Про візит президента Порошенка до США вже написано чимало.
Щиро не бажаючи приєднуватися як до єхидних скептиків і "зрадофілів", так і до радісного хору захоплених коментаторів, маючи за плечима понад 20 років досвіду висвітлення найрізноманітніших візитів різнокаліберних діячів, DT.UA спробувало розібратися, які ж були цілі цього візиту, в чому його цінність і реальні результати. На жаль, запитань виявилося більше, ніж відповідей.
Навіщо Петро Порошенко так наполегливо хотів у Вашингтон до Трампа? Члени офіційної делегації й наші дипломатичні джерела - хто публічно, хто "не під запис" - свідчили: для Порошенка було надто важливо зустрітися з Трампом до того, як той побачиться з Путіним (можливо, на полях "великої двадцятки"), щоб: а) донести до американського лідера своє бачення нинішньої ситуації в російсько-українському конфлікті; б) отримати запевнення в тому, що жодних угод щодо України за спиною України не буде; в) отримати обіцянку зберігати санкції доти, доки Росія не припинить агресію проти нашої країни й не відновить її територіальну цілісність.
Водночас джерела DT.UA в оточенні президента стверджували, що Порошенко жадав зустрічі з Трампом, по-перше, щоб просто втерти носа Путіну, першим "позначивши територію" Білого дому. По-друге, довідатися, як поводитиметься Вашингтон у російсько-українському конфлікті, до чого він може підштовхувати (або примушувати) українського лідера і які можуть бути наслідки для Порошенка особисто в разі непослуху. І, нарешті, по-третє, отримати іміджеві бонуси всередині країни, піднятися в очах опонентів - як у владній коаліції, так і поза нею, домігшись особливого ставлення Трампа і таким чином продемонструвавши свою перспективність, що для президента американозалежної країни, котрий збирається на другий строк, дуже важливо.
Однак надмірна самовпевненість далеко не завжди дає бажаний результат, а часто просто заважає його досягненню.
Якщо, як стверджують наші джерела, для президента була важлива форма зустрічі з Трампом - "сісти й поговорити", а не "стати й сфотографуватися", чому тоді він сів у літак на Вашингтон ще точно не знаючи її формату? Адже повідомлення про рандеву з Порошенком у графіку американського лідера на сайті Білого дому з'явилося пізніше й було позначене як drop-in, тобто коротка зустріч ("зазирнути на вогник"), і тільки буквально напередодні зустрічі ціною неймовірних дипломатичних зусиль її формат вдалося розширити до 30 хвилин метушливого багатолюдного спілкування.
Прикрість після гучних слів П.Порошенка про "фантастичну програму" і неправдивого твердження про те, що "ніколи не було такого потужного візиту", відчуваєш не тільки з огляду на особисті спогади про тривале, але приємне очікування в конференц-залі Білого дому спільної прес-конференції президентів Ющенка і Буша, які захопилися бесідою під час зустрічі віч-на-віч і вийшли до журналістів із досить значним запізненням - у піднесеному настрої й мало не в обіймах.
Це не українські "зрадники" чи російські "боти", а більшість західних ЗМІ, які висвітлювали зустріч Порошенка й Трампа, першими завважили незвичну для американського президента скромність прийняття українського колеги і навіть назвали її принизливою, порівнюючи з недавніми значно пафоснішими відвідинами Білого дому лідерами Румунії та Панами. Щоправда, американські журналісти пов'язували таке незвичне прийняття Трампом українського президента з можливими побоюваннями американського лідера викликати роздратування Путіна, у той час як нова адміністрація не втрачає надії налагодити з ним стосунки. Ми ж додамо, що П.Порошенкові, мабуть, не варто було занадто розраховувати на привітне прийняття з боку норовливого хазяїна Білого дому після того, як Київ, особливо не приховуючи, не тільки підтримував на виборах його суперницю, а ще й розголосив документи, які компрометують очільника передвиборного штабу Трампа - Манафорта. Таке швидко не забувається…
Та бог з нею, з формою. Хоча, звісно, як уже багато хто зазначав, самотній бадьорий брифінг радісного українського президента на тлі огорожі Білого дому з попереджувальними табличками "Не заходити!", які потрапили в кадр, - це зовсім уже треш якийсь (куди дивилися й про що думали протокол і прес-служба, готуючи таке тло шефові, - загадка). Розберімося по суті.
Чи вдалося президентові досягти поставлених цілей?
Чи вдалося Порошенку домогтися особливого ставлення до себе Трампа, встановити особистий контакт - хоча б такий, як із Меркель? Вельми сумнівно. Бо це не була зустріч тет-а-тет, бо не було можливості для довірливого спілкування, оскільки Трамп не схотів надати Порошенкові таку можливість. Адже саме під час бесід віч-на-віч зазвичай і зав'язуються особисті контакти, встановлюються особливі стосунки. А після негативного передвиборного українсько-американського бекграунду саме така зустріч і могла б дати шанс позбутися неприємного осаду, що залишився у Трампа. Але хазяїн Білого дому обрав інший формат, і на зустрічі в Овальному кабінеті були присутні також і його радник з питань безпеки Макмастер, і віце-президент Пенс, і український міністр закордонних справ Клімкін, і посли Чалий і Йованович. А не передбачений програмою запуск преси, який, за нашою інформацією, експромтом запропонував Трамп, і обмін формальними ремарками лише скоротили час спілкування. До того ж відверті лестощі з вуст українського президента, який був просто "в захваті" від керівництва Трампа і його "дуже ефективних дій", відзначивши "історичність" дати - п'ять місяців президентства нового очільника Білого дому, неприємно вразили багатьох не тільки в Україні, а й у Вашингтоні: ну, не личить президентові так метушитися.
Тож якщо Порошенко справді хотів вразити зустріччю в Овальному кабінеті своїх опонентів - як у Москві, так і в Києві, то навряд чи йому це вдалося. Якщо раніше багато хто тільки здогадувався, що Трамп не вельми прихильний до Порошенка, то тепер це стало очевидним.
Так, він зустрівся з Трампом до Путіна. Так, погодимося, на сьогодні це хороший символ. Але чи не стане він завтра внутрішньополітичною індульгенцією, отриманою Трампом для його ймовірної зустрічі з хазяїном Кремля? Хто тепер зможе його звинуватити в тому, що він надає перевагу Росії перед Україною? І що, крім символічності, дало побачення "до Путіна"? Може, якби "до Путіна" не вийшло, то необхідність виправдатися перед критично налаштованим американським суспільством і політикумом за "ганебний контакт" з агресором зробила б Трампа уважнішим до українських побажань і дала б Києву більший простір для маневру й час для підготовки, а президентові України - більше часу й повагу з боку лідера вільного світу?
Члени української делегації стверджують, що півгодинна зустріч Порошенка й Трампа була повноцінною (правда, багаторазовий акцент на цьому слові сам по собі вже породжує сумніви), і що на ній вдалося обговорити всі заплановані питання - безпеку й економіку. Що конкретно це означає? Президент із картами й іншими матеріалами поінформував американського колегу про стан речей у Донбасі, говорив про Крим. Але хіба півтора місяця тому міністр Клімкін не зробив того самого? Або хіба не було досить тривалої й докладної зустрічі Порошенка з віце-президентом Пенсом у лютому в Мюнхені? Що нового довідалося американське керівництво під час візиту Порошенка до Вашингтона? Нам, на жаль, невідомо.
Чи дізнався, своєю чергою, Петро Порошенко, як бачать американці шляхи владнання російсько-українського конфлікту? Чи ознайомили його з американською стратегією щодо України? Або чи поінформували про форми й механізми американської участі в урегулюванні цього конфлікту? Щось конкретне президент у Вашингтоні почув крім запевнень у підтримці? Хотілося б помилитися, але, здається, що ні. Бо нова американська адміністрація й особисто Трамп не мають іще цих стратегії, бачення, форм і механізмів. У Держдепі ще навіть не призначили людину на заміну Вікторії Нуланд, яка відповідала за американську участь у врегулюванні російсько-українського конфлікту.
Минулого тижня, щоправда, на короткий час виникло враження, що американці таки придумали щось нове, щось своє. Держсекретар Тіллерсон раптом прохопився, що США підтримали б спробу України й Росії завершити конфлікт у Донбасі поза рамками Мінських угод. Але спочатку наші джерела, а потім і офіційний представник Держдепу повідомили: не має Вашингтон жодних конкретних пропозицій. "Не чула, щоб США пропонували якийсь новий план", - заявила спікер Держдепу Г.Ноєрт, повідомивши, що "США як і раніше віддані Мінським угодам", але "не задоволені прогресом" у їх виконанні й "глибоко стурбовані ескалацією насильства в Донбасі".
Ще запитання без чіткої відповіді: а чи пропонує Київ щось замість Мінська, безплідність якого всі нещадно критикують? Судячи з вашингтонських заяв президента - ні. У чому полягають пропозиції президента щодо "активнішого залучення США до мирного процесу в Донбасі", про які згадується у повідомленні прес-служби українського очільника держави за результатами його зустрічі з держсекретарем Тіллерсоном? Як маємо розуміти П.Порошенка, котрий заявляє, що українська сторона не вважає за доцільне змінювати Мінський і Нормандський формати переговорів стосовно Донбасу, але водночас повідомляє, що українська сторона за "активніше залучення наших американських партнерів до Нормандського формату" і вітатиме їхнє "представництво у форматі Мінського процесу, зокрема в Тристоронній контактній групі", що надасть "нового дихання, перезавантаження"? Якщо американці "залучатимуться" до Нормандського формату і будуть присутні в ТКГ, хіба це не зміна Мінського й Нормандського форматів? І, до речі, яка позиція щодо цього "залучення" і "представництва" американців у Нормандії й Мінську інших учасників цих форматів? Хотілося б отримати відповіді й на ці запитання.
Далі. Санкції. Так, це, безперечно, позитивно, що американці не тільки зберігають, а й посилюють санкції проти Росії. Але ж це зовсім не результат візиту Порошенка до США. Про те, що РФ "повною мірою відповідальна за виконання Мінських угод", а накладені на неї санкції "будуть зберігатися, поки Москва не дасть задній хід своїм діям, які й послужили причиною накладення на неї санкцій", Білий дім і Держдеп заявили ще півтора місяця тому - під час візитів до Вашингтона російського й українського міністрів закордонних справ Лаврова і Клімкіна.
Так, зовсім нещодавно Сенат майже одностайно проголосував за новий пакет антиросійських санкцій. Але, як сходяться в думці американські й європейські ЗМІ та експерти, це зроблено, швидше, для "зв'язування рук" Трампу, щоб той, чого доброго, не вирішив "нормалізувати відносини" з Москвою своїм рішенням про зняття санкцій. Щоправда, цей законопроект тепер буксує в нижній палаті Конгресу - не без втручання Білого дому, як стверджують журналісти "Нью-Йорк таймс", які аж ніяк не поділяють захоплень П.Порошенка щодо стилю керівництва Д.Трампа.
Так, одночасно з тим, як український президент переступив поріг Білого дому, адміністрація Трампа оголосила про новий пакет санкцій проти РФ, який стосується 38 осіб та організацій, причетних до анексії Криму й вторгнення в Донбас. Але, як пише та ж таки скептична "Нью-Йорк таймс", "з огляду на те, що мало в кого із цих осіб та організацій є будь-які відомі контакти за межами Росії або українських територій, контрольованих Росією, неясно, чи матимуть санкції безпосередній ефект". До того ж, припускається в статті, цей крок адміністрації Трампа, ймовірно, пов'язаний з її бажанням поховати більш жорсткий сенатський законопроект: мовляв, ми вже робимо дещо в цьому напрямі і в новому законі немає потреби.
Що ще в "трофейній сумці" Порошенка? "Тверда підтримка суверенітету, територіальної цілісності та незалежності нашої держави"? То це вінтаж: цьому "трофею" вже понад два десятки років. Обіцянка "жодних угод за спиною України"? Даний трофей, здобутий іще взимку в Мюнхені, уже кочував повторно з Вашингтона до Києва разом із П.Клімкіним минулого місяця. Але ми знову зараховуємо його до "трофеїв"?
До новацій, мабуть, можна віднести глибше, як свідчать джерела, обговорення Криму й чітке артикулювання позиції української сторони: ми Кримом не торгуємо. Це так, у превентивному порядку - "на випадок небажаних сценаріїв". Щоправда, як нас запевнили, обміняти Донбас на Крим ніхто й не пропонував.
Намагаючись розібратися, що означають слова у прес-релізі АП про шляхи "інституціоналізації двостороннього співробітництва у сфері безпеки", з'ясували, що йдеться про якийсь переданий американській стороні документ у формі non paper (неофіційної записки) із пропозицією концепції українсько-американської угоди щодо безпеки. Це, на жаль, не угода, аналогічна союзницьким договорам США, наприклад із Японією або Ізраїлем, про які казав, явно щось наплутавши, спікер Парубій, котрий також нещодавно побував у Вашингтоні. Про подібний документ і статус основного союзника США поза НАТО Україна може тільки мріяти. Наміри Києва поки що скромніші й реалістичніші. І хоча деталі концепції цього документа зі зрозумілих причин не розкриваються, наші співрозмовники пояснили, що в умовах непрацюючого Будапештського меморандуму та поза межами "парасольки безпеки" НАТО Україні потрібна якась "проміжна станція" на шляху до альянсу, що підвищувала б її безпеку.
Що ж до надання летальної оборонної зброї, то як і раніше лише обговорювалися "шляхи надання" її Україні. Під час передвиборної кампанії республіканці критикували адміністрацію Обами за нерішучість у цьому питанні. Понад те, навіть багато демократів уже були готові підтримати надання летальної зброї Україні. Після виборів подібні настрої в Конгресі лише посилилися. Але зупинка, як і раніше, за Білим домом. Трамп не поспішає давати відмашку. Його позитивне рішення, якби воно пролунало під час зустрічі з Порошенком, - оце був би не зужитий, а гідний президента трофей. На жаль. За нашою інформацією, українці поки що отримали лише запевнення, що якщо летальну зброю Україні все-таки нададуть, то це не буде замість санкцій (подібні побоювання - "зброю дали, санкції з Росії зняли" - висловлюють в експертному середовищі).
До досягнень президентського вояжу за океан його команда зараховує висловлену сторонами готовність підготувати кілька угод, зокрема у сфері військово-технічного співробітництва та енергетики. Але зазвичай президенти їздять у гості до інших президентів (тим паче американських) не анонсувати підготовку документів, а їх підписувати або "освячувати" підписання своєю присутністю. І, головне, що така можливість існувала. За інформацією DT.UA, дві угоди, про які йдеться, зокрема про оборонні закупівлі та про військово-технічне співробітництво, мусоляться в Києві ось уже рік і півтора року відповідно. Перед візитом усі похопилися, терміново здули з документів пилюку, але довести угоди до тями не встигли. Те саме стосується й "енергетичного" документа. Як стверджують експерти, під час візиту Порошенка, у принципі, можна було б уже й контракти на постачання вугілля з Пенсільванії підписати, а не лише обговорювати з Трампом таку можливість.
Та це якби в Києві підметушилися. Або ж якби президент так не наполягав на якнайшвидшому рандеву із Трампом, головним завданням якого виявилося "встигнути до Путіна", а не, добре підготувавшись, домогтися реальних результатів. Ні, звичайно, нічого трагічного для країни не відбулося. І численні зустрічі у Вашингтоні зовсім уже марними не назвеш, - відбулися цілком позитивні переговори і з міністром енергетики Перрі, і з міністром торгівлі Россом, і (особливо) з очільником Пентагона Меттісом, який, до речі, вперше зустрівся з високими представниками України. І Сполучені Штати як і раніше підтримують суверенітет і територіальну цілісність України, вважають Росію агресором, зберігають санкції та обіцяють допомогу з реформами.
Однак ситуація неоднозначна. Так, в України, справді, є велика підтримка у Вашингтоні - і в Конгресі, і в низці міністерств і відомств. Там розробляються документи, готуються проекти рішень "щодо України" - "тіло" організму американської влади працює. У тому числі, до речі, й спецоргани, які складують "снаряди" у вигляді корупційних кейсів українських можновладців. Але проблема в тому, що кровоносну систему, яка з'єднує "голову" й "тіло" американського владного організму, повністю ще не сформовано. І на сьогодні зовсім не ясно, які рішення, зрештою, ухвалить "голова" - потужно підтримати Україну; дати "залп" по її верхівці, заодно засипавши уламками й країну, чи в яких пропорціях поєднати батіг і пряник? Відповіді на це запитання Петро Порошенко у Вашингтоні не отримав.
Словом, шкода колосальних зусиль, часових і нервових витрат наших дипломатів - як посольських, так і МЗСівських, які в непростих геополітичних умовах організували цей візит. Адже зустрічі з президентом Сполучених Штатів не відбуваються щомісяця, а в Овальному кабінеті вдалося побувати далеко не всім главам держав планети. І чи буде в Петра Порошенка колись іще така можливість - велике запитання. Прикро за згаяний шанс. Бо, в чому полягає "додана вартість" даного візиту, ми так і не зрозуміли.