У сфері військово-технічного співробітництва необхідно розмежувати політичну і економічну складову для того, щоб Україна стала повноцінним суб'єктом світового ринку озброєнь, вважають експерти Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак і Сергій Згурець.
«Так, до політичних проектів ВТС можна зарахувати всі рішення, ухвалені за дужками повноважень Державної служби експортного контролю України», — кажуть експерти, відзначаючи, що хоча ці рішення становлять не більш як десяту частину всіх проектів у сфері ВТС, вони, як правило, мають політичний підтекст і політичну відповідальність.
Такі проекти, на їхню думку, в силу особливої важливості для політичного іміджу держави на зовнішньополітичній арені мають реалізовуватися виключно через «Укрспецекспорт» або його дочірні підприємства.
До політичної сфери Бадрак і Згурець відносять проекти, що потребують рішень щодо військово-технічного співробітництва з новим партнером (як, наприклад, із Венесуелою), взаємодію з «критичними» країнами (наприклад, з Іраном чи Сирією), реалізацію комплексних програм в окремих державах, котрі мають недружні стосунки з іншими партнерами України (наприклад, Грузія).
«Що ж до економічних проектів ВТС, до них має бути віднесено всю іншу господарську діяльність Кабінету міністрів України, у тому числі поставки в рамках оборонно-промислової кооперації, поставки запчастин тощо», — резюмують фахівці.
Крім того, фахівці Центру досліджень упевнені, що у сфері ВТС потрібно взяти курс на її демонополізацію. «У 2006 році обсяги ВТС держкомпанії становили 75% збройового експорту держави, — в майбутньому ця частка, за розумного формування інтегрованих структур могла б зменшитися до 60%, — відзначають експерти. — Насамперед за рахунок розкручування брендів нових вертикально-інтегрованих структур».
Детальніше читайте у статті Валентина Бадрака і Сергія Згурця «Від суперництва до протистояння» у свіжому номері «ДТ».