Схоже, хвилі київських скандалів і масових акцій протесту дуже легко розбилися об Перекопський вал і Чонгарську протоку, і ще ніколи політична ситуація в Криму не була такою, на перший погляд, автономною від київських подій, як сьогодні. Якщо раніше підставами для надання Криму автономії були географічне розташування, неукраїнська історія та наявність російської більшості й депортованих кримських татар, то тепер до них можна віднести й відсутність на півострові антипрезидентської опозиції.
Навряд чи можна серйозно називати опозицією місцевих соціалістів, очолюваних колишнім членом «мєшковського» блоку «Росія» О.Мельником. У січні вони навіть оголосили про намір встановити намети (чи намет) у центрі Сімферополя. Втім, крім кількох десятків стурбованих правоохоронців, журналісти на обумовленому місці нікого й нічого не побачили.
Представники іншої опозиційної сили — Українського народного Руху — поки що обмежуються розсиланням антипрезидентських прокламацій електронною поштою. Організована УНР «Кримська правиця», до якої відмовилася ввійти місцева «Батьківщина», більше заклопотана масовим порушенням прав кримчан на отримання освіти рідною мовою, тож спільно з «Громадським комітетом сприяння створенню шкіл з українською мовою навчання в АРК» готує пікети з вимогою «реорганізувати» Міністерство освіти Криму в Головне управління освіти АРК.
Різноманітні проросійські організації, що досить різко відгукувалися про «антиросійський западенський режим Кучми», тепер критикують лише абстрактний «Київ», намагаючись не згадувати ім’я Президента України. Майже як і кримські комуністи — своєрідний феномен загальноукраїнського лівого руху.
Якщо почитаєш орган Рескому КПУ «Коммунист Крыма», то більшого ворога для трудящих, аніж «антинародний режим Кучми» — немає. Та коли послухати виступи 1-го секретаря того ж таки Рескому КПУ Леоніда Грача, то глава цього «режиму» — Президент Л.Кучма — і є найкращим другом кримських трудящих. Саме Президент і тільки він глибоко знає всі проблеми Криму. Український парламент, а надто уряд, частіше займають антикримську позицію і, якби не Леонід Данилович, то кримчанам було б надзвичайно важко в Україні, якій і так «загрожує націонал-соціалізм». Ще буремної осені 1999 року, коли лідер партії Петро Симоненко до останнього вів важкі бої за президентське крісло, комуніст Л.Грач від імені президії Верховної Ради АРК нагородив головного суперника комуністів Л.Кучму званням «Почесний кримчанин», як на мене — цілком заслужено. Утім кримський спікер усіма своїми успіхами на цій посаді, та й отриманням її, справді має завдячувати главі «режиму».
Колись безкомпромісний критик президента і його курсу, тепер Л.Грач став його головним публічним захисником у Криму. Його прості звернення з екранів телевізора про те, як нині Президенту чисто по-людськи важко, знаходять відгук у душах кримчан.
Утім, дедалі частіше з місць надходить інформація про те, що партійні низи починають хвилюватися. Справжнім випробуванням для Л.Грача будуть березневі всеукраїнські акції «Геть режим Кучми—Ющенка!», що проходитимуть за рішенням президії ЦК КПУ. Цілком імовірно, що в Криму вони трансформуються в акцію «Геть режим Ющенка!».
Місцеві спостерігачі дають просте пояснення такій позиції кримської парторганізації КПУ — саме Президент Кучма є гарантом перебування на найвищих посадах у Верховній Раді АРК головного кримського комуніста і його соратників. Лише політична воля глави держави не дозволила новій нелівій більшості в місцевому парламенті відправити у відставку Л.Грача. Останній при посаді — є запорукою того, що весь пролетарський гнів кримських трудящих буде скеровано на прем’єра Ющенка та якихось абстрактних олігархів.
Кримські центристи, згуртовані довкола уряду Сергія Куницина, —найпослідовніші прихильники Л.Кучми. Чи не тому їм, як «своїм», найбільше доводиться терпіти політичні обставини. Цілком можливо, що це терпіння й повна лояльність колись та й винагородиться.
А от терпіння кримськотатарських політично активних мас — на межі. До соціальних негараздів, хоч як цинічно це не звучить, репатріанти вже звикли. Але загравання Києва з кримськими комуністами, а найголовніше — нова проросійська політика Президента дратує активістів національного руху, до котрих можна записати більшість кримських татар.
Так, Леонід Кучма став першим «царем», який особисто приїхав до Бахчисарая, аби дізнатися від лідерів кримськотатарського народу про його проблеми. І саме адміністрація Кучми найбільше зробила для розв’язання цих проблем. Особисто Л.Кучма, за новітньою легендою, навіть вилікував Мустафу Джемілєва від застуди. Як би там не було, але лідери Меджлісу, «радикали» й «екстремісти», вперше повірили керівництву Української держави. Тепер вони просто розгублені.
Утім, розгублена більшість кримчан. Вони не вірять ні владі, ні опозиції, якої начебто й немає. Вони проклинають владу і лають заколотників. Як сказав один із кримських депутатів, у нас хороший народ.