Збройовий бізнес і далі залишається дуже прибутковою сферою діяльності. Обсяг продажу зброї у світі 1999 р., за даними дослідної служби Конгресу США, сягнув рекордної позначки впродовж останніх чотирьох років — 30,3 млрд. дол. За прогнозами американських аналітиків, найближчими роками слід чекати загострення конкуренції у виробництві й реалізації озброєнь, оскільки чимало країн, які прагнуть зміцнити свій військово-промисловий комплекс, швидше за все, активніше звертатимуться до зовнішнього ринку.
Зростають, певна річ, і військові видатки. За оцінками вже Міжнародного інституту SIPRI (Stockholm International Peace Rese arch Institute), лише торік загальні військові витрати у світі виросли на 2,1%, і тільки на озброєння пішло близько 780 млрд. дол.
Можна собі уявити, наскільки експорт зброї важливий для України, яка міцно утримує сьоме місце в світі за обсягами проданої зброї.
Наступного тижня розпочне роботу один з найавторитетніших міжнародних збройових салонів — виставка «Defendory-2000», де буде й національна українська експозиція. Позаяк організацію участі держави у виставці забезпечує держкомпанія з експорту й імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт», автор звернувся до її керівника Валерія Малєва з проханням розповісти про саму виставку та про те, як продається українська зброя.
— Валерію Івановичу, які надії пов’язуються сьогодні з очікуваною виставкою в Греції, хто формуватиме українську експозицію?
— Передусім, виставки дають нам інформацію про потенційних покупців, саме після них починається буденна робота на рівні експорту-імпорту, менеджменту тощо. Тож сподіваємося відкрити нові контакти. А найголовніше — подати якнайширше себе, адже на цій виставці будуть присутні, зокрема, країни Африки, Південно-Східної Азії, всі арабські країни. Це саме ті ринки, де Україна почувається досить добре.
Щодо власне виставки, то в її роботі братиме участь цілий ряд підприємств — так би мовити, еліта української оборонки. Це насамперед заводи «Іскра» й «Мотор-Січ», Луганський верстатобудівний завод, київський завод «Генератор», Харківське КБ ім. Морозова й Харківський завод ім. Малишева, феодосійський завод «Море», миколаївська «Зоря» й інші. На цій виставці буде близько 200 країн — потенційних покупців, які не мають власного виробництва зброї.
— Виставка проходитиме в країні НАТО. Чи означає це, що ставка робитиметься на залучення покупців західних держав?
— Ми не чекаємо, що в нас дуже швидко з’являться контракти з країнами Західної Європи та країнами—членами НАТО, але присутність України на традиційних ринках можна й потрібно розширювати. Я маю на увазі так званий ринок радянської зброї, хоча сьогодні це поняття вже стає досить умовним.
Адже, в принципі, у світі історично склалися дві майже рівнозначні й рівноцінні за присутністю на земній кулі системи озброєнь — система озброєнь країн НАТО і система, представлена виробниками радянської та пострадянської зброї. Зрозуміло, Україна подає розробки пострадянської зброї. І що довше ми зберігатимемо на ринку присутність саме цих систем озброєнь, то більше в України буде роботи як у виробника й експортера зброї.
Тобто сліпа скерованість на виробництво за стандартами НАТО насправді означає позбавлення себе роботи. Об’єктивно, для виробництва систем озброєнь натовського стандарту є цілий ряд авторитетних виробників зброї, із якими Україна конкурувати не в змозі. А ось на ринку пострадянської зброї Україна серйозний конкурент і повинна зміцнювати свої позиції. Зокрема й цій меті служитиме участь України в міжнародній виставці зброї «Defendory-2000».
— Минулого тижня керівник місії України при НАТО Володимир Хандогій заявив, що Україна повинна активніше освоювати натовські стандарти. У контексті сказаного вище, чи може технічно існувати баланс виробництва пострадянської зброї і водночас якийсь рух до стандартів альянсу?
— Баланс можливий. Навіть більше, його вкрай необхідно визначити на нинішньому етапі. Але це зовсім не означає переходу на системи озброєнь НАТО. Адже структура побудови Збройних сил НАТО не зобов’язує Україну чи іншу країну змінювати структуру власних озброєнь. Україна цілком може зі своїми озброєннями наближатися до класичної сучасної натовської структури збройних сил. Це, мабуть, головне завдання. Другим, на мій погляд, є розвиток інформаційно-сповіщальних систем — оповіщення, виявлення та обмін інформацією між країнами-партнерами. Гадаю, що саме ці два аспекти й мав на увазі Володимир Хандогій. На цьому наголошує і військове відомство. А змінити системи озброєнь не під силу навіть дуже багатим країнам. Можливо, в процесі розвитку озброєнь відбудеться взаємне проникнення одних систем в інші, природний відбір найкращих світових рішень. Але це в майбутньому. А сьогодні Україні важливо рухати вперед свої наукові доробки, які продовжують залишатися дуже серйозними розробками навіть через десять років після розпаду Радянського Союзу. Сьогодні Україна має фундаментальні дослідження в царині розвитку озброєнь майбутнього на рівні найкращих світових досягнень. Приміром, високоточна зброя, яка стає дедалі доступнішою для багатьох країн, багатьох армій світу. І Збройні сили України поставили перед собою таке завдання... А на виставці в Греції Україна продемонструє елементи систем саме високоточної зброї та системи захисту від високоточної зброї. Україна перша виставила на ринок через систему виставок новітні радіолокаційні системи, які працюють у пасивному режимі без випромінювання, що не дає змоги противникові легко їх виявити та знищити.
— Торік завершено найбільший збройовий контракт України — постачання Пакистану 320 танків. Аби зберегти такі обсяги реалізації зброї, потрібно продавати щось інше. Цікаво, з якою номенклатурою озброєнь пов’язані сьогодні найбільші надії України?
— Авжеж, 1999 рік як рік завершення виконання українсько-пакистанського контракту дуже багато важив для економіки країни загалом. Проте очікувати нових контрактів аналогічного масштабу було б неправильно. І Україна готова працювати на середньому рівні присутності українського виробника на світовому ринку зброї. Стосовно номенклатури, політика «Укрспецекспорту» націлена, передусім, на збут радіолокаційних систем, систем протиповітряної оборони, зенітно-ракетних комплексів, продукції військового суднобудування. Це ті напрями, де Україна спроможна подати себе комплексно і де її позиції досить вагомі у світі.
— Яка частина експортованих сьогодні озброєнь — з арсеналів Міноборони, і яка частина контрактів пов’язана з модернізацією зброї?
— Остаточні підсумки буде підбито наприкінці року. Але вже зараз можна сказати, що темпи збільшення контрактів щодо модернізації дуже високі — завантаження оборонних заводів, які проводять модернізацію, зросло нинішнього року більш ніж у 3,5 раза. А продаж старих зразків зброї з запасів військового відомства, мабуть, у поточному році становитиме вже менше 20%.
— Скільки людей сьогодні в Україні працює в оборонному секторі?
— Точні дані можна одержати в Держкомпромполітики. За моїми оцінками, близько мільйона проти двох із половиною на початок дев’яностих. Треба зрозуміти, що повернення до масштабів радянського періоду вже не реальне, його не буде. Але збережено найбільш пріоритетні і передові напрями у розвитку озброєнь — ракетних, радіолокаційних систем, високоточної зброї, — ці напрями навіть розширюватимуться. Приміром, Харківський завод ім. Малишева створювався для виробництва до 1000 танків на рік. Певна річ, не лише в Україні, а навіть у світі такий велетень непотрібен. Але сформована там школа, технології та фахівці, що збереглися донині, — мають величезну цінність для України.
— З 1998 року в Україні почала формуватися система трансферу оборонних технологій і технологій подвійного призначення. Що можна сьогодні сказати про неї?
— Для України це найперспективніший напрям. Тим паче що сьогодні вже багато країн Африки, а надто Південно-Східної Азії закупівлю устаткування пов’язують із трансфером технологій. І згаданий українсько-грецький контракт не відбувся б, якби Україна в його офсетній частині не передбачила постачання технологій Греції. Це виготовлення й ремонт турбодвигунів миколаївського виробництва, це платформа для транспортування та обслуговування цих кораблів, це, нарешті, виробництво в майбутньому — певна річ, з участю України, — «Зубрів» на верфях Греції. І на інших напрямах ситуація аналогічна: про системи ППО ведуться переговори в Індії, у В’єтнамі завершується монтаж устаткування для виробництва бездимних порохів і на цій основі ведуться переговори щодо налагодження виробництва боєприпасів. Україна готова до нових вимог — передачі технологій.
— Якщо ринок озброєнь поділено на дві великі частини, то відносини з Росією, яка працює в цій самій частині ринку, мабуть, дуже актуальні. Як їх можна оцінити сьогодні?
— Скажемо так, ніхто своїм ніде не поступиться, й ми нікому нічим не збираємося поступатися. Але без Росії Україна багатьох систем озброєнь не змогла б робити. Так само й в Україні зосереджено цілий ряд технологічних особливостей. Тож питання збереження технологічної спеціалізації постійно порушують як військові, так і лідери двох держав. І тут ми завжди будемо разом. Але там, де ми рівні, буде жорстка конкуренція. Відносини наближаються до цивілізованих. Сьогодні вже цілком інакша ситуація, ніж два роки тому.
— Зміни в системі торгівлі зброєю в Росії не впливають?
— Ні, вони впливають, оскільки це чинник посилення конкуренції з боку російського виробника та з боку російського експортера. Вони так роблять, аби динамічно відповідати на вимоги ринку. Ми, звісно, це теж враховуємо.
— Чи можна сказати, що система торгівлі зброєю в Україні сформована? Я маю на увазі достатньо швидку реакцію на запити покупця.
— Ну, завмерлих досконалих систем не буває. Але те, що нині зусиллями Президента створено мобільну систему, це так. Україна сьогодні в змозі дуже швидко реагувати на запити в тій чи іншій частині світу. Є приклади, коли від укладання контракту до постачання минало якихось 10—12 днів. А зволікання означало б утрату контракту.
— І, якщо сьогодні це не таємниця, як можна прокоментувати участь України в танкових тендерах у Туреччині й Малайзії?
— Загалом-то питання некоректне. Можу відповісти так. Участь України в таких тендерах необхідна. Але потрібно було дуже скрупульозно порівняти видатки з очікуваними результатами. У цьому сенсі в мене були розбіжності з керівництвом Харківського заводу ім. Малишева. Але, повторюю, участь у таких тендерах для України надзвичайно важлива.
— Є думка, що Україна трохи вгамувала свої апетити щодо продажу зброї в Центральній і Східній Європі?
— Абсолютно хибна думка. Україна присутня на ринках цих країн і бере участь у низці програм щодо модернізації військової техніки, приміром з модернізації ЗРК. Стосовно конкретних держав, «Укрспецекспорт» працює з Польщею, Словаччиною, Чехією, Угорщиною.