Щойно у країні стартує виборча кампанія, як її учасники відразу починають дбати про інформаційну політику та права журналістів. Не стала винятком і цьогорічна кампанія. До позитиву можна зарахувати те, що практично всі політичні сили декларують наміри реформувати вітчизняну медійну сферу і створити нарешті суспільне мовлення. Негатив лише в тому, що ці обіцянки стають неактуальними відразу після виборів. Найчастіше до них просто не доходять руки… Оцінювати правдивість добрих намірів можна хіба що за аналізом того, що реально вже було зроблено.
У розпал політичної боротьби та виборчої кампанії кабінет Віктора Януковича вирішив не ігнорувати питання, пов’язані з правами журналістів та інформаційною політикою. Після свого другого пришестя в уряд Янукович не втомлювався повторювати, що розуміє високу місію журналістів, і закликав своїх підлеглих робити все можливе, аби створити належні умови для роботи «акул пера та мікрофона». Однак останнім часом, а саме після аварії під Ожидовом, урядовці та особисто їхній шеф різко критикували висвітлення цієї катастрофи у ЗМІ. Як наслідок Янукович дав наказ своїм підлеглим, де виписано, як вони мають забезпечувати інформування під час надзвичайних ситуацій. Поки що цей документ перебуває у стані розробки, однак у ньому можуть з’явитися доволі цікаві речі, такі як, наприклад, заборона чиновникам, окрім спеціально визначених людей, коментувати надзвичайні події.
Не менш цікавий документ Кабмін уже схвалив — це проект закону «Про захист професійної діяльності журналістів». І хоча зазначений документ навряд чи був прямо приурочений до виборів, усе ж він може бути записаний в актив однієї політичної сили та уряду Януковича.
Цей документ вартий уваги хоча б тому, що дає змогу простежити, що реально зробив другий уряд під керівництвом Віктора Януковича для реформування інформаційної сфери країни. Стосунки преси з однопартійцями Віктора Федоровича аж ніяк не ладилися, попри декларації шефа. Невдалий тон задав горезвісний Олег Калашников, який побив знімальну групу каналу СТБ на очах у десятків свідків, а після того повністю відкидав свою провину. До речі, прокуратура досі не виявила у діях депутата Калашникова чогось, вартого осуду, а сам він, дуже ймовірно, залишиться не лише в лавах партії, а й буде серед її представників у списку Партії регіонів на дострокових виборах. Принаймні керівник виборчого штабу регіоналів Борис Колесников недавно заявив, що той достатньо просив вибачень…
Далі вже заступник лідера фракції регіоналів Василь Кисельов запропонував повернути кримінальну відповідальність за наклеп, що дозволило б знову запроторювати журналістів за грати. Цю законодавчу ініціативу вдалося зупинити завдяки негативному суспільному резонансу, який викликав проект Кисельова. На щастя, не вдалося реалізувати проект іще однієї регіоналки — Ганни Герман, яка вирішила законодавчо примусити ЗМІ друкувати й подавати в ефір будь-які виступи президента, прем’єра, спікера та лідера опозиції абсолютно безплатно. Тож усю творчість регіонали навряд чи могли записати собі в актив.
Проект закону «Про захист професійної діяльності журналістів» на цьому тлі має значно достойніший вигляд. Насправді почали розробляти цей документ ще кілька років тому і тоді переважно зосереджувалися на захисті соціальних прав журналістів. Однак остаточна редакція, ухвалена урядом, трохи відрізняється від тієї, яку свого часу започаткував Держкомтелерадіо під керівництвом Івана Чижа.
У цьому документі є чимало плюсів, проте можна назвати й кілька мінусів. Зокрема там встановлюється єдиний для журналістів усіх видів ЗМІ перелік їхніх прав, який трохи розширено, навіть порівняно із Законом «Про пресу». З новацій варто відзначити право журналістів бути присутніми на сесіях, нарадах, право розповсюджувати інформацію, отриману із прихованих записів; право відмовитися від редакційного завдання, виконання якого веде до порушення закону, право відмовитися від завдання, що порушує журналістську етику, а також заборона ЗМІ звільняти журналіста за відмову від виконання таких завдань.
Законопроектом передбачено уніфікований перелік підстав для звільнення журналіста від юридичної відповідальності за поширену недостовірну інформацію. Перелік, загалом, відповідає західним стандартам і виписаний чіткіше, порівняно з аналогічними положеннями інших законів. Зокрема журналіст звільняється від відповідальності, якщо інформація вже була поширена іншим засобом масової інформації або ж судом буде доведено, що журналіст діяв добросовісно і зробив усе можливе для перевірки достовірності отриманої ним інформації.
У разі розгляду судом спору щодо заподіяння моральної шкоди між журналістом і публічними особами, політиками, партіями чи чиновниками суд може призначити компенсацію заподіяної моральної шкоди лише за наявності умислу журналіста. Тобто політикові чи чиновнику доведеться довести, що, поширюючи ту або іншу інформацію, журналіст усвідомлював її недостовірність і бажав настання негативних наслідків для позивача.
У проекті закону фактично пропонується нове визначення цензури, яке є доволі широким, але, коли підходити формально, передбачає можливість запровадження цензури і приватними суб’єктами, а не лише владними органами.
Водночас проект не доопрацьований навіть із погляду елементарної юридичної техніки. Його розробники намагаються «викинути» всі норми про соціальний захист журналістів із ЗУ «Про державну підтримку ЗМІ й соціальний захист журналістів» і «переклеїти» їх у Закон «Про захист професійної діяльності журналістів». Але роблять це бездумно, переписуючи навіть норми, котрі входять у колізію з нормами кримінального кодексу (наприклад, законопроект передбачає обмежений перелік суб’єктів, які можуть нести кримінальну відповідальність за перешкоджання професійній діяльності журналістів, — посадові особи та особи, що вчинили перешкоджання журналістській діяльності групою осіб за попередньою змовою, — тоді як за ст. 171 КК за це діяння можна притягнути до відповідальності будь-кого), хоча норма іншого закону не може підміняти собою норму КК України.
Більше того, чергова згадка про привілеї журналістів державних ЗМІ стає серйозним гальмом на шляху до роздержавлення ЗМІ.
Відтак, документ міг би більше уніфікувати українське законодавство і закрити деякі реальні прогалини в частині захисту прав журналістів. Якби не одне «але»… Цей документ був схвалений далеко не в найсприятливішій політичній обстановці. Більше того, проект закону вже передано до парламенту. І тут виникає колізія, хто й коли його розглядатиме. Як каже екс-голова парламентського комітету з питань ЗМІ Андрій Шевченко, парламент нового скликання бере в роботу лише ті проекти законів, які пройшли процедуру першого читання. Решта повертаються до Кабміну, і там документові доведеться заново пройти процедуру узгодження вже з новими міністрами. Відтак, перспективи схвалення зазначеного документа або дуже відтерміновані, або взагалі примарні, якщо цей напрям не виявиться пріоритетним для нового Кабміну.