романтичним минулим дається дуже нелегко. Тому майбутнє для них не здається вельми однозначним, і попереду на спостерігачів може чигати безліч сюрпризів.
На 21 січня запланований перший, т.зв. політичний етап об’єднуючого з’їзду НРУ й УНР. Аби уникнути юридичних пасток Центрвиборчкому об’єднання поки що носитиме лише формальний характер. На папері обидві організації залишаться самостійними структурами, але на людях постараються робити вигляд, ніби вони вже об’єдналися. Проблем із координацією дій, лідерством і т.п. не повинно виникнути, позаяк на той час виборча машина «Нашої України» працюватиме на повну котушку й усі нюанси зітруться в механізмі єдиного штабу блоку. По суті, з’їзд скоріш покликаний нагадати виборцям, чим є справжній Рух і де знаходиться той рядок в бюлетені, навпроти якого варто поставити «галочку» свідомому націонал-патріоту. Акція не позбавлена сенсу, бо більшість впливових ЗМІ на той час мимохіть забезпечать режим найбільшого сприяння розкручуванню альтернативного Руху Богдана Бойка. Але про нього пізніше. Напередодні, 12 січня, відбудеться установчий з’їзд блоку «Наша Україна». Делеговані наміченими на початок грудня партійними з’їздами представники партій-засновників формалізують структуру відповідно до букви Закону про вибори. Подальші події мають розвиватися згідно з нині розроблюваним договором, де, зокрема, буде чітко розписаний механізм розподілу квот на представництво в списку блоку — до останнього часу найболючіша точка в переговорному процесі.
У четвер Юрій Костенко оголосив, що компромісу досягнуто. Він не став вдаватися в подробиці, пояснивши, що «цей варіант допрацьовується». Але загалом схема (якщо її вкотре не змінять) має такий вигляд. Усі суб’єкти блоку будуть розділені на дві групи з нерівними правами. До першої ввійдуть п’ять партій-ініціаторів: НРУ, УНР, ПРП, ХНС і «Вперед, Україно!». Підписанти декларації про об’єднання після виборів у єдину партію одержать у своє розпорядження квоти за схемою, названою Віктором Ющенком «диференційованою». Тобто перевагу матимуть Рухи і ПРП, але і дві інші одержать свій гарантований відсоток. Для решти буде виділено окрему невелику квоту. Ну й левовою часткою на свій розсуд зможе розпоряджатися лідер. Загальна чисельність учасників блоку скорочена майже вдвічі до скромної цифри 12. Виходячи з того, що прохідною частиною списку називають 80 чоловік, а основні партії вважають нижче своєї гідності провести в парламент менш як по 14 депутатів (мінімальна чисельність фракції), можна припустити, що їм усе-таки вдалося вторгувати для себе по 18—20 відсотків на кожну. Ющенко залишить за собою як мінімум чверть. Таким чином, на частку інших випадає 15—20 відсотків, що розподілятимуться за залишковим принципом (по 4—5 Стретовичу й Мусіяці, іншим — хто скільки встигне схопити, головне, аби вистачило місць бодай лідерам). Проблема лише в КУНі, який принципово не хоче об’єднуватися після виборів, і тому автоматично потрапляє «у відстій», що по ідеї має ображати електоральні почуття патріотів.
Важко сказати однозначно, що стало поштовхом для такої швидкої розрядки напруженості в таборі «наших», яка вже досягала критичної позначки. Не виключено, що образ першої п’ятірки списку. Усупереч усім чуткам про непартійний авангард блоку, за інформацією зі штабу, прийнято рішення заповнити перші п’ять рядків прізвищами лідерів партій-засновниць. Крім Віктора Ющенка, репрезентуватимуть об’єднання Геннадій Удовенко, Юрій Костенко, Віктор Пинзеник і Петро Порошенко. Перший і останній, певне, займуть відповідні місця, а решта цілком можуть розіграти черговість за жеребом. Цікаво, що цю інформацію «злили» в пресу ще наприкінці минулого тижня, коли Ющенко був далеко від Батьківщини, і вона поширилася переважно в Інтернеті. Судячи з того, що відреагував на неї тільки прес-секретар НРУ Дмитро Понамарчук (котрий останнім часом ніяк уже не асоціюється з «Нашою Україною»), назвавши її «дешевою провокацією», інформацію було прийнято до відому з найпозитивнішими відгуками.
Люди, вхожі на засідання координаційної ради блоку, зазначають, як останнім часом слабшає вплив Романа Безсмертного. Окремим активістам таки вдалося «дістати» свого політичного координатора. Представник Президента (у парламенті, ясна річ) під важким поглядом Валерія Пустовойтенка офіційно залишив нестрункі ряди НДП. Певне, набридло йому на кожній нараді активу «Нашої України» шукати чергові виправдання на сакраментальне запитання, яке йому ніби мимохідь регулярно ставили: «А ви, Романе Петровичу, як представник якої партії тут присутні? Ох, НДП... Невдовзі вийдете? Ну-ну...» Що ж, Безсмертний достроково розпрощався з партквитком і йде на вибори безпартійним.
Авторство розв’язання більшості стратегічних питань у блоці нині багато хто приписує Петру Порошенку. Що виглядає досить наївно: розібрати де рука Безсмертного, а де — Порошенка, важко, оскільки обидва мають стійку репутацію «людей Литвина». Але ж ніхто не заперечує, що Петро Олексійович зумів знайти спільну мову навіть із тими, хто раніше вважалися власниками «ексклюзивних прав на бренд Ющенка», і ревно їх відстоювали, що дало можливість досягти компромісу в розподілі стратегічних напрямів роботи в штабі. Заступниками Порошенка стали Юрій Єхануров, Роман Безсмертний, Іван Васюник і Володимир Макеєнко. По департаменту одержали також технологи від ПРП Ігор Гринів і Микола Томенко. «Чужим» серед них, крім Безсмертного, виявився лише Єхануров. Його поява в штабі була давно запланована, він довго працював в урядовій команді Ющенка, завчасно пішов із НДП, підтримував стосунки з Віктором Андрійовичем на посаді заступника Литвина, його прихід анонсував Безсмертний, він навіть устиг попередньо здати справи в адміністрації Президента, але все-таки це «призначення» викликає деякі побоювання. Занадто вже відповідальний і делікатний напрям він курируватиме — вибір блоку за мажоритарними округами. Недарма Юрій Іванович протягом півроку очолював в АП Головне управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами.
З’ясувалося, що набагато складніше визначитися з прес-секретарем. За Ющенка-прем’єра ці функції беззмінно виконувала незабутня Наталя Зарудна. Багато хто вважає, що виконувала їх вона трохи своєрідно, і знаходять пояснення цього в деяких неафішованих сторінках її минулого. Мабуть, тому її кандидатура на роль речника Ющенка-кандидата вже не розглядається. Абсолютно логічно виглядало б затвердження в цій ролі головного редактора газети «Україна молода» Михайла Дорошенка. З Ющенком, особливо в період його прем’єрства, у Михайла Івановича склалися досить міцні й навіть близькі стосунки, що можна легко відчути за тональністю деяких публікацій в очолюваному ним виданні. Крім цього, на його користь свідчать і зв’язки в журналістському середовищі, і великий досвід роботи «за фахом», і один просто шикарний рядок у резюме (до
95-го року він відповідав за зв’язки з пресою Президента Леоніда Кучми). Проте Дорошенко поки що не поспішає обіймати посаду, можливо, очікуючи офіційної реєстрації блоку, а може, і ще чогось. Ну а місце тим часом порожнє, залишаючи «паблік» без «рілейшана» із Ющенком.
Питання, насправді, далеко не рядове. Справжній прес-секретар із повним обсягом повноважень у свого шефа зазвичай є мало не самою наближеною особою. Крім координації роботи з пресою, а отже й серйозного впливу на інформаційні потоки, він, відповідно до своїх функціональних обов’язків, має пріоритетне право «доступу до тіла», що для багатьох нині є критично важливою обставиною. Крім того, засвідчує досвід, хороший прес-секретар має всі шанси «далеко піти» й у стосунках із шефом, і в особистій кар’єрі, та й у політиці взагалі. Такий канал впливу не може довго залишатися не закритим надійною людиною, а вже тим більше на нього не можуть допустити «чужого». Уже краще поставити біля лідера засвічене на телебаченні «обличчя», підперши його з тилу потужним орговиком із «своїх» на посаді начальника прес-служби, що, певне, й буде зроблено. Серед претендентів на роль «обличчя» блоку джерела, близькі до штабу Ющенка, називають Андрія Шевченка, Ольгу Герасим’юк, Романа Скрипіна, Ірину Геращенко, Данила Яневського й багатьох інших, але кандидатура кожної з перелічених телезірок викликає заперечення бодай одного з учасників переговорного процесу. Утім, відсутність єдності в поглядах на вирішення всіх без винятку стратегічних питань — для «наших» є річчю цілком повсякденною.
Але система впливів, яка складається в блоці Ющенка, влаштовує далеко не всіх. Багато щирих симпатиків Віктора Андрійовича, переконані, що вони зробили для нього не менше за інших, а могли б іще більше, незадоволені приходом Безсмертного, Порошенка та Червоненка. До таких можна віднести й рухівців, котрих гнітить «роль меблів» і котрі ностальгують за колишньою могутністю націонал-демократичного руху. Хтось розраховує, використавши Ющенка як паровоз для в’їзду в парламент, упритул зайнятися реанімацією єдиної партії за назвою НРУ. Інші, дедалі більше переконуючись у своєму небажанні «лягати під Юща», як на віддушину поглядають на «Народний рух за єдність» Богдана Бойка, котрий розгорнув бурхливу діяльність.
З’їзд організованого ним блоку зі «спіонереною» назвою «Народний рух України» заплановано на
8 грудня. Безумовно, до виборів НРУ Удовенко не перестане існувати юридично, але «бойковці» розраховують уже тоді одержати моральне право називатися Рухом, котрий «єдиний залишився в живих». «Наші» воліють не драматизувати ситуацію. За їхніми розрахунками, туди можуть піти лише три обласні організації удовенківського Руху: маловпливові Дніпропетровська й Луганська, а також Тернопільська, яка вагається. Зате внутрішньорухівський опозиціонер Сергій Конєв сміливо обіцяє союзникам із НРУ(є) цілих сім областей. У «Нашій Україні» на частку Бойка відпускають максимум 0,5% голосів на виборах. Проте найбільш тверезомислячі в стилі «наших» застерігають від подібних шапкозакидальних настроїв.
Реєстрація блоку з назвою «Народний рух України» справді може викликати деякі утруднення, якщо врахувати, що у виборах паралельно братиме участь партія з аналогічною назвою. Але ніщо не заважає творцям блоку трішки схитрувати, давши йому ім’я, приміром, «Блок Народний рух України». З юридичної точки зору явна відмінність є, а по суті — яка різниця, блок «НРУ», чи «Блок НРУ». Ніхто ж не зашкодив Мін’юсту нарівні з «Народним рухом України» зареєструвати ще й «Народний рух України за єдність». Спритність рук і ніякого «шахрайства». Проте «канонічні» рухівці не мають наміру здаватися без бою й готові відстоювати своє право на найстаршу політичну торгову марку через суд. Проте збираються робити це не кваплячись, не лише тому, що побоюються певних «таємничих» політичних сил, які стоять за Бойком, а й тому, що програш у суді може боляче вдарити по блоку Ющенка.
Для «наших!» це загрожує втратою не тільки електорату, а й авторитету. Щось виграє Бойко, щось — Тимошенко, а «Нашій Україні» доведеться переглянути квоти з урахуванням того, що прохідний список матиме набагато менше ніж 80 рядків.