Це підтверджує інформацію від джерела DT.UA, що для продовження співробітництва України з МВФ ключовими будуть не лише гарантії неповернення Приватбанку старим власникам, а й покарання колишніх власників усіх великих збанкрутілих банків. Причому міжнародні партнери не вимагають посадок ексвласників, вони чекають фінансових компенсацій, які хоча б частково покриють витрати держави й продемонструють банківському сектору, що тепер працювати за старими бізнес-моделями - собі шкодити. Але прибула місія МВФ навряд чи зрадіє досягнутому в цьому питанні "прогресу". І не тільки…
Візити місії весь час супроводжуються подіями й висловлюваннями, що ні в тин, ні в ворота. Під час минулого її приїзду спалили будинок Гонтаревої, а прем'єр заявив про "компроміс" із Коломойським, під час нинішнього - наділи електронний браслет на ексзаступника Гонтаревої Писарука, а Коломойський заявив, що РФ замінить Україні МВФ. Місію свідомо намагаються переконати, що в Україні - хаос. Робить це кінцівками наділених владою людей одна людина, і виключно у своїх інтересах.
"Справа банкірів"
Цього тижня НАБУ вручило підозри у змові при одержанні стабілізаційного кредиту (рефінансу) НБУ колишньому власникові банків "Фінансова ініціатива" та VAB Олегу Бахматюку, колишнім топ-менеджерам VAB і ексчиновникам НБУ. Бахматюк давно за кордоном. Як і колишні голова правління VAB Денис Мальцев та ексголова наглядової ради банку Наталія Василюк. Підозри вони одержать поштою, якщо ризикнуть повернутися. Зате на лаву підсудних сіли дрібніші фігуранти та співробітники НБУ на чолі з колишнім заступником Гонтаревої й ексспівробітником МВФ Олександром Писаруком. Оскільки рішення НБУ про видачу стабкредиту - колегіальне, у НАБУ не виключають, що до відповідальності притягнуть також інших членів правління НБУ, серед яких нинішній голова фінрегулятора Яків Смолій, нинішній заступник голови НБУ Олег Чурій і нинішній заступник виконуючого директора від України у МВФ Владислав Рашкован. Мабуть, не так наші міжнародні партнери уявляли собі притягнення до відповідальності ексвласників банків-банкрутів. Тим більше, що сама по собі "справа банкірів" неоднозначна.
Версія НАБУ: правління НБУ в підозріло короткий термін, протягом чотирьох днів, схвалило видачу рефінансу "VAB Банку" в 1,2 млрд грн, точно знаючи, що вартість застав за цим кредитом не відповідає його обсягу. Отримана НАБУ експертиза стверджує, що застави (три нежитлові приміщення в Харкові й цех лікеро-горілчаного заводу в Івано-Франківську), оцінені в 1,8 млрд грн, насправді коштували близько 72,6 млн. Нібито про це знали в НБУ, бо ця інформація є в доповідних записках співробітників територіального управління банку. Після одержання грошей і за кілька днів до введення в банк тимчасової адміністрації безпроцентні позики одержали фабрики Бахматюка (376 млн грн), пов'язані з власником клієнти банку достроково повернули депозити й кошти (368 млн), а ще банк достроково повернув борг своєму кредиторові - ще одній компанії Бахматюка Quickom Ltd (680 млн грн). Обвинувачення у змові власника банку з топ-менеджментом НБУ побудоване на тому, що перед видачею кредиту Бахматюк і топ-керівники банку неодноразово відвідували НБУ, а безпосередньо перед видачею грошей особисто Писарук надіслав листа ексголові департаменту нагляду НБУ Аллі Шульзі (заарештована, застава - 15 млн грн) з прямою вказівкою підготувати проєкт постанови про видачу банку "як мінімум мільярда, не пізніше четверга, 10 листопада".
Версія НБУ: рішення про надання стабкредиту банку не було раптовим і відповідало процедурам, що діяли на той момент. Окрім оцінки, в НБУ були дві незалежні рецензії цієї оцінки, у тому числі від міжнародної компанії. Спочатку Бахматюк хотів одержати не 1,2, а 6 млрд грн, що й пояснює зміст доповідних співробітників теруправлінь НБУ про невідповідність вартості надаваних застав сумі кредиту. Сам кредит було видано під конкретні умови: докапіталізацію банку, особисту поруку власника, введення в банк куратора НБУ й спрямування отриманих коштів виключно на виплати вкладникам банку в рамках гарантованих сум. І нібито куратор точно простежив, щоб виплати з виданих банком коштів одержали тільки вкладники "до 200 тисяч". Лист Писарука Шульзі, до прийняття колегіального рішення про видачу коштів, джерело DT.UA у НБУ пояснює необхідністю гарантувати Бахматюку одержання коштів до того, як він оформить особисту поруку за цим кредитом. Візитів Бахматюка й топів VAB у Нацбанк там не заперечують, - у розпал фінансової кризи всі власники великих банків були частими гостями НБУ, і ніякої крамоли в цьому немає.
До рішення НБУ дійсно є питання, до 2014-го "VAB Банк" мав такі серйозні проблеми, що в уряді всерйоз обговорювали перспективи його націоналізації. Але замість націоналізації за перше півріччя 2014-го, ще при щедрому Кубіву, банки Бахматюка одержали найбільші обсяги рефінансу: "Фінансова ініціатива" - 6,6 млрд грн, VAB - 3,9 млрд. Чи варто було продовжувати? Рефінанс, отриманий самою лише "Фінансовою ініціативою" 2014-го, удвічі перевищував обсяги клієнтських коштів на балансі банку. У такій ситуації навряд чи правильно було з боку регулятора підтримувати агонію банків, даючи Бахматюку час для виведення коштів і активів. Регулятор нарікає на відсутність досвіду роботи в таких стресових умовах, але це навряд чи виправдання, якщо згадати, що Фонд гарантування вкладів (ФГВФО) виплатив клієнтам "VAB Банку" понад 6,5 млрд грн, а "Фінініціативи" - майже 4 млрд.
Утім, треба зазначити, що з 2015 р. НБУ подав у суди понад 50 позовів на Бахматюка і його компанії про стягнення 10,6 млрд грн, які заборгували НБУ його банки, і 8,6 млрд грн його особистих порук. На сьогодні на користь НБУ прийнято 19 рішень щодо "Фінініціативи", але щодо "VAB Банку" - жодного, усі суди "заморожені". І "розморозити" їх ніхто не захотів.
Зате воскресла справа про стабкредит. НАБУ почало це розслідування ще 2016-го, але колишній генпрокурор Луценко в лютому 2019-го передав його Головному слідчому управлінню Нацполіції, і там його через кілька місяців закрили разом із ще трьома справами, що стосуються VAB. За інформацією DT.UA, Петро Порошенко свого часу планував, довівши ці справи до кінця, скинути агрохолдинг Ukrlandfarming Бахматюка в сервільне Агентство з розшуку й менеджменту активів (АРМА) і взяти собі недорого найсмачніше. Але марно сподівався на другий термін і не встиг. Інтерес до активів Бахматюка АРМА зберігає донині. А контролює його зараз, за різними джерелами, чи то Андрій, чи то Богдан. Не виключаємо, що саме це й воскресило розслідування НАБУ. До нього, як і до НБУ, теж є питання.
По-перше, складно довести змову Писарука з Бахматюком на підставі листа Писарука Шульзі. Як і одноосібну відповідальність Писарука за прийняття колегіального рішення правлінням НБУ. По-друге, якщо буде доведено колегіальну відповідальність, підозри у слідства мають викликати й інші рішення правління того часу про видачу рефінансу банкам, які луснули, адже непогашеного рефінансу в НБУ на 45 млрд грн, на тлі яких 1,2 млрд Бахматюка бліднуть. Що, у свою чергу, може поставити під сумнів подальшу спроможність регулятора як кредитора останньої інстанції, - у НБУ просто боятимуться "рятувати" банки, навіть якщо вони системні, а VAB саме таким і був у 2014 р. По-третє, ініційований процес, і тут ми змушені погодитися з Бахматюком, суттєво ускладнює можливість повернення державі коштів, витрачених на виплати вкладникам його банків. Тепер уже ймовірність того, що Бахматюк повернеться в Україну й доведе до кінця розпочаті з Фондом гарантування переговори про відшкодування збитків, нульова. А, за словами Бахматюка, йшлося на цих переговорах про 8,5 млрд грн, і потенційні 12 років "відсидки" Писарука, Шульги та дрібніших фігур - дуже слабкий компенсатор.
Коли Бахматюк, коментуючи затримання в Україні, говорив журналістам про те, що його переговори про повернення державі грошей пішли псові під хвіст, це не було лихоманковим маренням. Бахматюк такі переговори дійсно вів і з НБУ, і з ФГВФО. Більш того, фонд має готове рішення, як це повернення можна було б оформити з максимальною користю для держави.
У період з 2014-го по 2019 р. ФГВФО для виплат вкладникам узяв приблизно 20 млрд грн кредитів у НБУ і 60 млрд - у Мінфіну. Кредити ці фонд повинен погашати, причому відсотки по них чималі - 10–12,5% річних (про що ми вже докладно писали). На сьогодні повернути фонд зміг трохи більше половини, повністю розрахувавшись лише перед НБУ. Борг перед Мінфіном теж погашається, але відсотки по ньому зростають швидше, ніж фонд устигає накопичити кошти. Якщо фонд не врегулює цих боргів, він - банкрут. Але ж ФГВФО ще повинен якось гарантувати виплати нинішнім вкладникам і за потреби їх здійснити. Цю проблему порушували ще влітку 2017-го на Раді фінстабільності, було запропоновано кілька варіантів реструктуризації, один з яких передбачав прив'язати надходження від коштів, отриманих від пов'язаних з банком осіб, до виплат за кредитами Мінфіну.
"Логіка в тому, що держава компенсує витрачені кошти лише в тому разі, якщо робота з пов'язаними особами принесе фонду грошовий потік. Якщо не принесе, Мінфін грошей не одержить. Відповідно, у влади з'являється реальний фінансовий стимул працювати у цьому напрямі. І насправді вже проведено багато роботи для того, щоб реалізувати цю схему. Ми підготували законопроект разом із МВФ і Світовим банком, який передбачає саме цей механізм урегулювання наших боргів, і розраховуємо, до речі, що його прийняття стане одним із пунктів у новому меморандумі про співробітництво України з МВФ, - розповіла DT.UA директор фінансового департаменту ФГВФО Олена Нужненко. - І оскільки наша реструктуризація прямо буде прив'язана до роботи з пов'язаними особами, в цій частині нам теж треба буде вдосконалювати наше законодавство. Принаймні цього очікують від нас наші міжнародні партнери. Причому "примусове" вирішення цих питань - тривалий процес. Досвід інших країн показує, що на стягнення компенсації збитків із колишніх власників через суди може знадобитися не два-три, а приблизно п'ять років. А через те, що в наших судів ще й досвіду в таких справах немає, то й ще довше. І вирішення цього питання через мирові угоди - найперспективніший варіант. Над створенням цього механізму ми теж працюємо, розраховуючи, що починатимемо ми, звичайно, в судах, для цього в нас є вже результати forensic-аудитів, а дотискати - через мирові угоди".
Цей підхід значно здоровіший за скидання активів в АРМА, бо при ньому держава, яка виплатила понад 90 млрд грн вкладникам банків-банкрутів, одержить гроші безпосередньо від боржника, у прогнозованому обсязі та за графіком. І при такій реструктуризації держава могла б урахувати й балансувати вартість боргів "тоді", ціну наявних активів - "зараз", наявність позик і застав в інших банках і активів - в інших сферах.
АРМА ж реалізовуватиме на аукціонах "що знайде" за балансовою вартістю на "зараз", тобто з гарантованим дисконтом. Що там у результаті продасться? Кому і з якою знижкою? Що від цієї знижки одержить бюджет?
І от запитання: чому, поки одні держоргани намагаються довести до пуття здоровий механізм стягнення заборгованостей з усіх власників великих банків і змусити заплатити за завдані збитки Лагуна, Жеваго, Климова, Фірташа й інших, інші поперед батька в пекло хочуть "притиснути" навіть не Бахматюка, який завбачливо залишив країну, а його пішаків і ексчиновників НБУ?
Апокаліптичний ляльковод
Місія МВФ, що приїхала в Київ, побачить таку картину: під НБУ, який так люблять хвалити у МВФ, плакати, що обвинувачують регулятора в корупції, в новинах - випадкові співробітники Нацбанку, піймані на одержанні хабарів за послуги, яких вони й близько не могли надати, в суді - колишній топ НБУ й ексспівробітник самого МВФ, на "лаві запасних" - нинішній голова НБУ і заступник виконуючого директора від України у МВФ, план роботи держави із стягнення коштів з колишніх власників - на паузі, більшість самих ексвласників - за кордоном, а один із небагатьох, що залишився, закликає відмовитися від кредитів МВФ і розвернутися у бік РФ. Складно ще красномовніше дати зрозуміти місії, що їм тут не раді.
Насправді уряд справно виконав усі пункти, потрібні для співробітництва з фондом, а президент привселюдно дав такі бажані гарантії того, що повернення Приватбанку колишнім власникам неможливе. Від укладання нової програми нас не відокремлює нічого. І це має бути хороша програма, не Stand-by, спрямована на гасіння економічних пожеж, а EFF, що потребує багатьох структурних реформ і підвищення техніки пожежної безпеки.
Звичайно, людей, яким МВФ в Україні заважає, чимало, але далеко не всі з них мають ступінь впливу, достатній для організації такого масштабного прийому. І найбільше в Україні МВФ заважає Ігорю Коломойському, який уже давно розіграв би карту "повернення з компенсацією", якби не впертий МВФ.
Нині всі дії Коломойського служать одній меті: убезпечити себе від судового переслідування в іноземних юрисдикціях - США й Великій Британії. В українських судах він "порішає". В іноземних - ні. А там його, нагадаємо, обвинувачують у завданні збитків банку, доведенні його до неплатоспроможності, відмиванні коштів в особливо великих розмірах.
Банк йому потрібен винятково для того, щоб відкликати подані в США й Англії позови. В Україну він повернувся тільки тому, що, на відміну від Ізраїлю, вона не має договору про екстрадицію із США. Заклики "повернути у бік Росії" озвучує, щоб потім будь-які судові рішення не на його користь виправдовувати "політичними переслідуваннями". Із цією ж метою розпочато війну з НБУ, тільки щоб довести, що "політичним переслідуванням" була націоналізація Приватбанку. Ну й трохи з помсти.
Саме Олександр Писарук був тією людиною, яка в травні 2015-го розпочала діагностику якості активів і визначення потреби в капталі Приватбанку, причому людьми не з дніпропетровського підрозділу Нацбанку, а вперше із центрального офісу НБУ. За результатами цієї перевірки НБУ й запропонував банку план капіталізації та фінансового оздоровлення, а потім націоналізував фінустанову за їх невиконання. Писарук - один із перших, хто взяв на себе сміливість не тільки заговорити про проблеми "Привату", а й наочно оцінити масштаб цих проблем. Це він уперше вирішив перевірити ще й філії Приватбанку на Кіпрі та в Латвії, виявивши й там багато цікавого.
І дуже бентежить, що НАБУ, яке раптом вирішило, що за боргами Бахматюка має заплатити саме Писарук, одержало від генпрокурора й 1800 томів справи Приватбанку. Тих самих томів, якими в кабінеті в генпрокурора Луценка вже в ранзі голови АП/ОП зачитувався колишній юрист Коломойського Андрій Богдан.
Не хочеться в це вірити, але спостереження за тим, що відбувається, зсушує замислитися: або Ситник дуже намагається сподобатися Ігорю Валерійовичу й залишитися, або вже сподобався й виправдовує очікування. У кожному разі, якщо він гратиме на боці Коломойського, то виходить, що проти інтересів держави. І проти інтересів президента, для якого неконтрольований і токсичний у всіх сенсах олігарх - головний ризик, причому не тільки репутаційний.
Наприклад, за даними DT.UA, Володимир Олександрович точно знає, яка команда допомогла апеляційному суду в спорі державного Приватбанку з компаніями Коломойського, що володіють комплексом "Буковель", прийняти рішення на користь олігарха, пробачивши йому борг перед банком у 7,5 млрд грн. І, ймовірно, не знає, що ж спонукало Ігоря Валерійовича в цей час розповідати в інтерв'ю The New York Times, що президент бреше, обіцяючи, що Приватбанку не повернуть колишнім власникам. І загрожувати стати "чудовиськом, ляльководом, хазяїном Зеленського, людиною, яка будує апокаліптичні плани".
Для Зеленського, який нарешті усвідомив, що грати роль президента не вийде, і президентом треба бути з усіма наслідками, що з цього випливають, це не найліпша підтримка. Якщо Порошенко своє оточення бачив наскрізь, то Зеленський й гадки не має, хто з наближених нині мовить вустами олігарха. Він оточений людьми, які не можуть відмовити Коломойському "озвучити президентові прохання", і він уміло це використовує, граючи "від борта" то Шефіра, то Єрмака, то Богдана, то Міндича.
Сподіваємося, це наближає усвідомлення Зеленським того, що чим довше Коломойський при дворі, тим менше цьому двору жити. Він завжди вестиме тільки свою гру й лише у своїх інтересах. А президент буде змушений шукати вишуканих пояснень хаосу, що відбувається в Україні, не тільки для МВФ та інших іноземних партнерів, а й для українців.