Чергові вибори в Україні принесли чергові «несподівані» результати. Несподіваними вони виявилися тому, що більшість соціологічних центрів, які називають себе професійними, так і не передбачили принципових для суспільства результатів. Прикро, але таке трапляється вже не вперше, коли після закінчення виборів керівники цих служб намагаються пояснити, чому їхні дані, які вони оприлюднювали впродовж усієї кампанії, мали істотні розбіжності з офіційними результатами виборів.
Cоціологія, як і кожна суспільна наука, має давати інформацію, яка б допомагала знаходити відповіді на суспільно важливі питання. Від якості цієї інформації може залежати, чи знайде суспільство адекватні відповіді і правильні рецепти.
Звичайно, не можна не погодитися з відомими українськими соціологами, зокрема з професором Юрієм Саєнком, який просить не плутати соціологію як науку про суспільство з тими, хто займається збиранням соціографічних даних, — зокрема й про електоральні уподобання населення (таких добувачів соціологічної інформації у США називають «полстерами»).
Те, що більшість українських «авторитетних» полстерських фірм упродовж усього останнього виборчого циклу, від парламентської кампанії 2002 року і до нинішніх парламентських виборів, не змогли надати таку інформацію, – очевидно.
Основною суспільно важливою інтригою виборів 2002 року було питання, чи пройдуть до парламенту пропрезидентські проекти — «Жінки за майбутнє» та ПЗУ і чи потраплять до парламенту відверто опозиційні СПУ та БЮТ? Саме від цього залежало — і це підтвердив подальший розвиток подій в Україні — чи зможе Кучма сконсолідувати владу й ефективно реалізувати операцію «наступник». Однак очевидно, що фактично всі соціологічні полстерські фірми допустилися прорахунків — жодна з відомих українських фірм чомусь не передбачила проходження до Верховної Ради і соціалістів, і БЮТ, хоча майже всі вони прогнозували перемогу «Жінкам...» та Зеленим. Натомість політологи, і зокрема Центр політологічного аналізу при журналі «Політична думка» (керівник Володимир Полохало), дали точний прогноз щодо результатів виборів.
Наступним тестом для українських полстерів стали президентські вибори 2004 року. Вибір 2004 року не був вибором між Ющенком і Януковичем, це був вибір між цивілізаційними моделями розвитку. Дуже багато що на тих виборах залежало від соціологів, адже саме їхні дослідження та екзит-пол мали стати складовою суспільного контролю за чесністю виборів, на кін яких було поставлено дуже багато.
Як полстери-соціологи склали цей іспит — загальновідомо. Серед чотирьох фірм із консорціуму Національний екзит-пол, які до екзит-полу представляли себе як найбільш відомі, стався розкол через те, що «Соціальний моніторинг» та «Соціс» спочатку заявили про перемогу Януковича, а потім і взагалі відмовилися від своїх результатів.
Здавалося, соціологічна спільнота після двох проколів прийде до самоочищення, адже проблеми між соціологами були очевидні. Але далі розмов справа не пішла, і фірми, які скомпрометували себе під час президентської кампанії, виявилися знову задіяними у виборах 2006. Єдиним наслідком цих чвар став фактичний розпад Соціологічної асоціації України.
На виборах 2006 стояло дві основні суспільні дилеми: чи відбудеться в суспільстві реванш, а саме — чи набирає Партія регіонів достатньо голосів, аби спільно з сателітами сформувати біло-блакитну більшість. І друга вже торкалася помаранчевого табору: хто з «помаранчевих» залишився найвпливовішою силою Майдану, і хто з них може претендувати на лідерство в помаранчевій коаліції.
Однак «авторитетні» фірми так і не дали відповідей на ці найбільш суспільно важливі питання, вкотре тим самим увівши в оману суспільство і черговий раз «підставивши» своїх спонсорів та замовників. Більше того, досить часто ці фірми підводили до висновків, які спотворювали картину електоральних уподобань, а згодом і результатів виборів. І КМІС, і Демініціативи, і «Юкрейніан соціолоджі сервіс», і «Соцмоніторинг» показували незаперечну перевагу «Нашої України» над Блоком Юлії Тимошенко. Фактично всі опитування громадської думки демонстрували і те, що Янукович спільно з деякими сателітами здатен сформувати реваншистську коаліцію. Не можна не погодитися з тими, хто сьогодні вважає результати діяльності зазначених полстерських фірм соціологічною дезінформацією.
Пояснення, чому полстери-соціологи знову не змогли подати реальної «картинки» електоральних настроїв, до болю нагадували те, що було чотири роки тому: виявляється, Тимошенко в останні тижні активно їздила регіонами – або ж «запустила» вдалу тезу про вибори прем’єра. Але ж усе це було впродовж усієї кампанії — як поїздки, так і теза про вибори прем’єра, яку вона виголосила ще у річницю революції на Майдані...
Уже після президентських виборів було зрозуміло, скільки проблем існує в українському соціологічному середовищі, в якому немає реальної конкуренції і яке є своєрідною, доволі закритою кастою, що поділяє всіх на «своїх» і «чужих», маніпулятивно застосовуючи поняття авторитетності. Центр соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір» виник саме як реакція на існуючу ситуацію, адже політична та фінансова залежність більшості компаній не давала можливості в усьому довіряти їхнім дослідженням.
«Соціовимір» виявився єдиною компанією, яка отримувала результат, що демонстрував: Регіони за жодних умов не можуть формувати власну більшість, а БЮТ випереджає «Нашу Україну» у принциповій боротьбі за друге місце. Незначні розбіжності «Соціовиміру» щодо інших суб’єктів виборчої кампанії були значно меншими від статистичної похибки. Єдина невідповідність із результатами виборів — це те, що рейтинг Регіонів у дослідженнях «Соціовиміру» був трохи нижчим за офіційні результати, що принципово не змінило основних висновків досліджень.
Прикро, що замість того, аби визнати очевидне, середовище, яке називає себе авторитетним, дало доволі неадекватну реакцію. Зокрема на сторінках поважного «ДТ» один із них, Олександр Вишняк, договорився до того, що «Соціовимір» не має ні соціологів, ні навіть мережі! До речі, зауважу: відомі українські юристи пропонують послуги, аби подати до суду на цього полстера. Адже колегам відомо, що впродовж весни–літа 2005 року було створено мережу Центру «Соціовимір» у всіх регіонах України, а вибірку, розробку анкет та підготовку соціологічних звітів роблять відомі в Україні соціологи, зокрема доктор соціологічних наук Сергій Макєєв.
Отож, попри шалений спротив, конкуренція на ринку соціологічних послуг в Україні таки з’являється. Визначати ж конкурентоспроможність, а також професійність та авторитетність соціологічних фірм мають не закриті корпорації полстерів, а результати соціологічних досліджень, які чесно й відповідально аналізують електоральні уподобання українців і дають відповіді на запитання, що хвилюють суспільство.