Якщо десь у нашій Вітчизні ще збереглися «ненадівані» граблі, ми неодмінно маємо на них наступити...
Ранок четверга, 22 травня, зовні не віщував жодних катаклізмів, однак засідання Верховної Ради вилилося у справжнісіньку бюджетну істерику. Ні на що не схожий виступ міністра фінансів Віктора Пинзеника, який враз утратив тверезий макроекономічний погляд і затято твердив, що регіонали руйнують бюджет, скасовують пенсії, пільги й навіть допомогу при народженні дітей. Філіппіки регіоналів в улюбленому депутатському стилі «сам дурень». І спікер Арсеній Яценюк, який укотре заявив, що ВР може відмовитися ухвалювати будь-які урядові законопроекти, поки Кабмін не внесе до ВР змін до бюджетного закону-2008...
Уся ця метушня тривала близько двох годин, поки не стало очевидним: вигулькнувши нібито нізвідки, урядовий законопроект №2481 від 15 травня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо наповнення дохідної частини держбюджету)» отак, із ходу, не пройде.
І взагалі, з якого б це дива Кабмін, котрий зовсім не сприймає ідеї внесення жодних бюджетних змін, раптом із власної ініціативи викликав вогонь на себе? А скринька й не була замкнена: саме 22 травня, за «агентурними даними», очікувалося прийняття Конституційним судом України рішення за поданням 101 депутата про неконституційність передноворічного Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України». І рішення буде явно не на користь уряду.
Забігаючи наперед, скажемо без тіні зловтіхи: бумеранг повернувся у травні. Порушивши й без того неспокійне життя економічного блоку уряду.
Не далі як десять місяців тому, 9 липня 2007 року, КС уже ухвалював схоже рішення про неконституційність бюджету в частині скасування соціальних пільг. Але тоді у відповідачах ходив Кабмін Януковича, а позивачкою (вся в білому) була Юлія Тимошенко, котра полум’яно боролася напередодні дострокових парламентських виборів за повне фінансування всіх пільг «антинародним урядом».
Нині політичні сили (так і хочеться написати — актори) помінялися ролями. А роль античного хору, як і завжди, без блиску виконав Конституційний суд.
Торік кабінет Януковича не здіймав великого галасу з приводу рішення КС. А відновлених пільг просто не фінансував. Юлія Володимирівна, як ми знаємо, керівник іншого гарту, і вона дала всім добрячого прочухана: мовляв, КС виконував політичне замовлення, своїм рішенням скасував фінансування Пенсійного фонду України, допомогу при народженні дитини, пільги дітям війни та низку інших соціальних виплат...
На що Марина Ставнійчук із секретаріату президента зауважила, що КС веде свою принципову лінію і вже вісім разів за останні роки визнавав неконституційними закони, що скорочують обсяг соціальних гарантій громадян.
А може, ризикнемо й почитаємо рішення суду з першоджерела?
Мені десятки разів доводилося аналізувати українські бюджетні законопроекти і закони, проте ознайомитися з рішенням Конституційного суду з приводу українського бюджетотворення — від першої до останньої сторінки — випало вперше. І тільки-но ознайомилася, різко почала поважати Мінфін, все одно під чиїм керівництвом — чи то Азарова, чи то Пинзеника. Так, у ході бюджетного процесу наше фінансове відомство дуже часто йшло (і продовжує йти) на різні порушення. Дуже часто втручається бюджетними законами в податкову сферу, хоча робити це категорично заборонено. Так, прагнучи підігнати видатки під доходи за прийнятного дефіциту, фінансисти час від часу змушені скорочувати соціальні гарантії, що за останні роки зросли просто фантастично. Не кажучи вже про те, що зазвичай процедура прийняття головного фінансового кошторису країни — суцільне порушення загалом уже застарілого, але чинного Бюджетного кодексу.
Однак, прочитавши рішення Конституційного суду від 22 травня ц.р. і зрозумівши загалом його логіку, я доходжу невтішного висновку: найвища в Україні судова інстанція фактично позбавила мене як громадянина, моїх колег, моїх земляків, мою державу можливості хоч колись одержати збалансований бюджет. Не лише 2008 року, а й в осяжному майбутньому. Бо рішення КС обов’язкові для виконання й переглядові не підлягають. Хоча їхня обгрунтованість викликає десятки запитань.
За логікою суддів, котрі постійно посилаються на Конституцію, бюджетом не можна недофінансовувати соціальні пільги. Однак за тією ж логікою в депутатів будь-якого скликання не залишається жодного шансу скоротити пільги, бо це є «обмеженням прав і свобод людини та громадянина». Варто лишень парламентові прийняти таке рішення — й одразу знайдеться «ініціативна група», що швиденько підготує потрібне подання. І КС визнає це скасування неконституційним.
А подавати до суду на політичних супротивників у нашій Батьківщині будуть до нескінченності. Зрештою, як ми щойно переконалися на прикладі Києва, це простіше й безумовно вигідніше, ніж здійснювати відповідальну політику, не роздаючи деморалізованому суспільству подачок у вигляді пільг та доплат — на дитину, до Великодня і Дня Паризької комуни...
Для конституційних суддів немає різниці, чи йдеться про скорочення виплати інвалідам до Дня Перемоги чи встановлення, можливо, суперечливої, але з погляду здоров’я суспільства конче необхідної верхньої межі для надвисоких чиновницьких пенсій. Для нього найвища цінність — дотримання прав та свобод людини, заборона на звуження обсягу соціальних гарантій. Хоча він непростий, наш КС. Ох і непростий!
Як випливає з його останнього рішення від 22 травня, супергромадянами в нашій країні є, звісно ж, не шахтарі та вчителі, не чорнобильці й інваліди, не діти та літні люди, а… представники суддівської братії. У мотивувальній частині документа їм присвячено понад половину тексту. І всі-всі-всі гріхи уряду Тимошенко якнайдетальніше запротокольовано й визнано неконституційними. Навіть такий, дуже правильний з погляду однаковості пенсійного забезпечення в країні захід, як виплата довічного грошового утримання суддям (як і всім простим смертним) через органи Пенсійного фонду, трактується КС суто негативно — «знизила досягнутий рівень гарантій їх (суддів. — Н.Я.) незалежності»!
На мій погляд, усе це межує з банальним використанням службового становища, коли КС уже втретє за неповні три роки (якщо я помиляюся, нехай пані Ставнійчук мене виправить) не гребує розглядати питання про матеріальне забезпечення суддів і працівників апарату судів. А може, це від убогості державницького підходу? Дожилися, Конституційний суд скочується до ролі профспілки судових працівників.
Непогане уявлення про логіку суддівської думки дає рішення від 22 травня ц.р.
«Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів. До таких конституційних гарантій віднесено обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Здійснення державою фінансування судів має відбуватися тільки через Державний бюджет України шляхом окремого визначення в ньому видатків на утримання судів (частина перша статті 130 Конституції України). Отже, закон про держбюджет безпосередньо стосується прав і свобод суддів та працівників апарату судів».
А прав і свобод військових, очевидно, не стосується. Інакше як пояснити, що скорочення пільг для цієї категорії громадян (ст. 67 бюджетного закону-2008) конституційних суддів не схвилювало, і вони вирішили припинити провадження щодо цієї норми, мотивуючи тим, що конституційне подання складене неправильно...
Зате воістину царський подарунок зробили суб’єктам підприємництва із напівзабутих уже спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Їм підтверджується право на одержання пільг із ввізного митата і ПДВ за підакцизними товарами і товарами 1—24-ї груп. Один розчерк суддівського пера — і колосальна чорна «дірка», проти якої боровся не один український уряд, через яку спливали мільярди потенційних бюджетних надходжень, житиме в Україні вічно. Бо такою є воля нашого неупередженого Конституційного суду. З одного боку, припинення пільг суб’єктам СЕЗ і ТПР нібито суперечило рішенню КС від 9 липня 2007 року «про соціальні гарантії громадян» (!), з іншого — це не є предметом регулювання таких документів, як закон про держбюджет.
Отут хочеш не хочеш, а зрозумієш знервованість міністра Пинзеника. У цьому випадку пільг для суб’єктів CЕЗ, як і в низці інших, йдеться про фактично невідновні бюджетні втрати.
До речі, про предмет регулювання — як на мене, дуже пізнавально! Шляхом складних умовиводів наші шановні конституційні судді дійшли висновку, що в Основному Законі та Бюджетному кодексі міститься вичерпний перелік правовідносин, які мають регулюватися законом про держбюджет, — це «встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби». Що ж, недалеко, певно, той час, коли в бюджетному законі українському законодавцеві годі буде написати навіть абсолютно безневинну фразу: «Закон вводиться в дію з 1 січня енного року». «Де в ній, покажіть, доходи? Ця стаття не про доходи!» — грізно скаже суддя.
Усе це було би смішно... Проте урядові нині не до сміху, коли незабаром із другого, найбільш спірного розділу бюджетного закону гамузом вилучають близько 95% норм — за великим рахунком, майже все, за винятком хіба що рентних платежів та платежів за користування надрами. У принципі, заслужили — знали ж бо, на що йшли, порушуючи Бюджетний кодекс та законодавство про податкову систему. Треба ж колись починати наводити лад і виховувати повагу до закону. Однак чи не можна «наводити» й «виховувати» так, аби не ставити країну на межу ще серйозніших фінансових проблем?
Передчуваючи недобре, Мінфін намагався випередити рішення КС, провівши через Верховну Раду другий розділ бюджетного закону як окремий документ. Та... не втримався від спокуси щось-таки підправити. Наприклад, дописати, що мораторій на приватизацію земель сільгосппризначення діє, але з певними винятками. Приміром, якщо діляночку треба продати «з метою формування джерел для фінансування заходів по підготовці до проведення фінальної частини Чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні». Це ж скільки сільгоспугідь можна тишком-нишком збути потрібним людям на футбольні нібито потреби?!
Раз таке діло, то голосувати за законопроект №2481 не будемо, вирішили для себе окремі представники коаліції. Що призвело до зриву голосування 22 травня. Та вже 23-го, після засідання бюджетного комітету і внесення низки поправок, частково з голосу, потрібне рішення 228 голосами ухвалили. Хоча це теж дуже грубе порушення всіх норм і правил — і щодо термінів розгляду документа, і щодо порядку проходження поправок.
Тепер нова напасть — попри всі намагання уряду, президент ніяк не підписує закон. Вовтузіння по осі «Ющенко — Тимошенко» вбиває останні надії на хоч би часткову нормалізацію бюджетного процесу. Від Кабміну вимагають змін до бюджету нинішнього року, хоча, відповідно до Бюджетного кодексу, він уже на повну силу мав би працювати над проектом-2009. Порушення веде до нового порушення, і кінця-краю цьому не видно.
Напевно, в іншій країні головні політичні сили розумно оцінили б обстановку та спільно виробили б взаємоприйнятний алгоритм дій. У нас же всі настільки принципові та безкомпромісні, що тільки й уміють ходити з граблями, похваляючись, у кого знаряддя ловкіше буде. Тим часом дедалі більшої ваги в бюджетному процесі набувають не фінансисти, а люди в суддівських мантіях. Та будьмо пильними. У них інтерес до бюджету особливий. Корпоративний.