"Декларація російської ідентифікації", ухвалена цього тижня Світовим російським народним собором, виявилася ще більш заплутаною, ніж її попередник - "Русский мир". Там з ідентифікацією все було порівняно просто: слов'янська спільність і православ'я, характерне для тієї спільності. Загалом, більшість українців, росіян та білорусів під цю загальну ідентифікацію підпадають. "Декларація російської ідентичності" у цьому сенсі настільки незграбна, що, поза сумнівами, - це "план Б", причому зліплений нашвидкуруч. Патріарх Кирило, який квапив Всесвітній російський народний собор швидше ухвалити цей документ, очевидно, відчуває, як нездоланна течія прибиває його до узбіччя історії.
"Декларацію російської ідентичності" було написано ще на початку року - коли доктрина "Русского мира" полягла жертвою "кримнашу" та перших колорадських ластівок на Донбасі. Була вона сирою, сповненою суперечностей і видавала розгубленість авторів. Її не надто "світили", ніяких бурхливих дискусій вона не викликала, - сіренькі тексти не сприяють дискусіям. Цю не особливо велику карту, судячи з усього, тримали в рукаві - на випадок якщо ситуація стане ще гіршою. В результаті редакція нової "доктрини єдності", що потрапила на затвердження Собором, виявилася такою ж - сіренькою і зліпленою "з того, що було". Зі "слов'ян, угро-фінів і тюрків" - тобто того, що становить теперішню Росію, мінус Україна і Білорусь.
І все б нічого - і російська мова з російською культурою, і "вільний вибір ідентифікації", і "емоційний зв'язок з великими подіями історії" і т.п. - та, хоч лусни, немає місця "формотворчій ролі православ'я". Більшість віруючого населення країни - не православні. То чому б неправославна більшість стала приймати за "державотворчу релігію" саме православ'я?
Доктрина "об'єднавчого православ'я" була хороша для зовнішнього використання - як чинник, що об'єднує в таку собі духовно-культурну спільність уламки імперії. Але всередині сучасної Росії православ'я - швидше, перешкода єдності. Тамтешня громадянська релігія повинна будуватися на чомусь зовсім іншому. І хоч я не зовсім розумію, що мали на увазі автори декларації під "емоційним зв'язком" з великими історичними подіями на кшталт "подолання Смути" і Куликовської битви, - та навіть це "нутром чую" як чинник єдності виглядає реальніше, ніж "російське православ'я" .
Чому ж тоді патріарх Кирило лобіював такий відверто безпомічний текст?
Напевно були причини. Наприклад, його стривожили історичні прозріння президента Путіна. Який, звісно, просто розважає публіку історією з географією - не про курс же рубля йому говорити і не про псковських десантників, які - "державна таємниця". Але тенденції, окреслені в його розмові з істориками, відводять усе далі від виплеканої патріархом картини "Русского мира". Публіка, звісно, вчепилася в президентську критику князя Ярослава Мудрого, що "не визначив порядку престолонаслідування" і тим "послабив Російську державу". Але ж це далеко не все. Якщо зібрати всі "сигнали" Путіна, послані на цій історичній (в обох сенсах) зустрічі, то перспективи російської історії запаморочливі. Але доволі невтішні для патріарха Московського.
В одному патріарх і президент, як і раніше, єдині: Росія - "оригінальний цивілізаційний проект". Колись патріарх подарував цю ідею президентові. Правда, той споганив віртуальний проект реальним втіленням, але ідея нікуди не поділася. Легенду про "російську цивілізацію", як і раніше, підтримують усі - від патріарха Кирила до телеканалу "Россия-1". Проблема проекту очевидна - в ньому немає оригінальності. Росія залишається "недоєвропою". І ніяке "євразійство" не врятує - бо це слово нічого не означає, за ним немає жодного змісту, під ним - жодної бази. Тобто це поняття аж ніяк не застосуєш на практиці.
А все ж, що потрібно для того, аби проект набув шуканої оригінальності, - відкинути думку про вкоріненість у Київську Русь. Адже Київська Русь була глухою, дивною, в чомусь - відсталою, та абсолютно однозначно - європейською. Тому вкоріненість у Київ неминуче робить російський цивілізаційний проект "ніби європейським" навіть більшою мірою, ніж петровські реформи та німецьке походження представників династії Романових.
Сакральний флер "київської епохи" і потривожив Путін. "Золотий вік" Русі - епоха київських князів - виявився просто "однією з версій", якій сам президент, здається, не особливо довіряє. Князі, навіть найкращі з них, не відзначалися державницьким розумом. Крім того, за Путіним, усі ці Рюриковичі були не більш ніж узурпаторами. Представниками охоронної фірми, які потихеньку віджали бізнес, тобто владу, у роботодавця. Чим вони відрізняються від Золотої Орди, яка просто прийшла й "експропріювала експропріаторів"? "Рекетнула Русь" у вікінгів і сама стала "дахувати" цей бізнес - роздавати ярлики на княжіння за скромну данину.
Я не знаю, чого забракло Путіну - освіти, уяви, нахабства чи просто "момент ще не назрів", - чому він прямо на тій історичній зустрічі не дав відмашку своїм слухачам-історикам написати нову, ординську версію історії Росії. Все, що потрібно для цього зробити, - подолати травму "ординського розгрому", який автоматично перетвориться на ще одну "велику перемогу". Росії треба позбутися "Києва в собі", "києвоцентризму" власної історії й ідентифікації. Це для Києва татари - нашестя, катастрофа, занепад. А для Москви падіння Києва стало першим дзвіночком прийдешнього історичного тріумфу.
Але це, можливо, просто занадто грандіозно для Путіна. Київ, як і раніше, міцно стоїть йому впоперек горла. Тому й мусолить він Ярослава Мудрого навпіл з "Російською державою". Тоді як міг би просто сухо зазначити, що князь-варяг не впорався з керуванням через низькопоклонство перед західницькими уявленнями про закон і право. Що, зрештою, й призвело країну до розпаду, який, своєю чергою, був вилікуваний хірургічним втручанням Батия з династії Чингізидів - однієї з найславетніших династій в історії "держави Російської".
Переписати російську історію з погляду Орди - дуже цікавий експеримент. Навіть якщо його власне історична цінність не виявиться занадто високою через товстий-претовстий шар ідеологічного тліну. Але навіть у такому вигляді він міг би додати світовому історичному полотну нових барв. І найголовніше - це, можливо, саме те, що необхідне росіянам, аби визначити нарешті своє місце у світі й історії, перестати бути "загадкою" бодай для самих себе. "Декларація російської ідентичності" - дурниця, порівняно з ґрунтовною ревізією власної історії та етногенезу.
Прийнявши "ординське" походження як історичну даність, "Русский мир" зможе нарешті претендувати на цілком оригінальний "цивілізаційний проект". Бо поки він натягує на себе європейські моди - це скидається на жалюгідне наслідування. А треба просто змінити традицію і звернутися до істинного коріння. Зрештою, що останнім часом робив Кремль стосовно своїх найближчих сусідів по планеті та "спільній історії"? Роздавав ярлики на княжіння. А коли в Києві збунтувалися проти ординського намісника - як колись у якомусь Новгороді, - послав "приборкувачів", новітніх олександрів невських, "православних героїв", які вбивають одновірців в ім'я торжества Орди. Огида до католиків, до речі, теж показова. А як органічно в цей проект уляглися б "кримнаш", колонізація Далекого Сходу китайцями і навіть війна на сході України. Це для європейської цивілізації завойовництво - фе. А для Орди - вельми похвальне прагнення повернути собі все, чесно завойоване предками. Прибалтам, білорусам і полякам - приготуватися.
Але такий поворот історичного керма має дуже не сподобатися патріархові Кирилу. Бо все, так довго й старанно вибудовуване патріархом, піде прахом, - у цьому "ординському" цивілізаційному проекті немає місця "визначальній ролі православ'я". За Київ і "київську купіль" тримається переважно патріарх Кирило. Путіну ця купіль заважає - він уже знайшов альтернативне "містичне місце сили" в Криму - тобто в Орді, якій Крим належав задовго до Блискучої Порти. Тому патріарх Кирило так старався, особисто проводив президентові екскурсію залами виставки "Рюриковичі", розповідав-показував, тому тепер він так поспішав і квапив ВРНС з прийняттям "Декларації російської ідентифікації", згідно з якою росіянин - це будь-хто, хоч марсіанин, тільки б погоджувався з "формуючою роллю православ'я".
Тобто патріарх виявляється тепер гальмом на "цивілізаційному проекті" - бо залишається в полоні і кільватері європейських процесів. Він, як і раніше, змагається з Папою Римським. Тому не вдалося закріпити роль християнства як формуючої релігії в конституції ЄС, - а ось патріарх візьме й закріпить на ввіреній йому канонічній території. Дарма що місія провалена і вже, можливо, нездійсненна. Що більшість населення не сповідує православ'я у версії РПЦ. Що сам президент обмовився, що від православних кліше час відмовлятися, оскільки мусульман у Росії більше, ніж православних.
Втім, "ординська" версія історії Росії може дати друге дихання навіть замшілому міфу "Москва - Третій Рим". Тільки від "Риму" краще відмовитися - адже це знову європейське кліше. "Російському православ'ю" треба придумати іншу місію. І швидше - доки РПЦ не визнали "організацією - іноземним агентом", оскільки засновано її було на території іншої держави. Хрестили Володимира Красне Сонечко, звісно, в "кримнаші", але Руську митрополію цей представник конкурентної "охоронної фірми" створював у Києві.