Міжнародний культурний фонд "Ізоляція" залишив Донецьк у 2014 році після "націоналізації" "ДНР" заводу, в якому розміщувалась його творча платформа, і перетворення того на спецтюрму. Сьогодні колектив фонду приєднується до акції своїх земляків проти можливого підписання в Мінську протоколу про створення Консультативної ради та легітимації представників ОРДЛО за столом переговорів.
Одні люди у 2010 році перетворили територію колишнього донецького заводу ізоляційних матеріалів на храм сучасного мистецтва. Інші люди, жителі того ж самого міста, вже шостий рік катують у його підвалах в'язнів. Навряд чи засновники артпростору (на початку війни вже добре відомого в Європі) могли уявити, співавторами якої масштабної "інсталяції" зіткнення добра і зла їм доведеться стати. Але так вийшло.
Вивезти з собою з Донецька вдалося тільки плоскі й легкі експонати. Решту або висадили в повітря, або порізали нинішні хазяї на метал. Працівників "Ізоляції" розкидало по світу. Частина їх виїхала за кордон і нині представляє найкращі креативні бренди світу. Частина перебралася в Київ і під керівництвом Любові Михайлової продовжує розпочату в Донецьку справу.
"Коли ми побачили звернення колишніх полонених "Ізоляції" та журналістів до президента, зразу ж почали шукати можливість публічно приєднатися до цього посилання. Ми, як і вже 28 тисяч українців, підписали на сайті петицію президентові. Але все-таки хочемо ще більш точково донести до влади думку молодих креативних людей, які мусили втікати з Донецька. Які втратили своїх близьких. Свої домівки. Але залишилися єдині духом. Знайшли себе заново. Без допомоги держави", - написала у своєму листі Михайлова.
Ми зв'язалися глибоко вночі у WhatsApp. Обидві сидячи в карантині. Одна в Києві, інша - в Лондоні. Але любов до батьківщини, очевидно, неможливо закрити на карантин.
- Любове, ви успішні в бізнесі, двадцять років живете в Лондоні. Ну й жили б собі, даруйте прямоту, далі. Думаю, щось таке вам уже казали.
- У мене європейський паспорт із 1990-х, і ще за президентства Кучми я здала свій український, дотримуючись закону. Сьогодні ж тисячі чиновників тримають у кишені по три паспорти й чудово почуваються. Я ж, зізнаюся, пройшовши стільки зі своїм проектом у Донецьку, а тепер уже і в Києві, не ризикнула записати відео до президента, не будучи громадянкою України, як це зробили мій хлопці й дівчата. Щоб не викликати пересудів і критики. І мені це болить.
- Що так зачепило, і чому так болить?
- Де б ти не жив, серце твоє залишається вдома. Це аксіома, перевірена двадцятьма роками успішного життя за кордоном. Я завжди поверталася додому. У різних ролях. Інвестора, керівника власного бізнесу… Завжди хотіла зробити свій дім кращим, чистішим, сильнішим, правдивішим… "Ізоляція" як культурний проект народилася з цього почуття. Наша команда народилася звідси. Все, що нам пощастило зробити за чотири роки роботи в Донецьку і що потім довелося пережити, можна знайти в Мережі. А нині той момент, коли хочеться зробити сильнішою і правдивішою всю країну.
Ще 5 грудня торік я була учасницею конференції в Чатем Хаус у Лондоні під дуже оптимістичною діккенсівською назвою "Великі Надії". Захід присвячувався Україні, відбувся напередодні Нормандської зустрічі й зібрав багато журналістів, політиків, полісі-мейкерів, банкірів та бізнесменів Європи. Хоче серед промовців були міністри та інші поважні люди, перше слово дали Андрію Єрмаку, на той час помічникові президента Зеленського. Як особливому гостеві. Вже тоді стало зрозуміло, що в цієї людини - "особливий статус".
Відповідь на перше запитання про політику України в урегулюванні конфлікту на Сході України Єрмак почав словами: "Як сказав герой мого нового фільму, що буде представлений на Берлінському кінофестивалі…" - і далі 15 хвилин про фільм. Правда, наприкінці своєї промови помічник президента все-таки повідомив, що готовий відкрити присутнім секрет "нової формули, яку він придумав для Мінських переговорів".
- І?
- Єрмак розповів про представників від "народу" обабіч лінії розмежування, які сформують об'єднану групу. І вже нібито з цими людьми українська сторона обговорюватиме свої подальші дії з вирішення військового конфлікту на Сході країни. Також наприкінці своєї промови він запевнив, що місцеві вибори в Донбасі буде проведено разом з усією країною восени 2020 року, що влада без проблем візьме на день виборів контроль над кордоном, за домовленістю з Росією, і контролюватиме порядок спільно з місцевими "дружинами". Люди в залі перезиралися з запитанням "What is it?", та так і залишилися спантеличені.
Для мене сьогодні очевидно, що сценарій фільму "Повернення Донбасу" і проведення там виборів був уже прописаний і виданий режисерові Єрмаку якимсь дуже відомим продюсером. Зацікавленим у тому, щоб саме так усе й склалося. Останні ініціативи української влади та підписаний минулого тижня протокол про наміри створити ту ж таки обіцяну в Лондоні Консультативну раду підтверджують мої побоювання. Картину нашого світу вже намалювали за нас. І ось-ось її перший штрих закріплять документально. Тільки може виявитися, що це "кіно" матиме катастрофічні наслідки для України.
- Але у вашому середовищі якось пояснюють причини такої лінії української влади?
- В Україні, втім як і у світі, до влади прийшли популісти. Але й вони, як кажуть в одному відомому англійському прислів'ї, наче в сандвічі, затиснені між тим, чого ти хочеш, і тим, що ти можеш. І тут треба петляти. І влада петляє. Немає ніякої власної національної політики України в довгу. Є бажання підтримати рейтинги, буцім виконуючи передвиборні обіцянки закінчити війну. Є спроба дотримуватися лінії Трампа, який абсолютно чітко послав Україну "домовлятися безпосередньо з Путіним". Є очевидне згладжування гострих кутів із Росією.
Я це чудово бачу з боку бізнесу. В останній період мені дедалі частіше телефонують із Києва дружини відомих російських бізнесменів, із якими я перетинаюся по лінії мистецтва в різних точках світу. Запрошують на каву. "Але я в Лондоні!" - "О, а ми думали, що ти, як і ми, тепер тут - у Києві". Насправді в Україні вже відчинилися двері можливостей для російського бізнесу. Це не просто так, це стратегія. Ми бачимо, що за люди прийшли в уряд і які вони мають зв'язки з Росією.
Однак є кілька абсолютно очевидних аспектів, які дуже мало обговорюються в пресі та політичних колах. Але саме вони - головні аргументи проти "мирного" фільму Єрмака, що його він проштовхує у прокат.
- І які це, на вашу думку, аспекти?
- По-перше, паспортизація Донбасу. Чи має СБУ на сьогодні повну інформацію про те, скільки громадян України на захоплених територіях отримали паспорти Російської Федерації? Сьогодні отримати російський паспорт можна, тільки маючи паспорт "ДНР". Чи знають українські спецслужби, що там черга на отримання російського паспорта розписана до грудня 2020-го? Служби не встигають одержувати бланки й видавати паспорти. Діти, що досягли повноліття, зобов'язані отримати паспорт "ДНР". Звідси запитання до пана Єрмака: чи можуть голосувати на виборах громадяни України, які отримали паспорти "ДНР" і Росії? Очевидна й відповідь: недавні новели моновлади про подвійне громадянство (здається, вони вже внесли правки до Закону) підігрують цій ситуації.
По-друге, повна інтеграція Донбасу в російську економіку. На окупованих територіях ходить російська валюта - рубль. Усі банківські операції всіх держпідприємств ідуть через Сбербанк Росії. Комерційні розрахунки ведуться через систему офшорів у Південно-Осетинській республіці. Газ та інші енергетичні ресурси поставляються з Росії. Транспортне залізничне сполучення контролюється ВАТ "Российские железные дороги". Захоплені підприємства працюють по прокладках із поставками на й через Росію. Чи є ця інформація у Служби безпеки України? Де - на шостому році окупації - списки захоплених підприємств? Яка позиція України стосовно цих підприємств? Мої адвокати неодноразово зверталися в держструктури з цим питанням, і, звісно, відповіді немає.
По-третє, розвиток "державності" так званих ДНР і ЛНР. За роки окупації на цих територіях були створені псевдодержави з усіма атрибутами - від конституції і структури влади до законів та порядку життя громадян. Це вертикаль, яка регулює всі аспекти життя, і в ній немає навіть натяку на інтеграцію в Україну, зате є величезні суперечності з нашим законодавством. Причому на всіх рівнях. Наприклад, із 1 січня на цих територіях не можна пересуватися на машинах з українськими номерами. На підприємства, які не перереєструвалися за законами "ДНР" і не платять там податків (за законами України, це означає фінансування терористичних організацій) вводиться тимчасова адміністрація як на "покинуті", і, фактично, вони "реприватизуються" місцевими елітами.
Україна при цьому взагалі жодним чином не реагує на ці дії й навіть намагається ховатися від прямих відповідей на офіційні запити. "Ізоляція" п'ять (!) років добивалася в українських судах статусу підприємства, яке постраждало. П'ять років нас футболили по інстанціях. Як, утім, інших інвесторів теж.
По-четверте, очевидно, що знову штучно формується "Голос Донбасу" через Опоблок та донецький олігархат (Ахметов і Кº), який буде підспівувати політиці мирного діалогу з "народом" в окупованому Донбасі. Але вже був "заводський гудок" Ахметова за мир у 2014-му, і тепер знову цей самий порожній звук активізуватиметься через медіа й агентів громадського впливу, які належать цьому олігархові. Вже достатньо яскравих прикладів інформаційних ресурсів, що заспівали пісню "мир за будь-яку ціну".
По-п'яте, правосуддя в частині покарання військових злочинців і організаторів фейкових держав. Простий приклад. Ось-ось товариш Лягін (колись політтехнолог "Партії регіонів", а потім - людина, котра організувала й провела вибори в "ДНР", а ще пізніше - зробила фатальний дзвінок нам про те, що "Ізоляція" від завтра буде націоналізована республікою) рішенням Шевченківського суду столиці України може ввійти в державну програму захисту цінних свідків "Батьківщина тебе чекає". За рік розгляду цієї справи в суді не було жодного засідання. Що є яскравим прикладом імпотенції української держави.
- Любове, але тих, хто виїхав і втратив усе в Україні, багато. Є й такі люди, котрі не представляють ні Ахметова, ні Опоблок, однак підтримують будь-які прагнення влади до миру. Зокрема й такий формат. Як тут бути?
- Озвучувати свою думку - право кожної людини. Хай висловлюються. Ми ж зараз висуваємо свої аргументи й хочемо, щоб нас почули. Зокрема й ті наші земляки, які не зовсім розібралися в ситуації. В "Ізоляції" та в людей, які мусили залишити Донбас і втратили там усе (а серед нас є діти, котрі втратили батьків, удови, що втратили чоловіків), є своя позиція, яка жодним чином не вписується ні в новий сценарій Єрмака, ні в старий "Голос Донбасу" Ахметова й Опоблоку. У нас є чітке відчуття, що у разі поспішного й непродуманого повернення окупованих територій не Україна інтегрує окуповані території, а навпаки.
На літо 2014-го ми всі мусили закрити офіси в Донецьку. Ми точно знали, що законів більше немає і що працює тільки сила. Той, у кого автомат, має право вирішувати. Нічого не змінилося відтоді на окупованих територіях. Однак сьогодні закриваються офіси в Києві. Так, з іншого приводу. Але всередині є дуже тривожне відчуття, що закон не працює вже в усій країні. Якщо президент України приймає рішення, котрі загрожують втратою незалежності та суверенітету 38-мільйонної країни в центрі Європи.
Коли ми називали наш арт-проект "Ізоляція", то, зберігаючи стару назву, відчиняли нові двері у світ мистецтва та смислів усім охочим. Боюся, що тимчасова ізоляція окупованих територій Донбасу - ще один трагічний образ нашої живої інсталяції в Донецьку. Ми обов'язково відчинимо й ці двері. Коли станемо сильними. Економічно. Інституційно. Політично.
А зараз - не робіть цього, пане президенте!
Всі статті та інтерв'ю Інни Ведернікової читатйте тут.